LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Михайло Грушевський про релігію як форму самовизначення особи та спільноти

він окреслює умови виникнення та зміст уявлень про надприродне. Коли ж мова захо-
дить про філософське осягнення дослідником феномена релігії, що ґрунтувалося передусім на вивченні її
світових типів, то на перший план виступає уявлення про неминущість Вищих Смислів, Вищих Цінностей
і Вищих Ідеалів, які є трансцендентними по відношенню до індивідуального буття людини і які виступа-
ють орієнтирами її життє– і світовідношення. Тому у спадщині М.Грушевського ідеться про релігію як
душевно-духовну творчість людини, яка вічно невдоволена своєю недосконалістю і своїми вадами й вічно
прагне до Абсолюту (Бога) як взірця досконалості та втілення вищих доброчесностей. Таке бачення релігії
перегукується з думкою Е.Кассірера, який розглядав релігію як символічний вираз наших вищих мораль-
них ідеалів [13, с. 703].
Ідея М.Грушевського, що головна суть релігії світоглядно-моральна, а не догматична, червоною нит-
кою проходить через усю його творчість. Підтвердження цього можна знайти при характеристиці ним ду-
ховного життя українського народу певного періоду, при аналізі вченим ставлення української людності
до православної церкви, чинників занепаду української церкви і утворення унії, обставин боротьби право-
славної церкви з католицькою і уніатською, у його способі аналізу літературних творів тощо.
Так, значення початкового періоду братського руху в справі піднесення духовного життя українства,
таких дій братств, як піклування бідними і хворими, опіка над церквою тощо, вчений вбачає, передовсім, у
тому, що вони “давали багату поживу релігійним і моральним інтересам сучасної людини” [3, 508]. Не ви-
падково вчений називає цей час періодом одухотворення, напруження ідеальних струн людської душі.
Оцінюючи реформу львівського братства, дослідник звертає увагу на те, що вона мала “служити цілям ре-
лігійно-моральної науки і поправи” [3, с. 508].
Отже, при аналізі ролі братств у розвої духовності українства М.Грушевський дотримується тези, що
визначальні характеристики релігії – світоглядно-моральні, а не догматично-віросповідні. Саме тому він і
послуговується термінами “релігійно-моральні інтереси”, “релігійно-моральна наука” тощо. Саме релігій-
но-моральні засади мислились ученим як одні з головних у становленні ідеології власної української цер-
ковної організації. А тому зрозуміло чому одним з основних негативних наслідків зміни характеру братсь-
кої діяльності після прийняття унії для М.Грушевського постає її церковність і консервативність.
Показовим є аналіз вченим полеміки між оборонцями і противниками українського православ’я в пе-
ршій половині ХVІІ ст. Йдеться зокрема про ідейно-релігійні суперечки між А.Мужилівським, який напи-
сав “Антидот”, автором “Антапології” – з одного боку, і М.Смотрицьким – з другого.
Відомо, що супротивники православ’я вказували його прихильникам на слабкість догматичного об-
ґрунтування їхньої віри, нерозвиненість доктрини тощо. Такої думки дотримувався і відступник від право-
слав’я М.Смотрицький. З огляду на це, деяку невпевненість у боротьбі з католиками й уніатами відчувала
і тодішня українська інтелігенція, в тому числі і А.Мужилівський, на чому якраз акцентує увагу вчений.
Критично оцінюючи полеміку цих діячів, вказуючи на слабку аргументацію А.Мужилівського, дослі-
дник у той же час її сильні сторони вбачає в таких провідних думках протопопа: “схоластичні тонкості не
потрібні православним, вони і без них певні свого спасіння, воно черпається з Євангелії, з апостольських
писань, і ті питання, в які заглибився Смотрицький, принижуючи православних богословів, не приносять
нічого важливого” [5, с. 86]. Ця позиція була протилежна також пізнішій церковній політиці П.Могили.
Позитивні положення цієї аргументації були продовжені автором “Антапології”. Їх суть
М.Грушевський вбачав у тому, що “Антапологія”, на відміну від католицизму, спасіння людини вбачає не
в точному і докладному знанні догматів віри, а в тому “щоб люди були добрими і побожними: провадили
моральне християнське життя і свідомі були головніших основ християнської доктрини...” [5, с. 97].
У способі аналізу братського руху, наведених полемічних творів чітко простежується грушевськівська
концепція сутності релігійного світогляду. Засадничі позиції в ній посідає світоглядно-моральний компо-
нент. На цьому розумінні й ґрунтується, зокрема, ретроспективний аналіз істориком релігійної боротьби.
Саме тому вчений виокремлює ці, а не інші, з його погляду, найбільш перспективні досягнення в цій боро-
тьбі для функціонування релігії української спільноти.
Отже, за М.Грушевським, релігія, передовсім, світоглядно-моральне явище. Реально функціонуюча
релігія, на переконання вченого, не повинна бути втиснута в жорсткі догматичні і доктринальні рамки, які
не дають змоги самовизначитися людині в світі. В цьому контексті характерною є оцінка дослідником ду-
ховної ситуації Нового часу. Її властива ознака, зауважує дослідник, “можна сказати – головна прикмета
нових часів: кінець підпорядкування своїх поглядів під готову догму, під чужій авторітет. Середньовічне
християнство неустанно накликало людину до сього, щоб вона відложила власну гадку й піддала ся сліпо,
на віру тому, що проповідує церква” [11, с. 71]. Відтак є підстави стверджувати, що релігія в концепції
М.Грушевського, – це спосіб духовно-практичного самовизначення людини в світі.
У такій якості релігія є основою вирішення смисложиттєвих проблем людини. Однак важливо наголо-
сити, що ця душевно-духовна діяльність не зводиться вченим до такого заглиблення особи у свій внутрі-
шній світ, коли самість і навколишній світ постають як гріховні сутності. Ось чому М.Грушевський кри-
тично висловлюється про “афонський містицизм”, “християнський аскетизм” тощо. Смисложиттєва твор-
чість – це осягнення високої духовності, моральності, що спонукають до соціальної активності та відпові-
дальності за своє земне буття.
У цьому контексті показовим є аналіз дослідником збірки І.Копинського і, зокрема, його “Ліствиці
Духовної”. В ній автор намагався означити шлях морального удосконалення християнина. Проте
М.Грушевський з жалем зауважує: “Але ідея морального поступового підіймання не відчута і не проведе-
на автором. Він починає з дуже високих тонів, але не витримує цього високого рівня і