LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Містичне спрямування духовної практики християнського Середньовіччя

дослідження" - присвячений обґрунтуванню ключової теми, персоналій і визначенню адекватних методів дослідження.

Ключовою темою дисертації постає дослідження містичного досвіду як складової духовної спадщини християнського Середньовіччя. Визначено його принципову роль, що дозволяє визначити у багатоманітті духовних проявів епохи її значимі зв'язки і сутнісні спрямування. Тема містичних проб (досвіду) стала "провідною ниткою" у лабіринті проблем, що захопили християнських мислителів і практиків у періоди патристики та схоластики.

Всебічне і цілісне дослідження в історико-філософському контексті вимагає аналітично-описового методу як базового для усього дослідження. Він доповнюється систематизуючим тлумаченням досліджуваного предмета і герменевтичним методом іманентної інтерпретації.

Недослідженість, невивченість спадщини християнського Середньовіччя взагалі і її містичної складової зокрема – з одного боку, і упереджене ставлення до надбань означеної доби, починаючи з Нового часу і майже до сьогодення – з іншого, визначили специфіку розкриття теми. Вона полягає у об'єднанні критико-історичного і проблемно-теоретичного підходів.

Перший підхід реалізується через вивчення духовних біографій і основних тем творчості показового кола мислителів, а також через генетико-хронологічний аналіз їх творів.

Другий підхід – проблемно-теоретичне висвітлення містичних проб реалізується через логіко-концептуальний аналіз містичної проблематики мислителів Середньовіччя.

Така згуртованість підходів у означеному дослідницькому синтезі підпорядкована цілісному і адекватному розумінню містичної спадщини Середньовіччя, а також спробі розкриття цього феномену в руслі вітчизняної історико-філософської традиції.

Джерелознавча база дослідження складається з праць середньовічних філософів. Прослідковуючи розвиток містичних вчень, приходимо до розкриття сутності німецької містики, що дає змогу усвідомити містику як явище. Серед персоналій, містична спадщина яких вивчається: Діонісій Ареопагіт, Максим Сповідник, Августин Блаженний, Гуго та Рішар Сен-Вікторські, Бернард Клервоський, Бонавентура, Ансельм Кентерберійський, Хільдегарда Бінгенська, Катерина Сієнська, Майстер Екхарт, Йоган Таулер, Генріх Сузо.

У розділі обґрунтовується використання великої кількості польськомовних джерел, причому як оригінальних праць містиків, так і коментуючої літератури. На жаль, українською мовою перекладено досить незначний доробок праць західнохристиянських містиків, а тому особливістю дослідження є те, що до роботи залучено джерела польською, німецькою та латинською мовами. Зокрема, це праці Йогана Таулера, Катерини Сієнської, Хільдегарди Бінгенської, а також праці Майстера Екхарта. Хоча спадщина Й. Екхарта, у порівнянні з доробком інших містиків, доступна українським дослідникам в російському, а також частково українському (наприклад, Шабанової Ю.) перекладі, але автор взяла за основу польський варіант перекладу його творів, оскільки значно більше коментуючої літератури є саме польською мовою. Так, зокрема, праці німецького дослідника (німецької містики XIV ст.) М. Кірха та й інших є доступними саме в польськомовному варіанті. Коментарі М. Курджалика, М. Матусяка, Р. Отто, С. Свєжавського дають багатий матеріал для вивчення специфіки як німецької містики в цілому, так і важливої його складової – жіночого містицизму. Робота з текстами як коментуючого характеру, так і першоджерел однією мовою (польською) полегшило сприйняття та тлумачення текстів у досліджені.

Дається аналіз критичної літератури з середньовічної проблематики вітчизняних та російських дослідників, зокрема таких як, А. Гуревич, П. Біциллі, О. Алєксандрова, І. Бичко, Л.Конотоп, В.Конзьолка, С.Нєрєтіна, О.Сирцова, Ю. Шабанова та інші.

У другому розділі "Містично-філософська складова духовного досвіду Середньовіччя" розкривається значення містики, духовного досвіду в середньовічній західнохристиянській філософії.

У підрозділі 2.1 "Духовний досвід Середньовіччя: історико-філософська специфіка" здійснюється аналіз соціо-культурного контексту Середньовіччя через призму його духовного досвіду.

З'ясовується термін "духовний досвід Середньовіччя". У широкому сенсі він співпадає з поняттям "духовна реальність" середньовічного суспільства, і в його актив входять надбання релігії, літератури, філософії, науки, культури, моральності, містики та ін. Кожна епоха на перше місце висуває свою відповідну до часу та умов форму.

Містика - одна з складових структури духовного досвіду. В свою чергу, ця форма духовного досвіду має свою особливість. Наприклад, Швейцер А., визначав містику, як вихід на рівень сили, дякуючи чому існує можливість розуміти та діяти; - це є царина неземного та вічного, що об'єднує людину з іншими живими істотами, яка замкнена для мови та логічно впорядкованого знання. Містика відкриває свої форми пізнання (форми релігійного переживання) через видіння, сновидіння, "голоси", "набуття стигматів" та ін. Таким чином, отримується містичний досвід: в описах видінь та откровень (візіонерський літературний жанр: Катерина Сієнська, Хільдегарда Бінгенська та ін.), спекулятивні розсуди про сенс та природу містичного досвіду (Й. Екхарт).

Духовний досвід середньовічного суспільства накопичувався у тогочасних університетах, монастирях, школах. Вважають, що університет був носієм, головним чином схоластичної філософії, яка виступала переважно раціоналізованою, логіко-гносеологічною доктриною християнства, в той час як чернецтво формувало передусім спосіб духовної причетності до Бога, тип безпосереднього експериментального пізнання останнього, містичного єднання з Ним. [Проте, слід наголосити на відносності (або умовності) такого розподілу].

У вузькому сенсі "духовний досвід" (проба) – це сприйняття, що передбачає "зсув свідомості" (Гадамер) і супроводжується "конструюванням нового істинного предмета" (Гегель). Духовний досвід Середньовіччя увібрав в себе зміни світогляду під впливом християнства, що відбивали нове розуміння призначення людини і смисла історії людства.

В світогляді людини нова релігія поділила Всесвіт на два світи: земний та потойбічний, який був виражений у матеріальному чи духовному досвіді; акцентувала увагу людини на важливості саме трансцендентного світу, зосередило людський пошук на внутрішній людині; особливо раннє Середньовіччя нівелювало значимість матеріального світу та речей, як таких, які не вічні, а скінченні у своєму бутті. Середньовічна людина жила у світі авторитетів, що породжувало, згадувану вже нами, ідею ієрархічності, яка була втілена у Середньовіччі у всіх формах людської буттєвості. Історія в Середньовіччі розумілась як історія спасіння людства.

У підрозділі 2.2 "Визначення поняття містики в контексті релігії, філософії та науки" здійснюється аналіз самого поняття "містика". У перекладі з давньогрецької mustikos - означає "таємничий"; в широкому розумінні воно означає визнання надприродної сутності явищ природи, людини, суспільства; у вужчому — можливість надчуттєвого і надрозумового спілкування з Богом, Світовим Космічним Розумом тощо. Мета містики - єднання душі з