LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Містичне спрямування духовної практики християнського Середньовіччя

Арістотеля, Макробія та Августина стали засновком для тлумачення та пояснення снів та видінь, які людина має в цих снах. Проте на відміну від античної філософії, християнська містика, а також і візіонерська традиція більше пов'язані з релігією. Цей пріоритет містичного, позасвідомого пізнання Бога і світу став основою світосприймання і середньовічної людини.


У висновках на основі здійсненого автором системного аналізу духового досвіду Середньовіччя як предмету історії філософії - подано основні підсумки роботи, що висвітлюють її сутнісний зміст.

Визначальною специфікою для розкриття теми дисертації стали два підходи критико-історичний і проблемно-теоретичний. Перший підхід реалізується через вивчення духовних біографій і основних тем творчості показового кола мислителів, а також через генетико-хронологічний аналіз їх творів. Другий підхід – проблемно-теоретичне висвітлення містичних проб (досвід) реалізується через логіко-концептуальний аналіз містичної проблематики мислителів Середньовіччя.

Визначено специфіку ключових понять: "містика", "містичний досвід", "духовний досвід".

Доведено, що "духовний досвід" Середньовіччя співпадає з поняттям "духовна реальність" середньовічного суспільства, яке ввібрало в себе зміни світогляду під впливом християнства, що відбивали нове розуміння призначення людини і смисла історії людства.

"Містичний досвід" є складовою духовної спадщини християнського Середньовіччя. Містичний досвід розглянуто як проба онтологічної межовості; як акт енергійного спрямування до перевищення наявного буття шляхом трансцендування. Доведено, що містична проба трасцендування розгортає повноту самоздійснення людини.

"Містика"означає визнання надприродної сутності явищ природи, людини, суспільства; можливість надчуттєвого і надрозумового спілкування з Богом, Світовим Космічним Розумом тощо. Мета містики - єднання душі з Богом.

В роботі показана відмінність західної та східної традицій християнської містики. Східна містика пропонує шлях через очищення душі до безпристрасності, а потім – до містичного споглядання-поєднання з Богом – це виражає поняття "обожнення". Західне християнство переймає через народжену на Сході чернецтвом містику та адаптує її до своїх культурно-історичних умов. Найвищий ступінь смирення – це усвідомлення нікчемності людського існування, а стан душі – екстаз, коли вона у самозабутті уподібнюється до Бога( Бернард з Клерво).

Основні ідеї вчення представників німецької середньовічної містики Й.Екхарта, Й. Таулера, Г. Сузо сягають до підвалин жіночих містичних (ХІІ ст.) візій Хільдегарди Бінгенської та Катерини Сієнської. Показано, як німецька містика вдало рецепіює філософські ідеї неоплатоніків та надбання християнських теоретиків та практиків патристичної доби і виступає одночасно закінченим сформованим уявленням середньовічної свідомості. Для неї характерним є, по-перше, шлях отримання знання, по-друге, спосіб спасіння (єднання з Богом).

Розглянуто та проаналізовано духовний шлях Хільдегарди Бінгенської, соціальна атмосфера, яка оточувала жінку-містика, її місце в суспільстві, філософський зріз її творчості (спадщини). Як висновок її творчості - спосіб спасіння людини постає в гармонійному поєнанні з світом, а також з власним духом та розумом. Гносеологічна позиція Катерини Сієнської перш за все пов'язана з її містичними переживаннями, саме в такий спосіб вона отримує свої одкровення.

Містика відкриває свої форми пізнання (форми релігійного пережевання) через видіння, сновидіння, "голоси", "набуття стигматів" та ін. Таким чином, отримується містичний досвід: в описах видінь та откровень (візіонерський літературний жанр: Катерина Сієнська, Хільдегарда Бінгенська та ін.), спекулятивні розсуди про сенс та природу містичного досвіду (Й. Екхарт).

Досліджено "візію" як явище в історико-філософській ретроспективі. Саме "візія" і постає цікавим, універсальним методом накопичення, узагальнення духовної практики та пізнавальних процесів завдяки двом невід'ємним складовим: 1) - видіння, - як джерело втаємниченого знання (містичне явище); 2) - тлумачення, - як результат або продукт трансформації роботи функції бачення.





У результаті проведеного дослідження були зроблені такі висновки:

Ірраціоналістична традиція у європейській культурі пов'язана з прагненням людини сягнути таємничого світу, що недосяжний для чуттєвого чи інтелектуального сприйняття. Містерії античної Греції, гностична езотерика раннього Середньовіччя, ісихазм та неоплатонічний містицизм християнства - це своєрідні щаблі становлення ірраціонального досвіду. Суб'єктивність містичних переживань і заснована на них віра у можливість безпосереднього спілкування людини з надприродним, у всі часи була одним із засобів порятунку людини, приверненням уваги до її духовної сутності, яка засвідчує здатність до оновлення себе і світу.

Появі феномену німецької містики передував складний, сповнений суперечностей та конфліктів шлях становлення християнської релігії, культури та філософії, який визначив основні риси духовної реальності та досвіду всієї середньовічної епохи. У дослідженні виокремлено такі характеристики середньовічного суспільства як ієрархічність та корпоративізм, символізм людського світогляду. Ідею божественної ієрархії містики проекціювали на суспільство. Містична традиція зароджується в лоні християнської релігії.

Містичні аспекти західно-європейської духовної культури ще не були предметом спеціального аналізу в українській історії філософії. Частково цю проблему висвітлювали О.Алєксандрова, А.Бичко, І.Бичко, В.Ільїн, Л. Конотоп, Ю.Шабанова та ін., проте, як потужний пласт духовної культури містична традиція вивчена ще недостатньо.

Християнська містична традиція розвивалася під впливом заснованого на неоплатонізмі вчення Діонісія Ареопагіта про неможливість пізнання Бога, оскільки жодні чуттєві чи уявні образи не дають людині знання про Його сутність. Лише таємним спогляданням охоплюється Бог. Пізнання Бога розумом вважається доказовим, відоме як аподиктичне богослов'я, але є не вичерпним, а таємне споглядання – це містичне, надприродне й інтуїтивне, відоме як апофатичне богослов'я, - є більш адекватним.

Появі класиків німецької містики передував феномен жіночої містики, яка з'явилась на німецьких землях в XII ст. В дослідженні здійснено аналіз теологічних поглядів представниць жіночої містики в особах Хільдегарди Бінгенської та Катерини Сієнської. Ці жінки були трансляторами християнського вчення в ірраціональній формі, висвітлювали та популяризували християнську релігію серед народу. Глибоко перейнявшись вірою, вони впадали в екзальтовані стани та мали видіння, візії. В результаті чого ми маємо тексти, зміст яких розкриває та пояснює суть християнських догматів. Явище жіночої містики є самобутнім та автономним у всій містичній традиції західноєвропейської філософії. Жіноча специфіка полягає у реальному демонструванні способів набуття інформації, отриманої під час видінь, та у доповненні її власною своєрідністю, неповторністю та оригінальністю. Тим самим створює окрему