LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Містичний досвід в контексті осягнення моралі як духовного феномена

повідомлення про публікації.

Перший розділ – "Етика і містичний досвід як альтернативи освоєння духовно-практичного буття моралі в культурі" складається з трьох підрозділів. Його присвячено виявленню специфіки моралі та містичного досвіду як форм духовно-практичного освоєння світу в їх можливій спорідненості як феноменів духовної культури, з'ясуванню можливостей та меж відображення своєрідності моралі в етичному раціональному пізнанні.

У першому підрозділі "Специфіка моралі як феномена людської духовності" на основі сучасних концептуалізацій поняття "духовність", аналізується проблема взаємозалежності моралі як духовно-практичної форми світовідношення та духовності як "людської здатності ціннісно-смислового ставлення до світу" (І.В.Степаненко).

На підставі проведеного аналізу класичної спадщини розуміння моралі, доробку представників вітчизняної етики констатується, що мораль як одна з форм духовності, виявляє власну своєрідність саме в духовно-практичному характері осягнення світу. В силу чого розкривається значимість всіх раціональних, емоційно-чуттєвих, вольових компонентів в загальному комплексі морального ставлення та діяльності людини.

На основі здобутків представників київської світоглядної школи засвідчується, що відкритість, безпосередність духовно-практичного відношення до світу, в даному випадку – морального, виявляють його особливий вплив на формування й становлення цілісного життєво-практичного світовідчуття індивіда, його ціннісно-смислову визначеність та практичну дієвість. Цьому сприяє своєрідна природа морального феномена, який розглядається через призму його багаторівневої структури.

Сучасні тенденції змін в етико-філософському дискурсі засвідчують переосмислення можливостей раціоналістичної методології інтерпретувати моральний феномен. Однією з ознак таких трансформацій є збільшення дослідницької уваги до розгляду моралі як складної системи, в якій своєрідно взаємодіють елементи безпосереднього, чуттєвого світосприйняття з моральною оцінкою, що включає й елементи раціонального аналізу моральності вчинку й діяльності людини.

Констатується, що розглянута як форма духовності, мораль разом з іншими складовими формує особистісні, світоглядні основи людського буття. У такій взаємодії і взаємозалежності мораль, виявляючись належною до загального континууму духовності, співвідноситься з іншими його елементами, впливає як на них, так і на загальні засади духовної культури.

Актуалізація етичного виміру духовності в сучасних вітчизняних дослідженнях, відкриває нові горизонти вивчення моралі в контексті духовно-культурного буття людини у відповідності із сучасними змінами етико-філософської та наукової парадигм.

У другому підрозділі "Етика як раціонально-теоретичне освоєння моралі" розглядається специфіка науково-теоретичного осягнення моралі, в якому вона, зберігаючись як сторона життєвої практики, збагачується раціональним обґрунтуванням моральних проблем. Підкреслюється, що попри особливий характер раціональності в етиці, яку неможливо ототожнити з природничонауковим пізнанням, звернення до неї в свій час було теоретично плідним, оскільки задало якісно новий рівень розуміння моралі як об'єкта етичного пізнання.

Однак, логіка наукового підходу до розуміння моралі, розпочата ще Аристотелем та продовжена в європейській етичній традиції, базувалась на основоположній ролі розуму в усіх виявах моральної діяльності індивіда. Будь-які форми моральної активності визнавалися доброчесними, належними і такими, що мають відтворюватися в соціальному бутті, якщо їх вольові, емоційно-чуттєві прояви підпорядковувалися розумному началу в моральній поведінці людини. Таке переконання, з одного боку, знаходило визнання на рівні актуалізації соціально значимих зразків належної поведінки. З іншого - підтримувалось і постулювалось авторитетною традицією науково-філософського обґрунтування.

Здійснений аналіз історії європейської етики виявив, що раціоналістична етика не вичерпує можливих підходів до розуміння моралі, бо в ній не враховується багатомірна природа як самого морального феномена, так і різноманіття інших виявів людської духовності, задіяних в моральному житті. Адже, крім раціонально-теоретичного обґрунтування моральних принципів і норм, людська життєдіяльність передбачає наявність елементів життєвої мудрості, безпосередності переживання й проживання моральнісних колізій, пошук правди у ситуаціях морального вибору.

В сучасних етичних підходах поєднуються як продовження основоположних засад класичної етики на шляхах віднаходження нових потенціальних можливостей раціоналістичної парадигми у подальших спробах обґрунтування моралі, так і перехід до розгляду духовно-практичного боку морального феномена, його безпосередності й відкритості, врахування широкого спектру емоційно-чуттєвого, душевно-духовного в моральному житті, використання досвіду інших форм духовності, їх можливих варіантів взаємодії і взаємозбагачення.

В світлі цього, прийнятними видаються ті етико-філософські підходи, які намагаються поєднати здобутки раціонального освоєння моралі із альтернативними щодо них варіантами, що відповідають моделі, котра зніме створене між ними протистояння у духовно-моральних запитах та відповідатиме змінам етико-теоретичної парадигми.

У третьому підрозділі "Мораль в містично-духовному самовдосконаленні" аналізується моральна складова містичного досвіду в усіх високорозвинутих культурах, що є основою системи самовдосконалення людини, виступаючи своєрідним видом морально орієнтованого знання із своєю специфікою, структурою, головними рисами, формами впливу на інші сторони духовного життя.

Розглядаючи релігійно-філософські підґрунтя та практичні методики духовно-містичних традицій брахманізму, буддизму, індуїзму, дзен-буддизму, суфізму та відповідних їм систем моральної досконалості, доводиться, що рівень високої духовної напруги, характерний для містичної настроєності, вимагає відповідно високого рівня моральної довершеності. Звідси стає зрозумілою вагомість методів і прийомів морального самопізнання та самовдосконалення, які є першою й постійною умовою будь-якої містично зорієнтованої системи. Увага містичного типу світобачення до загальнолюдських моральних цінностей сприяє ширшому дослідженню й вивченню аксіологічної природи й потенціалу цього досвіду в рамках етичної рефлексії. Підтвердження значимості й універсальності такому аналізу додають і системи релігійного (християнського) й світського морального вдосконалення західної культури. І східні, й західні варіанти змістовно близькі в контексті їх спільної орієнтації до одухотворення, спрямування до трансцендентного морального зразка та його