LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Містичний досвід як антропологічний модус

евристичних ідей постнекласичної науки, що формує "особливий вищий тип раціональності" (І.З. Цехмістро), з урахуванням позицій якої складність, неоднозначність і специфіка даного феномену знайшли б найбільш глибоке і повне відображення.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Проблема містичного досвіду протягом усієї історії людства викликала до себе надзвичайний інтерес і розроблялася майже всіма філософськими та релігійними системами. Доповнена й узагальнена кожним новим поколінням, вона відобразилася в різних містичних ученнях, якими є єгипетська і тібетська "Книги мертвих", Веданта й Авеста, Бхагавадгіта і Каббала, Біблія і Коран, китайська "Книга змін", піфагореїзм, платонізм, неоплатонізм і т. д. Представлений у всіх духовних практиках релігійних традицій, містичний досвід пов'язувався з існуванням іншого світу (Божественного, вищого, духовного тощо) та здатністю людини як його частки в своєму певному стані досягати єдності з ним. Останній же не сприймався як дуально розділений на природний і людський, а розглядався як цілісний організм, частини якого перебувають у гармонійному, абсолютно узгодженому зв'язку.

З розвитком філософської думки, починаючи вже з античної та піздньоантичної філософії (Платон, Арістотель, неоплатоніки), проблема містичного досвіду набула характеру світобачення й відобразила протиріччя між різними способами мислення, зокрема релігійним і позарелігійним, та уявленнями про людину як матеріальну чи матеріально-духовну сутність.

На філософське осмислення містичного досвіду особливий вплив мали містичні ідеї християнства, які позначилися певним зв'язком з античною філософією і ґрунтувалися на визнанні Бога як ідеальної трансцендентної сутності, що виявляється для людини в особливому містичному стані як стані свідомості (В. Джемс), життєвого пориву, божественної любові (А. Бергсон), внутрішнього переживання (П. Мінін) тощо.

Значний внесок у дослідження містичного досвіду внесли російські філософи кінця ХIХ – поч. ХХ століття: О.І. Введенський, Д.М. Овсянико-Куликівський, П.П. Блонський, - науковий інтерес до містицизму яких був зумовлений пошуками шляхів вирішення суспільно-політичних проблем свого часу. Містичний досвід розглядувався ними як особлива надчуттєва дійсність, викликана реалізацією внутрішніх можливостей людини до сприйняття вищого світу. Власне, у період розвитку матеріалізму, яким був кінець ХIХ – поч. ХХ століття, явище містичного досвіду вперше отримало досить широкий опис і теоретичне обґрунтування. Особливо цьому сприяли роботи релігійних філософів В.С. Соловйова, М.О. Бердяєва, П. Флоренського. Осмислюючи містичний досвід у контексті християнства як антропологічну реальність, вони акцентували увагу на позитивних та негативних аспектах досвіду, пов'язуючи їх з "релігійним життям" людини чи повною відірваністю від нього. Містичний досвід як досвід Богопізнания, внутрішнього спілкування з Богом, усеєдності (В.С. Соловйов) представлявся наслідком Богоуподіблення і розвитку в людині абсолютних божественних якостей Добра і Любові. Практична ж чи суб'єктивна містика, що переслідувала корисну мету і передбачала зв'язок людини з таємничою істотою, розцінювалася ними як магія або неістинна.

З релігійно-християнських позицій, що відповідали богослов'ю, містичний досвід аналізувався також у роботах В. Лосського, І. Мейендорфа, В. Кривошеїна. Як обоження, з'єднання всіх енергій людини і Бога, як синергійний процес, він представлявся результатом співпраці людини і Творця, подібних за своїми якостями.

Значне місце у дослідженні даного феномену мали роботи Е. Нойманна, З. Фрейда, К.-Г. Юнга, С. Грофа з застосуванням психологічного та трансперсонального підходів. Зокрема в роботах К.-Г. Юнга з позицій психоаналізу були зроблені спроби визначити причини появи містичного досвіду як негативного, так і позитивного характеру. Розвиваючи концепцію про особисте та колективне несвідоме як два начала людини, антропологічну природу містичного досвіду він пояснював здатністю людини до осмислення надособистого та всезагального як ізначального в людській душі та його перетворення в нову антропологічну якість – дух чи вищу свідомість. Відповідно містичний досвід представлявся досвідом самопізнання, результатом максимально повного перероблення індивідуальною свідомістю всезагального, "богооткровенням" або ж несвідомим досвідом глибин власної душі.

Усвідомленню значущості для людини містичного досвіду в сучасній науці сприяють роботи Ф. Капра, Г.С. Кисельова, В.І. Курашова, А.А. Гусейнова, А.М. Кузіна, Ю.І. Кулакова, В.В. Налимова, які, будучи представниками різних наукових дисциплін, акцентують увагу на необхідності взаємодоповнюваності наукових і релігійних ідей, оскільки їх протиставлення позбавляє сучасників цілісного уявлення про людину та навколишній світ.

Особливе значення для філософського осмислення містичного досвіду сьогодні мають роботи С.С. Хоружого, який, досліджуючи практику ісихазму, доводить, що містичний досвід є подією трансцендування, в основі якої не самоздійснення людської думки, а холістична подія подолання і трансформації предикатів наявного буття.

Таким чином, у сучасній філософії створені необхідні теоретичні та методологічні передумови для постановки проблеми містичного досвіду як антропологічного модусу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках наукової комплексної теми кафедри теорії культури і філософії науки філософського факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна "Концепція цілісності: проблема духовності в науці та культурі" (державна реєстрація № UА 01008737р).

Об'єктом дослідження є містичний досвід.

Предметом даного дослідження є антропологічна природа та філософсько-культурний статус містичного досвіду.

Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційної роботи полягала в тому, щоб на підставі дослідження антропологічного змісту духовної практики ісихазму, вершина якої конституюється містичним досвідом, виявити і проаналізувати особливості досягнення цього виду досвіду як специфічної властивості людини, що не є постійною, але може виявлятися в її особливих станах.

Реалізація даної мети зумовила необхідність вирішення наступних дослідницьких завдань:

- розкрити основні труднощі застосування філософського підходу для дослідження містичного досвіду як антропологічного модусу;

- визначити антропологічні особливості, структуру та значення духовної практики ісихазму як християнської містичної традиції;

- виявити і проаналізувати власне антропологічні завдання практикуючого суб'єкта та способи їх вирішення в ісихастській містичній практиці;

- розглянути залежність появи містичного досвіду від стану свідомості людини;

- з'ясувати загальні антропологічні закономірності організації містичного досвіду як антропологічного модусу й здійснити аналіз основних