LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Містичний досвід як антропологічний модус

трансформацією душі людини, вираженої, за ісихастським ученням, мисленнєвим, чуттєвим та вольовим. Мета цього процесу передбачає такий синтез, насамперед, мисленнєвого і чуттєвого, утворюваного прагненням до вершини практики, в результаті якого з'являється принципово нова якість того й іншого. Названа в ісихазмі "розумною душею", вона є наслідком свідомого призупинення своєрідного антропологічного хаосу шляхом постійного зосередження внутрішньої уваги на імені Ісуса та глибокому почутті любові до Нього.

Вищі сходинки процесу, які предбачають досягнення містичного ядра практики, пов'язуються з серцем людини як її духовним і фізичним центром. Задаючи спільний режим роботи психофізичній структурі людини, воно здатне викликати не тільки "грубі вібрації" (Григорій Палама), але й, реагуючи певним чином на внутрішні переживання як енергії душі, сприяти появі нових, "кращих енергій тіла людини" (Святогорський томос), якими вона, як подібне з подібним, з'єднується з енергіями трансцендентними. Таке "сходження розуму в серце" (Григорій Синайський) стає замиканням антропологічного кола, окресленого метою практики, єдністю всіх рівнів антропоструктури як цілісністю та початком входження в сферу містичного досвіду.

На основі аналізу особливостей духовної практики православної аскези та розуміння її холістичної сутності робиться висновок про те, що ісихастський містичний досвід є вищим духовним станом людини, свідомо утворюваним в процесі самоорганізації життєдіяльності, в якому енергії антропологічної цілісності іманентні трансцендентним.

Третій розділ дисертації – "Антропологічні фактори розвитку містичного досвіду" - присвячений дослідженню основних антропологічних факторів, які сприяють розвитку стану містичного досвіду та визначають його зміст і характер. Зокрема розглядуються свідомість людини, деякі особливості її розвитку, а також визначається роль ціннісних орієнтирів особистості та її життєвої мети.

Спочатку розглядається залежність появи містичного досвіду від стану свідомості людини, який у різних наукових підходах визначається як розширений, змінений, особливий, самодостатній, найвищий, високоморальний і т. д. (В. Джемс, П. Мінін, М. Сумцов, О. Введенський, Д. Овсянико-Куликівський, В. Соловйов, К.-Г. Юнг, С. Гроф, М. Мамардашвілі, С. Хоружий). Зазначається, що підготовка свідомості до містичного сприйняття та досягнення його певного стану є антропологічною особливістю всіх містичних практик, в т. ч. ісихазму. Проте в поглядах щодо сутності свідомості та принципів її формування між християнською містичною антропологією та традиційними науковими підходами існує досить значна розбіжність. Останні пов'язують її з вищою функцією головного мозку, мисленнєво-аналітичною діяльністю і протипоставляють усьому матеріальному. Відповідно свідомість розцінюється як здатність людини до рефлексії, розчленовування буття на окремі смисли та виокремлення себе як "Я" серед "Не-Я". Такій свідомості характерне прагнення до самовиділення, розвиток аналітичного інтелекту, суб'єктивне ставлення до предметного світу і його властивостей, а, отже, здатність породжувати внутрішні суперечності, що привносять у буття людини певний хаос.

На основі аналізу містичної практики свідомість постає як те, що стосується людини в цілому, формується у взаємодії всіх антропологічних рівнів і тому не є виключно функцією головного мозку. Окрім здатності до творення окремих смислів, це водночас і певне моральне ставлення до навколишнього світу, інших людей і самого себе, яке утворює особистий внутрішній світ, відмінний від оточуючого. Відповідно розвиток свідомості відбувається лише за умови єдності інтелектуальних і моральних зусиль людини, направлених на пізнання дійсності як істинної, смисловою часткою якої стає вона сама. Спільною точкою відліку для таких зусиль, а, отже, і напрямком їх розвитку, є тільки Абсолютне, прагнення до якого не протипоставляє людину людині або "Я" – "Не-Я". Зазначається, що значну роль у розвитку свідомості займає тілесність, яка, з одного боку, є основою для всіх вражень і знань про навколишній світ, а, з іншого боку, як динамічна дисипативна система залежить від їх емоційно-смислового "прочитування", визначаючи, в свою чергу, енергійний стан людини та характер усіх подальших процесів.

Тим самим, свідомість представляється ізначальним принципом існування людини, який виражається у взаємодії всіх антропологічних процесів, здатних до розвитку та синтезування. Гармонійно узгоджений характер взаємозв'язку активних мисленнєвих, психічних та фізичних процесів зумовлює появу принципово нового стану свідомості, який викликає антропологічну трансформацію холістичного характеру і позначається актуалізацією потенційних можливостей (не властивих для звичайного стану свідомості) всіх рівнів антропоструктури.

У дослідженні визначається, що такий стан свідомості, який характеризується появою внутрішньої гармонії як цілісності, є станом містичним або дійсно цілісним. Під останнім розуміється не матеріальна неподільність людини, а абсолютна узгодженість антропологічних процесів, єдність всіх видів діяльності як буття-діяльності, яке в християнській антропології вимірюється ієрархічною множиною енергій.

Водночас такий стан свідомості представляється високоморальним станом, який характеризується граничною відкритістю людини для сприйняття навколишнього світу та її власного про-ступання в нього.

Унікальною особливістю дійсно цілісного чи високоморального стану свідомості є здатність до неподільного сприйняття антропологічної реальності в її широкому розумінні; вихід за межі самоусвідомлювання та звичайного сприйняття й розуміння ситуації "тут" – і – "зараз", коли при збереженні активного сприйняття дійсності зникає межа між "Я" і "Не-Я", ментальним і фізичним, почуттям і думкою, простором і часом. Позбавлена аналітичного поділу і роздріблення сутності речей на частки така свідомість сприймає дійсність як цілісність, не викликаючи в собі суперечностей.

Далі в роботі аналізуються основні антропологічні фактори, що сприяють розвитку містичного стану свідомості. Показується, що такими факторами є ціннісні орієнтири особистості та мета життя як його сенс. Зазначається, що названі фактори перебувають у тісному взаємозв'язку і зумовлюють один одного, оскільки саме ті чи інші цінності утворюють смисловий центр людського буття. Акцентується увага на тому, що в духовному еволюціонуванні людини першочергову роль і значення мають лише загальнолюдські цінності, які співвідносяться з поняттями "дух", "істина", "любов". Цінності такого порядку не протипоставляють людину людині і є вищими, духовними, морально-етичними цінностями, які складають антропологічну основу Святих Писань усіх світових релігій. Пов'язувані з образом божества, вони несуть ідеальну точку відліку всіх форм антропологічної діяльності, утворюють в людині певну внутрішню стійкість щодо будь-яких зовнішніх впливів і сприяють формуванню цілісної особистості, здатної до