LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Мовно-стилістичні засоби відображення біблійних мотивів у повоєнному американському романі

комунікативних одиниць належать пареміологічні одиниці (прислів'я та приказки), що походять із книг Нового та Старого Заповіту. Їхня семантика має морально-дидактичну спрямованість.

Біблеїзми мають асоціативний зв'язок із текстами Святого Письма. Тому стверджуємо, що біблеїзми мають алюзивний характер. Для адекватного декодування та інтерпретації біблійної алюзії, що репрезентується у тексті художнього твору біблеїзмами, необхідне володіння інформацією історико-філологічного та загальнокультурного плану, закладеною письменником у тому чи іншому літературному творі. Біблійна алюзія є важливим елементом вертикального контексту. Вона спирається не на поверхневі властивості предметів чи понять, що дозволяють порівняти їх, а на ґрунтовні відомості чи знання, що знаходяться у людській пам'яті. Тільки за умови наявності таких знань можливе розпізнання алюзії. Тому відносимо алюзію до психосемантичного феномену.

У другому розділі "Функції домінантних біблійних алюзій у тексті повоєнних американських романів" дослідженономінативні та цитатні домінантні біблійні алюзії, що є важливим елементом створення вертикального контексту. Одиниці, якими вони виражені: лексеми, словосполучення, речення,– підпорядковуються чотирьом загальним принципам: 1) осмисленості; 2) цілеспрямованості чи мотивованості; 3) ситуативності; 4) зв'язності. Алюзії є домінантними через те, що вони визначають лейтмотив усього твору, сприяючи таким чином його структуруванню та зв'язності. Залежно від спрямованості щодо контексту розрізняємо два співвідношення: 1) алюзія → контекст та 2) контекст → алюзія. Домінантні алюзії містяться у заголовку або на початку чи в кінці художнього твору. Символічними вони є тому, що втілюють принцип метафоризації, спонукають до розумової діяльності та передбачають певне трактування.

У співвідношенні алюзія → контекст розрізняються домінантні символічні алюзії-заголовки та алюзії початку і кінця твору. У заголовку твору алюзія виконує такі його функції: проспективну, систематизуючу, конкретизуючу та генералізуючу. Відповідно до того, чи розгортаються алюзії-заголовки у контексті художнього твору лінгвістичними засобами, чи їхня роль відчувається імпліцитно, розрізняємо замкнені та наскрізні символічні алюзії-заголовки. Наскрізна алюзія-заголовок дозволяє відкрито провести паралель між біблійним персонажем чи подією та художніми за допомогою реалізації асоціативних зв'язків. Наскрізна алюзія-заголовок апелює до фонових знань читача, виконує проспективну функцію, допомагаючи йому скласти певне уявлення про сюжет чи персонажа. Замкнена алюзія-заголовок може бути декодована за допомогою лінгвостилістичних даних тільки після ознайомлення з контекстом роману.

Наскрізні та замкнені символічні алюзії-заголовки можуть супроводжуватись епіграфом, що є зовнішнім пояснюючим контекстом. У таких досліджуваних романах, як The Violent Bear It Away, Son of the Morning, The Confessions of Nat Turner в епіграфах зустрічаємо біблійні рядки, які допомагають читачеві проникнути у зміст заголовка.

Алюзії початку і кінця твору розміщені на невеликих відрізках на початку або в кінці художнього твору, тобто, як вказує назва, їх можна вважати вкрапленими в канву тексту. Алюзія на початку твору виконує проспективну функцію та сприяє декодуванню головної ідеї твору, тоді як алюзія в кінці твору здебільшого виконує підсумовуючу, систематизуючу та конкретизуючу функцію, що сприяє засвоєнню семантичної трансформації заголовка та веде до повного декодування його змісту.

Іншим варіантом функціонування домінантних алюзій є випадок, коли алюзія постає з канви усього тексту – контекст → алюзія. У таких випадках алюзія обов'язково потребує підкріплення даними лінгвостилістичного аналізу.

До домінантних символічних алюзій відносимо архітектонічну, особливість якої полягає у її текстотвірній можливості та в семантичному дублюванні ситуацій унаслідок повторення частин твору, на чому ґрунтується алюзія. Наприклад, у романі "Бог знає" Дж. Хеллера кожний розділ має заголовок, що створює алюзію на певну біблійну ситуацію. Це сприяє не лише структуруванню тексту, але й відповідній характеристиці персонажів, що діють у тому чи іншому розділі.

Стилістичним засобом поглиблення біблійної алюзії є супровідний символ. Оскільки функцією символа є узагальнення ідеї, а в його основі лежить принцип метафоризації, він дає можливість підкреслити думку з метою поглиблення асоціативних зв'язків. Прикладом символу в романі У. Стайрона "Лягай у темряву" є потоп, що допомагає нам провести паралель між світовим лихом, яке тягне за собою трагедії в родинах, та духовним падінням окремої особистості.

У третьому розділі "Функції локалізованих біблійних алюзій у повоєнному американському романі" доведено те, що другий різновид розглянутих алюзій – локалізовані біблійні алюзії – відповідає традиційному уявленню про цей стилістичний засіб.

На відміну від домінантних локалізовані біблійні алюзії не визначають провідної теми художнього твору, а сприяють її розгортанню і діють на певному обмеженому відрізку тексту. Вони поділяються на дві основні групи: 1) алюзії-власні імена (топоніми та антропоніми) (88/48%), або номінативні алюзії, 2) біблійні цитати, або цитатні алюзії (94/52%).

Номінативних алюзій-топонімів у проаналізованих романах є незначна кількість (10/9%). У романах вони набувають символічного значення: топонім Jerusalem у романі "Сповідь Нета Тернера" У. Стайрона стає символом духовного відродження, звільнення від рабства. Топонім Eden у романі "Син ранку" Дж.К. Оутс символізує очищення від гріхів.

Значно більшу частину становлять номінативні алюзії-антропоніми (78/39%). Вони є невід'ємною частиною характеристики літературного персонажа, суттєво доповнюють інформацію про нього. Алюзії-антропоніми, що вживаються у тексті романів самі по собі, створюють підтекст, який імпліцитно впливає на скерування оповіді та характеризує персонажів. Алюзія-антропонім реалізується через імпліцитний натяк на риси характеру персонажа, за якими проводиться порівняння. Алюзії-антропоніми, що входять до порівняльних конструкцій зі зв'язками like, as, as if, експліцитно характеризують персонажів у романах та їхній емоційний, психічний стан. Отже, домінуючою функцією номінативних алюзій-антропонімів є характерологічна.

Наприклад, у романі PontiusPilate ("Понтій Пілат") П. Маєра: "When the staggering realization of whom you crucified finally dawns on you, don't commit suicide, like Ish-Kerioth, the man who betrayed him. You can be forgiven" (Maier P., 1981: 279) (Matthew, 27:5), алюзія-ім'я, вжита у порівняльній конструкції з like, має такий натяк: і Пілат, і Іуда зрадили Ісуса Христа. Іуда усвідомив свій вчинок і повісився. Пілат мав можливість покаятися, прийняти віру в Христа і бути прощеним. Завдяки алюзії-порівнянню читач сприймає Пілата як зрадника, подібного до Іуди.

Номінативні алюзії-антропоніми можуть виконувати у тексті функцію створення іронічного ефекту. Її механізм полягає в тому, що канонізованих біблійних персонажів автор наділяє рисами, що не були їм притаманні. За допомогою ситуативної іронії, в основі якої контраст між контекстуальним і прямим значенням слова або словосполучення, автор домагається переосмислення характеристики.

Цитатні біблійні алюзії у мові персонажа або автора порушують