LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Неоплатонічна традиція в східній патристиці

узагальнення.

Апелюючи до історії давньогрецької філософії, дисертант свідомо обмежувався аналізом її проблем через призму традиції богошукання. При цьому дисертація будувалася на конкретно-історичному матеріалі, що зумовлювало розгляд релігійних явищ у їх розвитку та взаємозв'язку з іншими явищами. Дисертант критично сприймав праці радянських авторів, для яких часом був характерний заідеологізований підхід до релігії та ідеалістичної філософії. Долаючи догматичні установки минулого, дисертант вдався до аналізу релігійної філософії на основі широкого гуманістичного погляду.

Суттєвим концептуальним підгрунтям дисертації слугували теоретичні розробки, які з позицій сучасного релігієзнавства здійснені в працях В. Бондаренка, А. Глушака, Є.Дулумана, А. Колодного, О. Крижанівського, Б. Лобовика, В. Лубського, В. Нічик, М. Рибачука, В. Танчера, П. Яроцького та інших, і в яких обстоюються нові підходи до оцінки релігії як невід'ємного елементу духовності. Для розв'язання поставлених завдань авторові необхідно було також звернутись до праць російських (О. Замалєєва, П. Гуревича, М. Гордієнка, О. Лосєва, М. Лоського) та західних (П. Аммана, Д. Баумстарка, К. Крумбахера, Р. Пайне, Б. Рассела, Ф. Фаррара, К. Штайнера) дослідників, які мають суттєве значення для розуміння закономірностей становлення та розвитку раннього християнства і релігійно-філософських вчень у складну епоху раннього середньовіччя. В роботі автор опирався на висновки та дані історії, мистецтвознавства, етики, естетики.

Дисертаційна робота грунтується передусім на таких джерелах, як філософські та богословські твори, які стали основним об'єктом наукового розгляду, зокрема праці давньогрецьких мислителів (від орфіків до неоплатоніків включно) з онтологічної, антропологічної та гносеологічної проблематики, спадкоємності в розвитку філософії і ставлення до філософської спадщини минулого. Предметом дослідження стали концепції неоплатоників, переосмислені в творах східних отців церкви (Оригена, Григорія Ніського, Василія Великого, Псевдо-Діонісія Ареопагіта, Максима Сповідника, Іоана Дамаскіна, інших).

Важливим джерелом в розробці теми дисертації були також праці українських богословів (Іларіона, Климента Смолятича, ісихастів, полемістів, діячів Києво-Могилянської академії, представників академічної філософії), а також окремі видання та сучасна періодична церковна література ("Богословские труды", "Журнал Московской Патриархии", "Православний вісник", інші), в яких відображене ставлення церкви до античної спадщини. Дисертант опирався на твори вітчизняних і зарубіжних мислителів минулого та сучасних авторів, що розкривають роль релігійного фактору в історії суспільства й історії культури, місце православних інтерпретацій філософських проблем в процесі вирішення актуальних завдань цивілізації, підхід до ролі релігії та церкви в духовному житті суспільства.

Наукова новизна дослідження. Неоплатонічна традиція в східній патристиці - це сукупність ідей, принципів, методів та інших виявів елліністичної філософії, представлених в останньому античному синтезі і освоєних та перенесених з нього в раннє християнство представниками богословської думки. Завдяки цьому обгрунтована неоплатоніками – "теологами" концепція монотеїстичної релігійності була адаптована з теоретичного рівня до рівня повсякденної свідомості, в результаті чого елітарне вчення стало доступне широким масам населення. Це означало, з одного боку, певне спрощення і вульгаризацію філософської спекуляції, а з іншого, - надання "нерозмірковуючій" вірі вигляду віри офілософствуваної, інтелектуалізованої. Тому торжество східної патристики над грецьким неоплатонізмом поставало не як розрив культурно-філософської традиції, а як таке заперечення язичницької духовності, котре передбачало переосмислення і вибіркове засвоєння християнством цінностей класичної філософії, які суттєво вплинули на антропологічний і культурологічний аспекти релігії одкровення, зумовили у відомому смислі її плюралізм, перетворили християнство на динамічну конфесію, сприйнятливу для будь-якого культурного середовища.

В процесі дослідження обгрунтовані положення і висновки, які відзначаються науковою новизною:

- зародившись у процесі розв'язання суперечностей між емпіричним знанням і міфологією шляхом заперечення останньої, давньогрецька філософія надалі виступає як теоретичне підгрунтя реформаційних тенденцій, що започаткувалися в надрах язичництва у вигляді містицизму як своєрідного вираження пробудженого релігійно-морального почуття. Тому філософська думка Еллади забезпечувала обгрунтування богошукацької традиції як вияву прагнення давньогрецьких мислителів до очищення міфологічних форм. Закономірним було їхнє сходження від гілозоїзму через пантеїзм і деїзм до теїзму, завдяки чому вони виступають по-суті як предтечі ідеї монотеїстичної релігійності. В результаті історія античної філософії у певному смислі може розглядатися як історія шукання єдиного Бога;

- в перехідну епоху від античності до середньовіччя простежується справжній містичний бум, який активізує процеси диференціації, теокрасії та централізації культів як передумову подальшої трансформації міфологічних уявлень в систему релігійного синкретизму, створює підгрунтя для торжества ідеї монотеїзму. Започаткувавши себе за умов подібних духовних пошуків, велична система неоплатонізму відобразила тенденцію переходу елліністичної думки від богошукання до сакралізації. Це було реалізоване через синтез найвагоміших висновків усіх попередніх ідеалістичних вчень і обгрунтування програми реформування греко-римського політеїзму на засадах ідеалістичної філософії, ключові положення якої згодом були запозичені, переосмислені і використані представниками патристики згідно потреб власної релігії;

- ставлення ранньохристиянських богословів до результатів духовного виробництва античності детермінувалося гострими соціальними колізіями доби формування східної патристики. Тому поряд з проявами культурного "негативізму", обумовленими несприйняттям отцями світоглядних орієнтирів еллінізму, простежується успадкування ними попередніх філософських ідей, хоча часом і в спрощеному вигляді. При цьому отці церкви орієнтувалися на вибіркове використання здобутків античної, насамперед неоплатонічної мудрості, що розглядалася як засіб підготовки християнства в нехристиянському середовищі;

- виникнувши в одній і тій же духовній атмосфері, в одних і тих же культурних центрах Середземномор'я, неоплатонізм і патристика хоча й розрізнялися в соціально-політичних та ідейно-догматичних засадах, проте поставали як неминучі результати багатовікових титанічних пошуків людством шляхів, що ведуть до духовної свободи, до самовдосконалення особистості, послаблення залежності душі від чуттєвого й матеріального. Тому навіть за умов протиборства елліністична філософія і християнське богослов'я ішли назустріч одне одному, виявом чого стали процеси теологізування пізньоантичної філософської спекуляції і офілософствування ранньохристиянської теології. На основі запозичення представниками патристики ідейно-методологічного та логіко-концептуального апарату язичницької філософії формується християнізований неоплатонізм як засіб забезпечення безперервності філософської традиції;

- в неоплатонізмі й