LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Неорелігійні мотиви в естетиці та мистецтві зламу XIX - XX століть

13



КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА








КАРАНДА Марина Василівна






УДК 111.852 + 7.046.3





НЕОРЕЛІГІЙНІ МОТИВИ В ЕСТЕТИЦІ ТА МИСТЕЦТВІ
ЗЛАМУ ХІХ – ХХ СТОЛІТЬ








Спеціальність 09.00.08 – естетика








АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук











Київ – 2006

Дисертацією є рукопис


Робота виконана в Чернігівському державному педагогічному університеті імені Т.Г.Шевченка на кафедрі філософії та культурології



Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Личковах Володимир Анатолійович,

Чернігівський державний педагогічний

університет імені Т.Г.Шевченка, завідувач

кафедри філософії та культурології.



Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Малахов Віктор Аронович,

Інститут філософії імені Г.Сковороди НАН України,

провідний науковий співробітник

відділу філософії культури, етики та естетики;



кандидат філософських наук

Стоян Світлана Петрівна,

Благодійна організація „Центр практичної філософії",

директор наукового проекту „Філософія природи".



Провідна установа: Дрогобицький державний педагогічний

університет імені Івана Франка

МОН України.



Захист відбудеться 9 березня 2006 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.28 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.



З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.




Автореферат розісланий „6" лютого 2006 р.




Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Живоглядова І.В.





ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Актуальність і доцільність дослідження. Естетичне дослідження духовного спадку зламової епохи, якою постає рубіж ХІХ – ХХ століть, є перманентно актуальним, і не стільки в історичному чи мистецтвознавчому ракурсах (які вже достатньо опрацьовані), скільки з позицій перетину естетики і релігієзнавства, які набувають все більшого світоглядного і соціокультурного значення.

Поліфонічність і „мультикультуралізм" духовного життя є однією з екзистенціальних особливостей онтології людини в умовах постсучасності. У зв'язку з цим постає проблема пошуку закономірностей взаємовпливу таких сфер духовності, як філософія, естетика, мистецтво, мораль, релігія. Спроба створити цілісну картину світу відбивається у розширенні світоглядних функцій естетичного, зокрема, естетизації неорелігійного світовідношення.

Із оригінальними філософсько-естетичними відкриттями у контексті неорелігійності виступили західноєвропейські, українські, російські мислителі та митці ХІХ–ХХ століть, особливо на зламі епох, в кінці доби Модерну. Сутність естетики неорелігійності полягає в розриві з традиційною релігійною християнською свідомістю, здійсненому представниками елітних мистецьких кіл. До неорелігійного процесу залучаються культуротворчі, естетичні компоненти неотомістського, неоязичницького, неоорієнтального світоглядів. Мистецтво розвивається як масштабний ідейно-естетичний експеримент із синтезу або дистанціювання стосовно цих складових, які виявляються у художніх формах вираження неорелігійних переконань і почуттів, зокрема в неорелігійних мотивах мистецтва, що поширюється і сьогодні.

Тема дисертаційного дослідження актуалізується необхідністю вивчати естетичні традиції вітчизняної духовності, з'ясовуючи її місце в загальноєвропейській культурі. Адже епоха становлення української етнокультурної ідентичності довгий час майже не розглядалася в системі інтернаціонально-нівелюючої ідеології радянської доби. Релігійна ідентифікація духовної еліти нації взагалі випадала з кола наукових інтересів дослідників, у тому числі в естетиці та філософії мистецтва.

Відтак, сенс дослідження полягає в реконструкції релігійно-естетичного світогляду у форматі євромоделей художнього осягнення „естетики історії". В естетиці та мистецтві на зламі епох виокремлюється феномен неорелігійності, що поєднує в собі спроби реформізму і зацікавленість витоками релігії, синтезуючи соціальне і метафізичне, реальне і містичне, а також окультне, демонічне, які стають провідними світоглядними принципами у мотивації декадансу і модерну.

Взагалі, теорія мотиву була артикульована в структуралістській естетиці у працях Б.Гаспарова, Ю.Лотмана, Б.Путілова. Естетична специфіка неорелігійних мотивів в українському, російському та західноєвропейському модернізмі потребує особливої уваги. При використанні компаративістського методу для порівняльного аналізу неорелігійності в контексті естетики історії доречним є звернення до естетичної рефлексії з проблеми світоглядної орієнтації західноєвропейського передмодернізму та модернізму, яка осягалася у роботах В.Арсланова, Ю.Габермаса, Б.Губмана, К.Долгова, Д.Крістіана, П.Паві, Н.Хамітова. Осягнення естетичного аспекту російської релігійної філософії відбувалося у роботах В.Бичкова, М.Дунаєва, І.Ільїна, В.Кізіми, С.Неретіної, М.Новікової, О.Осіпова, Д.Сараб'янова, С.Хоружего. Естетичний аналіз українських світоглядних зрушень означеної доби проводили Н.Асєєва, І.Бетко, О.Забужко, І.Качуровський, В.Мовчан.

Останнім часом у світ виходять переважно мистецтвознавчі та літературознавчі розвідки, які складають теоретичне поле для комплексного естетико-культурологічного оволодіння проблемою. До першої, мистецтвознавчої групи, віднесемо роботи М.Гуски, В.Волчукової, В.Отковича. Друга, літературознавча, група досліджень складається з монографій Т.Гундорової, С.Павличко, Я.Поліщука, В.Антофійчука, А.Нямцу та деяких статей А.Залужної, О.Демчук.

Сучасний стан суто естетичних досліджень цієї проблеми дозволяє говорити про нерозробленість естетики неорелігійності в цілому та, конкретніше, недослідженість мистецької спадщини модернізму на предмет виявлення в ній неорелігійних мотивів у всьому розмаїтті неоестетичних проявів. Певне виключення становлять окремі статті Т.Біленко та Т.Бовсунівської, які носять загальнометодологічний