LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Неорелігійні мотиви в естетиці та мистецтві зламу XIX - XX століть

характер, хоч безпосередньо і не виходять на етно-естетичну компаративістику. Cлід зазначити теоретико-методологічні джерела, які стосуються естетичних концепцій світовідношення і творчості та розвитку „естетики історії" як одного з новітніх методологічних дискурсів в естетиці. Це стосується монографій А.Гулиги, К.Ісупова, В.Кантора, Л.Левчук, В.Личковаха, О.Оніщенко та кандидатської дисертації В.Даренського.

Таким чином, в сучасній науковій літературі дослідження неорелігійних мотивів, як проявів динаміки аксіологічних складових естетики і мистецтва, є далеким від структурованості та завершення, що викликає необхідність і доцільність даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в контексті наукової теми „Некласична філософія моралі, мистецтва і культури", що досліджується на кафедрі філософії та культурології Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка і має міжвузівський характер.

Об'єкт дослідження – естетична думка і мистецтво Західної Європи, України та Росії кінця ХІХ – початку ХХ століть у світоглядному контексті неорелігійності.

Предмет дослідження – естетичні особливості неорелігійних мотивів у західноєвропейському, українському та російському мистецтві зазначеного періоду.

Метою дисертаційного дослідження є розкриття естетичної змістовності неорелігійних мотивів, як невід'ємних від „естетики історії" зламу епох, що є домінантою духовно-естетичної самоідентифікації в різних регіонах Європи, і викликає некласичні зрушення в світоглядній парадигмі мистецтва всього ХХ століття.

З окресленої мети дослідження випливають основні завдання дисертації:

дослідити феномен неорелігійності зламу ХІХ–ХХ століть в його духовній основі та художньо-естетичних специфікаціях;

реконструювати базові ідеї та образи „естетики історії", як історіософської основи неорелігійності;

провести компаративний аналіз тлумачення артефактів та естетичних концептів, щоб виявити провідні неорелігійні мотиви західноєвропейського, українського та російського мистецтва зламової доби;

виявити способи існування неорелігійних мотивів у мистецтві, які б відбивали світоглядний перехід до посткласичної естетики;

визначити біблійні ремінісценції у відповідності з етнонаціональною специфікою художньо-образного виявлення неорелігійного мотивування в мистецтві;

з'ясувати естетичну сутність та характер містеріальності в мистецтві кризової епохи як духовної альтернативи традиційної релігійної та художньої практики.

Теоретико-методологічні основи дослідження. Вирішення поставлених завдань спирається на філософсько-генетичний та компаративно-аналітичний методи дослідницької роботи. Перший використовується при вивченні релігійно-історіософських засад естетики символізму та декадансу, а також при дослідженні неорелігійних імплікацій в театральних жанрах, в аналізі містеріальності як художнього принципу епохи. Другий метод застосовується для виявлення естетичних гомологій в геокультурних координатах, а також для виокремлення специфічних образних рядів, узгоджених як із провідним типом релігійності окремого регіону, так і з певними видами неорелігійності, а також з етноментальними особливостями, що впливали на трансформацію релігійно-естетичних нововведень у художній сфері. Чільне місце посідає інтегративний естетико-релігієзнавчий підхід, який синтезує філософсько-методологічні напрацювання в означених гуманітарних галузях. Міжпредметні естетико-релігієзнавчі зв'язки використано для комплексного аналізу мистецтва зламової доби з метою виокремлення його новітніх духовних кодів. Особлива увага звертається на роботи, що мають естетико-релігієзнавчі імплікації (Г.Аляєв, О.Казін, І.Лисий, В.Малахов, С.Стоян, Є.Харьковщенко, М.Епштейн).

Теоретичні засади неорелігійності в естетиці та мистецтві реконструйовані й систематизовані в дисертації за естетичними поглядами Ф.В.Шеллінга, Ф.Ніцше, Ж.Марітена, Г.Зедльмайра, теоретиків передмодернізму та модернізму (Ш.Бодлер, С.Маларме, Г.Росетті), представників російського руху за „нову релігійну свідомість" (В.Соловйова, М.Бердяєва, Андрія Бєлого, Д.Мережковського, Вяч.Іванова), російських футуристів та теоретиків „Світу мистецтва". Щодо українських теоретичних джерел, то їх складають праці О.Потебні, Д.Овсянніко-Куликівського, Івана Огієнка, І.Франка, Лесі Українки, М.Вороного, М.Євшана, Є.Маланюка.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що на основі застосування комплексного естетико-релігієзнавчого підходу виокремлюються неорелігійні мотиви мистецтва зламу ХІХ–ХХ століть, що сприяє реконструкції естетичних концепцій та художньо-образної системи українського, російського та західноєвропейського модернізму з позицій компаративістики.

Наукова новизна дисертації розкривається в наступних положеннях, які виносяться на захист:

досліджено, що феномен неорелігійності має в своїй основі духовну антиномічність, а його художньо-естетичні специфікації виявляються у синкретизмі художнього мислення, інтегрованості в часопростір зламової епохи через систему художньо-світоглядних мотивів;

реконструйовано базові ідеї та образи „естетики історії", як історіософської основи неорелігійності в Західній Європі, Росії, Україні, що полягає у протиставленні християнських та не-християнських теологем: лінійності і циклічності, справжності і ілюзорності, пафосу безсмертя і катастрофізму смертності, духовності – душевності, краси – красивості, синергії – теургії, юродства – фіглярства, храму – балагана;

на основі проведеного компаративного аналізу тлумачення артефактів у західноєвропейській, українській та російській неорелігійній естетиці доведено, що у буттєвості естетичного гнозису і герменевтики художньої творчості провідне місце належить мотивам „Маски", „Сакрального танцю", „Аркадії" та „Аполона – Діоніса", „Христа – антихриста", „Нареченої – Femina Fatale";

виявлено, що способами існування неорелігійних мотивів у мистецтві, які відбивають світоглядний перехід до посткласичної естетики, є унітарність та дихотомізм сакральної образності, що безпосереднім чином впливає на структуру та характер мотивування в художній творчості;

визначено біблійні ремінісценції в західноєвропейській, українській та російській естетиці епохи зламу століть через їхні специфічні риси, пов'язані з особливостями етнонаціонального світовідношення та превалювання певного типу традиційної релігії, а саме: екстатичність і патетика естетики неотомізму, експресивність естетики протестантизму, гедонізм та соціальна заангажованість естетики неоязичництва, напружений есхатологізм та метастильовий месіанізм художніх систем, близьких до православної естетики;

з'ясовано, що містеріальність в мистецтві кризової епохи за естетичною сутністю та художнім характером є трансгресивною, що у значній мірі виявилося в