LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Неорелігійні мотиви в естетиці та мистецтві зламу XIX - XX століть

українському мистецтві, розкриваючи сакральний аспект вітчизняного естетичного дискурсу і тяжіючи до західноєвропейських джерел у формотворенні неорелігійних художніх образів.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Оскільки „неорелігійність" в естетиці та мистецтві є світоглядно-утворюючим поняттям, то здобуті результати можуть бути використані для подальшого теоретичного осмислення духовних змістів художнього мислення в різних аспектах – філософсько-світоглядному, естетичному, культурологічному, мистецтвознавчому. Практичне значення висновки дисертації матимуть при читанні курсів з естетики, релігієзнавства, культурології, мистецтвознавства, в літературній та художній критиці.

Апробація результатів дисертаційного дослідження здійснювалася шляхом обговорення на кафедрі філософії та культурології Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка. Основні положення та висновки дисертації знайшли відображення у доповідях на науково-теоретичних конференціях та семінарах: „Некласична філософія моралі, мистецтва і культури" (Чернігів, 2001– 2005 рр.); Міжнародній науковій конференції „Героїзм і подвижництво. Творчість С.Н.Булгакова в сучасному дискурсі" (Київ, 2001 р.); І Всеукраїнських філософсько-богословських читаннях „Православ'я у світовій культурі" (Дніпропетровськ, 2003 р.); І Міжнародній науковій конференції „Діяльнісне розуміння культури як виду людського буття" (Нижньовартівськ, 2003 р.), Х Міжнародній науково-практичній конференції „Біблія в українській культурі та освіті" (Острог, 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції з проблем сучасного мистецтва „Соntemporary art – нові території" (Київ, 2005). Матеріали дослідження були впроваджені у викладацькій роботі в курсах естетики та релігієзнавства в Чернігівському державному педагогічному університеті ім. Т.Г.Шевченка та в авторському курсі „Біблія: Старий Заповіт" як тематичний модуль „Старий Заповіт в історії мистецтва".

Публікації. Основний зміст і висновки дисертації висвітлені у 12 статтях автора (з них 4 – у фахових виданнях).

Структура дисертації складається із вступу, чотирьох розділів, що містять дев'ять підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертаційного дослідження – 199 сторінок. Основний текст дисертації викладено на 184 сторінках. Список використаних джерел містить 215 найменувань.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт та предмет дисертаційного дослідження, сформульовано мету та основні завдання роботи, окреслено теоретико-методологічні засади, вказано наукову новизну, описано теоретичне та практичне значення результатів проведеного дослідження.

У першому розділі – „Методологічні засади естетичного аналізу неорелігійних мотивів у мистецтві", що складається з трьох підрозділів, розглядаються філософські, релігійно-світоглядні та поетико-структурні підвалини естетичної інтерпретації мотиву.

У підрозділі 1.1 – „Феномен неорелігійності в „естетиці історії" зламу ХІХ –ХХ століть: Західна Європа, Росія, Україна" – проаналізовано явище неорелігійності у контексті історіософської естетики. З концепцій провідних філософів та естетиків зламової доби виділені положення, що уможливили неорелігійне мотивування в мистецтві. Це стосується низки підготовчих ідей в класичній естетиці (наприклад, ідеї Ф.В.Шеллінга про християнство як загальнозначущий поетичний матеріал, та Г.В.Ф.Гегеля про те, що мистецтво цікавить не Бог, а людина в релігії). Розгорнуто панораму руху пост- і некласичних ідей від „філософії життя" Ф.Ніцше („Бог помер", тому необхідна переоцінка почуттів, переосмислення історії та сп'яніння від справжнього мистецтва) через інтуїтивізм Б.Кроче (мистецтво не здатне спрямовувати до добра, хоч рух його відбувається у духовній сфері), К.Белла (рівнозначність божественного, людського та демонічного в бутті та мистецтві), неофрейдизм К.Юнга (звів релігію до психологічного феномену, а позасвідоме підніс до феномену неорелігійного), Е.Фрома (гармонія як універсальна міра естетики і всіх релігій, які є рівнозначними) до неотомізму М.Дворжака (культивування спірітуалізму в естетиці), Ж.Марітена (введення понятя габітусу, як міри раціонального пізнання Бога мистецтвом) та неортодоксального російського теїзму В.Соловйова і М.Бердяєва (спасіння можливе завдяки художній творчості як теургії). Українські виміри неорелігійності в естетиці історії проаналізовано крізь творчість І.Франка (ідея профетичної поезії), Лесі Українки (художньо-екзистенційний бунт проти Бога), М.Вороного, О.Олеся (естетично проявлений неоязичницький пантеїзм).

Підрозділ 1.2 – „Містеріальність як естетичне кредо мистецтва зламної епохи" – стосується понятійної специфіки аналізу естетики неорелігійності. Вона найповніше репрезентується концептом „містеріальне", яке виводиться з драматичної природи містерії як жанру, що сконцентрував у собі антиномізм театральності та релігійності. Простежено генезу жанру від літургійної драми, міраклю, ауто до містерії середніх віків та Нового часу. Зазначено, що на зламі ХІХ–ХХ століть відродження інтересу до містерії відбулося в надрах декадансу і модернізму на рівні продукування принципу містеріальності, як носія наступних антиномій: „експресивне" – „імпресивне", „ілюзорне" – „істинне", „рукотворне" – „подароване", „земне" – „небесне".

У підрозділі 1.3 – „Понятійний статус неорелігійного мотиву в естетиці та мистецтві" – відстоюється думка про доцільність екстраполяції мистецтвознавчої категорії мотиву в царину естетики, де „мотив" – це наскрізна домінанта певного комплексу міфологем, філософем та теологем (підготовлених гуманітарним дискурсом доби), які образно втілюються у мистецтві і слугують єдиній художній меті. Натомість неорелігійний мотив у мистецтві – це синкретичний художньо-образний засіб, що системно організовує змістовно-формальне втілення нових або реактуалізованих релігійно-світоглядних принципів у мистецькій практиці. Відтак, поняття мотивування використовується для позначення єдиного мистецького простору для низки однокореневих мотивів та одночасно для дослідження комунікацій цих мотивів.

Відштовхуючись від складноструктурованої типології мотивів Паріса Паві, запропоновано типологізацію мотивів, що передбачає їх поділ на унітарні та дихотомічні. Під унітарним розуміється мотив, який сформувався в одне художньо-естетичне ціле з двох чи більше філософем чи теологем. Дихотомічним називаємо мотив, який починає своє мистецьке існування цілісним, проте послідовно переживає ділення цілого на дві частини, які, у свою чергу, теж розпадаються навпіл. Вони мають спільну філософсько-світоглядну основу, з якої і починали свою дихотомію – це некласичне тлумачення сакрального, де святість і гріховність покладаються