LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Неорелігійні мотиви в естетиці та мистецтві зламу XIX - XX століть

світоглядних моделей в мистецтві (західноєвропейському, українському, російському) з'ясовано, що „естетика історії" епохи переламу функціонує як інтегратор цих структурних одиниць до статусу неорелігійних мотивів.

Неорелігійне в дихотомічних та унітарних мотивах ґрунтується на вітальному волюнтаризмі, легітимності конфронтації між теоцентризмом та антропоцентризмом, онтологізації зла, що сприяє апологетизації гріховності, абсолютизації детермінізму на всіх щаблях буття – від сакральності онтосу, етосу, еросу до профанності буденного, етикету і флірту, а також на підміні духовного душевним і аксіологічності культурного негативізму.

Дихотомізм досліджених неорелігійних мотивів випливає з ототожнення естетичного переживання з людською екзистенцією. Зокрема, відбувається реактуалізація проблематики часів елінізму (протистояння язичницького та християнського світосприйняття) в галузі онтології творчості, що унаочнюється протиставленням „синергії" (спів-творчості, спів-дії, тобто творчості, яка визначається прагненням людини до Бога та Благодаті) та „теургії" (самодостатньої творчості, само-еманації естетичних переживань без співучасного одухотворення християнським Богом).

Унітарні неорелігійні мотиви в естетиці та мистецтві кінця ХІХ – початку ХХ століть базуються на глибинній переорієнтації мислителів та митців на історіософію. Вони були покликані конкретизувати царину актуальних сенсових запитань епохи та визначитися із світоглядними критеріями нових духовних цілепокладань, у тому числі й естетичних.

В результаті компаративістського аналізу виявлено естетичну специфіку неорелігійних мотивів західноєвропейського, російського та українського мистецтва. В мистецтві Західної Європи сутність неоестетизму проявилася у посиленому історицизмі, але і певному утопізмі творчості, у пошуку новітніх виражальних засобів через конфлікт імпресіоністичного натуралізму та постімпресіоністичного спіритуалізму. Загострений ірраціоналізм, фантасмагорійність, містицизм визначають обличчя як західноєвропейського символізму, так і експресіонізму, але у широкому значенні є естетичними посилками декадансу.

В російському мистецтві відбувалася як актуалізація христології, так і демонолатрії (загравання та служіння інферно), що супроводжувалося загостреним почуттям історичної кризовості. Проте загальний масив ідей російської модерністської естетики укладається у лінійну схему християнської історіософії: онтологічна свобода сущого – самообмеження Бога в любові – укорінення антиномій у релігійному досвіді – ідея кінця (есхатологія) як моменту зняття антиномій – регулятивна ідея особистості як сили, що сприяє подоланню антиномій – феноменальність і ноуменальність особистості – історія як царина переломлення вольового особистісного начала – духовна пам'ять як спосіб існування історії – історія як символ – сенс історії як доля людини.

Специфікації української модерністської естетичної думки відтворилися на рівні продукування містеріального первня в надрах теоретичного дискурсування та в художньому просторі. У порівнянні з естетичною грою в містерію, яка була притаманною Західній Європі кінця ХІХ – початку ХХ століть, українська естетична свідомість цієї доби характеризується принциповою містеріальністю, яка опосередковано укорінена в церковній православно-християнській традиції. Містеріальність в українській естетичній думці проявлена на декількох рівнях: по-перше, новосакральному, по-друге, метаоповідальному, по-третє, маргінальному/месіанському, по-четверте, містичному, по-п'яте, на рівні саморефлексії автора містерійних творів, і, по-шосте, на рівні генералізації біблійних хронотопів „народження", „проходження", „перемагання", „відродження".

Українське мистецтво зламової доби характеризує домінування в неорелігійних мотивах проблематики духовного вибору національної еліти та її креативної самоідентифікації і саморефлексії. В рамках мотивів „Аполона–Діоніса", „Христа–антихриста", „Нареченої – Femina Fatale", „Сакрального танцю", „Аркадії" та „Маски" вітчизняна естетична думка вдало спирається на посилений історіософізм та етнозабарвлений символізм у художніх рішеннях. Українське художнє мислення зламної доби характеризує напружене співіснування біблійних ремінісценцій у мистецтві як церковного, так і неорелігійного та антирелігійного спрямування. Все це є свідченням новітніх проявів напруги між сакральним та профанним, зокрема, у мистецтві. Для продовження дослідження естетики неорелігійності перспективним є вихід на семантичні терени сучасного сакрального мистецтва, яке знаходиться у неореалістичній, трансавангардній чи постмодерністській парадигматиці.

Основні положення і висновки дисертації викладено у таких наукових публікаціях:

Каранда М. Микола Бердяєв і західноєвропейська філософія: внутрішній діалог екзистенціалізму // Людинознавчі студії: Зб. наук. пр. Дрогобицького державного педагогічного університету імені І. Франка / Ред. кол. Т.Біленко. – Вип. 7. – Дрогобич: НВЦ „Каменяр", 2003. – С.153-163. – 0,5 др. арк.

Каранда М. Естетичний оксюморон Миколи Ге // Сіверянський літопис. – 2003. – № 5-6. – С.150-158. – 0,5 др. арк.

Каранда М. Библейские реминисценции и постмодерные провокации в кинообразности Ларса фон Триера // Філософія, культура, життя. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 23. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. – С. 174-175. – 0,12 др. арк.

Каранда М. Неорелігійні мотиви в українському та польському мистецтві кінця ХІХ – початку ХХ століть // Вісник Державної Академії Керівних Кадрів культури і мистецтв / Під ред. В.Г.Чернеця, В.А.Бітаєва. – Вип. 4. – Київ: Видавництво „Міленіум", 2004. – С.23-30. – 0,5 др. арк.

Каранда М. Іронія як засіб освоєння історії в хронотопах художнього мислення „срібного віку" // Докса: Зб. наук. праць з філософії та філології. Вип. 3. Гносеологічні і антропологічні виміри сміху / Під ред. В.Л.Левченко, Н.А.Іванової-Георгієвської. – Одеса: ООО Студія „Негоціант", 2003. – С.96-106. – 0,4 др. арк.

Каранда М. Эстетические аспекты русской историософии начала ХХ века // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. – Серія: Філософські науки. Випуск 8. – Чернігів: ЧДПУ, 2001. – С.46-50. – 0,3 др. арк.

Каранда М. Естетичні аспекти західноєвропейської історіософії початку ХХ століття // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. Серія: Філософські науки. Випуск 14. – Чернігів: ЧДПУ, 2002. – С.33-36. – 0,3 др. арк.

Каранда М. Естетичні аспекти української історіософії початку ХХ століття // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. Серія: Філософські науки. Випуск 20. – Чернігів: ЧДПУ, 2003. – С.43-46. – 0,3 др. арк.

Каранда М. Христианский аксиологический диалог русских и украинских поэтов начала ХХ века // Деятельностное понимание культуры как вида человеческого