LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Неоязичництво як світоглядне явище (історико-філософський аналіз)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА



ГУЦУЛЯК ОЛЕГ БОРИСОВИЧ




УДК 140.8:141.338:123:291.11:298.9





НЕОЯЗИЧНИЦТВО ЯК СВІТОГЛЯДНЕ ЯВИЩЕ

(ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)



Спеціальність 09. 00. 05 - історія філософії





Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук





Львів — 2005


Дисертацією є рукопис.


Робота виконана на кафедрі філософії Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (м. Івано-Франківськ) Міністерства освіти та науки України


Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор

ВОЗНЯК Степан Михайлович

Прикарпатський національний університет

ім. В. Стефаника


Офіційні опоненти:

доктор філософських наук,

ХАМІТОВ Назіп Віленович

Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАНУ


кандидат філософських наук, доцент

ЗАХАРА Ігор Степанович

Львівський національний університет ім. І. Франка


Провідна установа: Київський національний університет ім. Т.Шевченка


Захист відбудеться "19_" ;жовтня______ 2005 р. о 15 .30 годині на засіданні спеціалізованої Вченої Ради Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79002, м. Львів , вул. Університетська, 1.


З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).


Автореферат розісланий "17__"вересня______ 2005 р.


Вчений секретар

спеціалізованої Вченої Ради,

кандидат філософських наук О.Б. Сінькевич


Загальна характеристика роботи.


Актуальність теми. З метою виховання життєво активного і гуманістично спрямованого громадянина демократичного суспільства, який би у своїй життєдіяльності керувався культурно-національними і вселюдськими цінностями, Державна національна програма "Освіта" ("Україна ХХІ століття"), що затверджена постановою Кабінету міністрів України № 896 від 3 листопада 1993 р., передбачає одним із пріоритетних своїх напрямків виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного вибору нею своєї світоглядної позиції. Остання утверджується багатьма чинниками буття суспільства, серед яких — освоєння традицій народу, його духовних здобутків, національних цінностей. Певне місце посідає у цьому процесі й дохристиянський, язичницький спадок, та, відповідно, існує тенденція до його відродження, актуалізації у формі неоязичництва. Неоязичництво є духовно–світоглядною реальністю сьогодення, тому необхідне всебічне, ретельне і неупереджене осмислення його як явища, розкриття та розуміння справжньої вартості світоглядних, антропологічних, моральних та інших його ідей, що сформульовані, зокрема, у творчості відомих представників неоязичництва.

Також слід чітко усвідомити, в якому історико-культурному контексті ці ідеї функціонують, на яких філософських принципах ґрунтуються, наскільки є доказовими та виправданими філософськи і якою мірою ці обґрунтування та осмислення відповідають рівневі сучасної філософської науки. Щодо українського неоязичництва, то варто встановити його своєрідність, визначити, чи є воно "інвазією" російських та західних ідей чи проявом "екстраординарної" кризи одного типу культури ("почуттєвої", за П. Сорокіним) та переходу до іншого типу ("ідеаціональної" культури).

Досі частина дослідників неоязичництва при його визначенні ціле підмінювала частковим (ототожнюючи неоязичництво або з "новітніми релігійними рухами", або з "націонал-патріотизмом", або з "соціально-культурним утопізмом" тощо), що робило аналіз даного світоглядного явища зануреним у деталі та частковості, а зроблені на його основі висновки — неповними та упередженими.

Таким чином, суспільно-культурна актуальність та нерозробленість згаданої проблеми зумовили вибір теми даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в межах комплексної теми кафедри філософії філософського факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника "Філософська і суспільно-політична думка України: Історія й проблеми розвитку в умовах трансформації суспільства" та в межах тематичних планів науково-дослідних робіт "Духовні цінності українського народу: джерела, сучасний стан, формування" 0197У013273 Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.

Метою дисертації є історико-філософська реконструкція неоязичництва як світоглядного явища взагалі та його українського інваріанта зокрема, виявлення його самобутності та місця у цивілізаційному контексті сучасності. Мета обумовлює наступні завдання :

1) проаналізувати понятійно-категоріальний апарат, що використовується науковцями при дослідженні неоязичництва та його аспектів;

2) виявити ідеали та принципи неоязичництва, виокремити течії неоязичницької думки, проаналізувати хід внутрішньо- та міждискурсивних інтерпретацій, погляди окремих філософів, мислителів, діячів та груп, а також їхню світоглядну еволюцію щодо даної проблеми;

3) розкрити шлях впливу неоязичництва на формування позиції особистості (групи, етносу, держави) у цивілізаційно-культурному процесі;

  • визначити суть та форми прояву українського неоязичництва.

    Об'єктом дослідження є неоязичництво як світоглядне явище.

    Предметом дослідження є генеза неоязичництва, його національні інваріанти та інтернаціональні тенденції у ньому, місце у соціокультурному процесі сучасності.

    Теоретико-методологічна основа дослідження. Загальнотеоретичною основою дисертації є основні принципи світоглядного та історико-філософського аналізу, розроблені у працях С. Аверінцева, І. Бичка, С. Возняка, Г. Волинки, П. Гайденко, А. Гордієнка, В. Горського, А. Гулиги, В. Гусєва, М. Кашуби, М. Кісселя, А. Колодного, С. Кримського, В. Лісового, В. Лобовика, О. Лосєва, М. Лосського, А. Лоя, В. Лубського, М. Лука, В. Ляха, Н. Мотрошилової, І. Нєманова, В. Нічик, І. Огородника, Т. Ойзермана, Б. Парахонського, А. Пашука, В. Піменова, М. Поповича, Є. Причепія, О. Соболь, В. Табачковського, Н. Хамітова, С. Хоружого, І. Цехмістро, Д. Чижевського, В. Шинкарука, Н. Юліної, П. Яроцького та інших.

    Методологічною основою дисертації є принципи структурного та конкретно-історичного підходу, наукової об'єктивності, світоглядного плюралізму, системності, контекстуальності, компаративний метод, метод дескрипції, метод включеного спостереження.

    Джерельну базу дослідження склали:

    1) теоретичні праці та твори представників неоязичництва (Фр. Ніцше, К.-Г. Юнг, Ю. Евола, Д.-Г. Лоуренс, Г. Маркузе, Е. Арсан,


  •