LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Неоязичництво як світоглядне явище (історико-філософський аналіз)

К. Кастанеда, К. Наранхо, Х. Аргуельес, Т. Абеляр, Т. МакКена, М. Харнер, К. Медоуз, Р. Айслер, О. Реріх, В. Авдєєв, О. Дугін, С. Залигін, О. Асов, В. Щербаков, В. Кандиба, Л. Латишева, Н. Сініцина, Л. Силенко, В. Шаян, Г. Лозко, В. Рубан, О. Шокало, Ю. Шилов, Ю. Канигін, В. Ілля, В. Довгич, О. Бердник, П. Харченко та ін.); 2) видавнича продукція неоязичницьких груп — деклараційні документи, інформаційні бюлетені, агітаційно-рекламна продукція, періодика (журнали "Сварог", "ІндоЄвропа", "Основа", "Перехід–ІV", "Український Світ", "Элементы", "Золотой Лев", "Наследие Предков", "Атеней" та ін.); 3) праці дослідників неоязичництва та різних його аспектів; 4) публікації про неоязичництво у масовій періодиці; 5) опубліковані документи релігійних та громадських організацій щодо оцінки діяльності неоязичників; 6) праці, в яких висвітлюються загальнотеоретичні проблеми, що мають стосунок до тематики дисертації.

На основі критичного аналізу, співставлення й синтезу названих джерел здійснене дане дослідження.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що здійснено спробу комплексного аналізу європейського, українського та російського неоязичництва на базі синтезу наявних у літературі різнопланових, різноаспектних характеристик і проявів цього явища. При цьому основна увага зосереджується на філософсько-світоглядних витоках неоязичницьких концепцій та їх загальнокультурних чинниках.

Новизна розкривається у наступних положеннях, які виносяться на захист:

  • здійснено концептуальний підхід до вивчення неоязичництва як світоглядно-орієнтаційного ставлення людини до дійсності;

  • розкрито історичні стадії та етапи у них розвитку світового неоязичництва та показано їх характеристики;

  • встановлено відмінність між язичництвом та неоязичництвом у трактуванні принципів Свободи та Необхідності в життєдіяльності людини;

  • виявлено два світоглядні ідеали в неоязичництві стосовно "культурної рецесії", з'ясовано, що неоязичництво претендує на роль провідної світоглядної та практичної антитези щодо західної цивілізації (раціоцентричного Модерну) та є апологією культури (модернізму), апелюючи до відпочаткових, але нереалізованих принципів європейської цивілізації, звертаючись до первісного (до-логічного, візіонерського) мислення, мови.

  • визначено ідею сучасного неоязичництва про повернення людства до великих наративів ("Великого Стилю" життя), упосліджених постмодернізмом;

  • комплексно проаналізовано українське неоязичництво як особливу національну форму сучасного світового неоязичництва, виявлено його різновиди та їх характеристики.

    Теоретичне та практичне значення дослідження. Матеріали даної дисертації сприятимуть подальшому дослідженню явища неоязичництва як духовного феномена. Окремі положення, матеріали та висновки можуть слугувати для створення систематичних курсів з історії філософії, релігієзнавства, політології, літературознавства, українознавства, а також спецкурсів, присвячених ідейним пошукам ХХ ст., при написанні посібників з історії філософії та релігієзнавства, етики та естетики.

    Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки роботи проходили апробацію на: засіданні кафедри філософії філософського факультету Прикарпатського університету імені В. Стефаника (2004), Звітних наукових конференціях кафедр Прикарпатського університету імені В. Стефаника (за 1997, 1998, 1999, 2000, 2003), Х-ій Міжнародній науковій конференції "Історія релігій в Україні" (Львів, 2000), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Літературознавство, "Просвіта" і виховний ідеал українця" (Кривий Ріг, 1994).

    Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях у спеціалізованих фаховихвиданнях ("Вісник Прикарпатського університету: Філософські і психологічні науки", "Збірник наукових праць: Філософія, соціологія, психологія", "Людина і політика"), матеріалах і тезах конференцій.

    Cтруктура дисертації. Відповідно до характеру висунутих завдань, мети дослідження, специфіки обраного матеріалу та методів і прийомів його розробки (аналітичне опрацювання) дисертація набула певної структурної організації. Вона складається зі вступу, трьох розділів, що у свою чергу розгалужуються на підрозділи, загальних висновків та списку літератури. Повний обсяг дисертації складає 192 сторінки, із них 158 сторінок тексту, у списку використаних джерел міститься 419 найменувань.


    ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ


    У вступі обгрунтована актуальність проблеми, визначено об'єкт і предмет дослідження, окреслено мету й завдання дисертації, проаналізовано методологічні принципи дослідження, сформульовано наукову новизну положень, які виносяться на захист, розкрито теоретичне і практичне значення дисертації, наведено дані про апробацію результатів дослідження та його зв'язок із науковими темами та програмами, показана структура роботи.

    У першому розділі "Неоязичництво: поняття і сутність" автор дає аналіз історіографії теми, що зробило можливим більш предметно і чітко продемонструвати специфіку постановки проблеми в даному дослідженні порівняно з усталеними в науковому дискурсі поглядами та стереотипами, та доводить необхідність її вивчення, а також визначає теоретико-методологічні засади дисертаційної роботи.

    Основні етапи осмислення та вивчення неоязичництва, як показано у підрозділі 1.1."Історіографічно-бібліографічний огляд", співвідносяться з основними етапами його становлення та розвитку. Перший етап пов'язаний з намаганнями здійснення оцінки кризи позитивізму та розгортання проявів ірраціоналізму в європейській духовності початку. ХХ ст., що власне інтерпретуються як "нове варварство", "новий поганізм" ("нове язичництво"). Другий етап в історіографії неоязичництва розпочався з потребою осмислення тих світоглядних явищ у бутті європейської людини, що постали з 60–х рр. ХХ ст. і котрі їх носіями визначаються як "неоязичництво" ("нове язичництво", "відродження язичництва"), тобто проголошуються відвертою альтернативою та антитезою тому типові європейської цивілізації, що базується на нормах та цінностях християнства та Модерну. Третій етап дослідження проблеми розгорнувся з 90-х рр. ХХ ст. як із настанням потреби теоретичного осмислення неоязичництва (як світоглядного явища, як важливого чинника формування засад свободи особистості, як креативної сили інновацій та плідних соціокультурних мутацій) самими його носіями, так і неупередженими дослідниками, виступаючими із загальною оцінкою вектору розвитку цивілізації в умовах глобалізму та пошуку йому альтернатив.

    Переважна більшість науковців України та Росії звернулася до проблеми неоязичництва в часі "перебудови", їхні публікації, безперечно, становлять найбільш змістовний пласт літератури з даної проблематики. За радянських часів не передбачалося монографічного вивчення неоязичництва та, відповідно, його осмислення як цілісного світоглядного явища. Публікації того часу, що торкалися окремих аспектів досліджуваного явища, були засновані на методологічних підходах, що потребують перегляду в контексті сучасної історико-філософської рефлексії.

    В


  •