LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Неоязичництво як світоглядне явище (історико-філософський аналіз)

"антиметафізичний", а сучасний — як "постметафізичний" у сенсі стосунку до "метафізичної" лінії Модерну ("криптопаганізму").

7. Також встановлено, що якщо перша стадія неоязичництва ставить інтуїтивно-ірраціональний первінь над раціональним (що постулюється "язичницько-позитивістською" лінією), або навіть взагалі ігнорує його, то сучасне неоязичництво, навпаки, не віддає пріоритет якомусь з цих двох первнів, а прагне знайти їх "врівноважений синтез" за принципом взаємодоповнення. Тим самим здійснюється своєрідний реабілітаційний, "очищувальний" процес спадку лінії Модерну (сцієнтизм та "неомістичні" течії типу теософії, антропософії, доктрини Реріхів, Гурджієва та ін.). Сучасне неоязичництво витлумачує ірраціональність лише як таку, що є ірраціональна тільки з погляду технократичної свідомості, притаманної індустріальній епосі, в той час як ірраціональна свідомість для нього – це лишень якісно інший, більш вищий тип раціональності, інтелігентський, він не заперечує "розумне" взагалі та науку зокрема, а виступає тільки проти класичних (спекулятивних, субстанціоналістських) норм "індустріальної" раціональності. Але якщо феноменологія аналогічно теж заперечувала лише історичну форму раціоналізму, то неоязичництво тепер розглядає суб'єктивні переживання не гносеологічно, а онтологічно — через "буття у відповідності з природою людини", проявами чого визнаються сон, марення (візії), фантазії, мрії, вся сукупність "культурного космосу". Тим самим сучасна стадія неоязичництва, на відміну від першої ("класичної", "ранньої"), є дрейфуванням у бік "раціоналізації ірраціонального", щоправда, зберігаючи класичну, "неоромантичну" настанову неоязичництва – "довіритися" трагічній колізії буття (протистояння Необхідності та Свободи), "осідлати тигра" (за Ю.Ч. Еволою), прагнучи любові, довіри до всього, що рухає життя вперед.

8. Дослідження явища неоязичництва привело дисертанта до висновку про доцільність внутрішньодискурсивної типологізації неоязичництва як екстравертного та інтровертного. Встановлено, що для першої стадії неоязичництва була характерна екстравертованість та що наступний здвиг актуальності до інтровертованості є ознакою переходу цивілізації до Постмодерну з його поліцентризмом, мультикультурністю та загальнолюдськими цінностями. Звідси не дивний феномен "неоязичницького вибуху" у формі "рідновірства" в Україні в кінці ХХ ст., бо для української ментальності, носієм якої є переважно селянство та селянського походження інтелігенція, характерні передовсім інтровертне ставлення до дійсності (за В. Янівим, О. Кульчицьким та ін.).

9. На основі аналізу українського варіанта неоязичництва дисертантом запропоноване розрізнення його за двома типами: екзистенційне (релігія існування) та дослідницьке "рідновірство", проаналізовано концепції їхніх характерних представників. Також визначено, що стимулюючим чинником діяльності неоязичників є притаманний українцям глибинний архетип "гієрогамії" — "прагнення до священного шлюбу" (єдності Неба і Землі), що спричинив всі трагічні колізії в історії українського етносу. Ситуація Постмодерну, на думку апологетів неоязичництва, відкриває для українців нові можливості реалізації її базового архетипу саме у неоязичницькому проекті.

10. Осмислюючи явище неоязичництва у його цілісності та історичному розвитку, дисертант прийшов до висновку, що неоязичництво — це щонайперше різновид філософського світогляду як певного теоретичного відношення до дійсності. Воно зайняте вирішенням "вічних філософських проблем", як от відношення суб'єкта та об'єкта, кінечного та безкінечного, духа і природи, свободи та необхідності тощо. Але у неоязичництві також система поглядів на світ пов'язана як з богошукацтвом (кверотеїзмом), так і з тим, що прихильник цього світогляду прагне досягти (і навіть досягає) глибокого відчуття в особистому досвіді певної істини, а вже потім її викладає у системі взаємопов'язаних філософських понять та положень. Тому, на погляд дисертанта, доцільно розглядати неоязичництво як "філософську релігію". Також філософським методом неоязичництва є прагнення "синтезувати" наукове та художньо-образне (естетичне) мислення. Тобто неоязичництво — це філософія "некласичного" виду, еклектична, "філософія–гра", поєднуюча у собі різні типи мислення та світосприйняття.

12. Проведене дослідження дозволило окреслити й окремі проблеми, відкриті для подальшого вивчення та дослідження. Серед них: філософське осмислення історіософських, естетичних, етичних, телеологічних концепцій європейських, американських, українських, російських неоязичників; вплив ідей неоязичництва на подальший розвиток європейської, української та російської філософії, літератури, культури та політології; європейський контекст українського неоязичництва; неошаманізм та неоорієнталізм у світогляді українця; неоязичницький дискурс в мережі Інтернету тощо.


Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях у спеціалізованих фахових виданнях:

  • Гуцуляк О.Б. Сутність і форми вияву феномену української "Рідної віри" другої половини ХХ сторіччя (Філософський аналіз) // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. – Івано-Франківськ: Плай, 1999. – Вип. 1. – С. 64 – 72.

  • Гуцуляк О.Б. Неоязичництво як явище зміни парадигми в умовах антагонізму соціуму і природи // Збірник наукових праць: Філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ: Плай, 2000. – Вип. 4. №. 1. – С. 197 – 206.

  • Гуцуляк О. Неоязичництво другої половини ХХ сторіччя як парадигма свідомості суб'єкта цивілізаційно-культурного процесу // Людина і політика. – К., 2000. – №. 3. – С. 64 — 68.

  • Гуцуляк О.Б. "Нові праві" як характерні представники сучасного неоязичництва // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. – Івано-Франківськ: Плай, 2001. - Вип. 2. – С. 106 – 114.

  • Гуцуляк О. Європейські "нові праві": "Метаполітика" через "деміургію" // Людина і політика. – К., 2001. - №6. – С.64-74.

  • Гуцуляк О.Б. Дихотомія "Свобода–Необхідність" у спробах визначення сутності неоязичництва // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. – Івано-Франківськ: Плай, 2002. - Вип. 3. – С. 98 – 106.

  • Гуцуляк О.Б. Сучасне явище "повернення язичника (варвара)" в цивілізаційно-культурному аспекті // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. – Івано-Франківськ: Плай, 2003. — Вип. 5. – С. 109 – 115.

  • Гуцуляк О.Б. "Берегинізація" як феномен української духовності к. ХХ ст. // Літературознавство, "Просвіта" і духовний ідеал українця: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. — Кривий Ріг: Вид-во КРДПІ, 1994. – С. 109.

  • Гуцуляк О. Неоязичництво як явище перелому тисячоліть // Історія релігій в Україні: Праці Х-ї Міжнародної наукової конференції. – Львів: Логос, 2000. — Кн. 2. — С. 15 -19.


    АНОТАЦІЯ

    Гуцуляк О.Б. Неоязичництво як світоглядне явище (історико–філософський аналіз). - Рукопис.

    Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 – історія


  •