LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Німецька містика і Григорій Сковорода у європейській ірраціоналістичній традиції

розкривають стан опрацювання проблеми, джерела та методологічну основу дослідження; феномен містики і її перші прояви в духовній культурі; специфіку середньовічної християнської містики і її вияв у працях Екгарта, Таулера й Сузо, вчення Якоба Беме як натурфілософську містику. Заключний розділ присвячений осмисленню містичного змісту вчення Г. Сковороди. Висновки підводять підсумок дослідження і намічають подальші можливі кроки для осмислення ролі й значення містики в українській духовній культурі. Завершує дисертацію список опрацьованої літератури. Обсяг дисертації – 175 сторінок, список літератури – 186 найменувань.


Основний зміст дисертації

У вступі розкрита актуальність дослідження, його мета і завдання, охарактеризована новизна основних тверджень, теоретичне й практичне значення роботи, продемонстрована її апробація.

Перший розділ "Джерела, історіографія й теоретико-методологічна основа дослідження" складають два підрозділи. 1.1 – "Джерельна база" знайомить з основними творами мислителів, що стали предметом розгляду в дисертації. Зокрема, – це праці гностиків, Отців Церкви, середньовічних німецьких містиків М. Екгарта, Й. Таулера, Г. Сузо, а також містика Нового часу – Я. Беме, зокрема його "Аврора". Джерелом для дослідження містичних поглядів Г. Сковороди послужило "Повне зібрання творів" у 2-х томах, опубліковане до ювілею мислителя у 1972 р. Витоки європейської ірраціоналістичної традиції сягають античних магічних культів та філософії Піфагора, Платона й неоплатонізму. У підрозділі 1.2 „Історіографія таметодологічна основа дослідження" розглянуто праці Д.Чижевського про спорідненість думок українського мислителя з ідеями німецьких містиків ("Фільософія Г.С. Сковороди", "Сковорода як поет, мислитель і містик" та ін.). Цей автор вперше поставив проблему пов'язаності ідей Сковороди з вченням німецьких містиків. Вперше до містичного змісту філософії Г. Сковороди привернув увагу В. Ерн, висвітлюючи його вчення як представника російської релігійної філософії у обширній праці "Г. Сковорода. Жизнь и учения" (1912).

В.Зеньковський вважав, що Г. Сковорода подібний своїми переживаннями більше до східних, ніж до західних містиків. Російський богослов Г. Флоровський ствердив наближеність Сковороди до масонського руху і його співзвучність з німецькою містикою XVI-XVII ст., більше з В. Вайгелем, ніж з Я. Беме. Огляд німецькомовних праць Д. Чижевського здійснив Ю.Бойко-Блохин, ствердивши, що саме Д. Чижевський показав, як творчо Сковорода сприйняв спадщину німецьких містиків.

Традицію Д. Чижевського у німецькій гуманітарній науці продовжує Р. Піч, який присвятив ряд статей розгляду містичного змісту творчості Сковороди. У розділі проаналізовані праці як українських (О. Сирцової, І. Валявко, А. та І. Бичко, В. Білодіда та ін.), так і зарубіжних дослідників стосовно містицизму Г. Сковороди (П. Біланюк, Д. Козій, К. Митрович та ін.). У дисертації розглянуті й ті нечисленні праці (Ю. Шабанової, Ю. Реутіна, Ю. Калугіна та ін.), які присвячені вивченню німецької містики в Україні та Росії.

Теоретико-методологічною основою дослідження послужили праці В. Ерна, Д. Чижевського, Р. Піча і Ю. Шабанової, які допомогли вичленити основні містичні ідеї вчення як німецьких містиків, так і Г. Сковороди.

У другому розділі „Містика як феномен культури" привернута увага до самого поняття "містика", що у перекладі з давньогрецької означає "таємничий"; вживається на позначення практики, націленої на пізнання того, що перебуває поза межами чуттєвого світу. Підрозділ 2.1"Перша галузьдуховної культури" вказує, що це поняття у ширшому значенні тлумачиться як позараціональне, інтуїтивне знання, засноване на спілкуванні з "тонкими світами". Таке спілкування містик "переживає" і воно принципово невиражальне раціональними поняттями.

Прослідковано, що у світовій духовній культурі містична традиція становить давній і потужний пласт, вона сформувалася в контексті пошуку істини чи нового знання, що завжди огорталося таємницею. Витоки античної релігії, філософії й науки пов'язані з містеріями, в елліністичну епоху та в період раннього Середньовіччя розповсюдився гностицизм, культура Ренесансу й бароко черпала з езотеризму кабалістики, містицизму Екгарта, Таулера, Сузо, Беме та Вайгеля, а культ розуму в епоху Просвітництва супроводжувався сведенборгіанством та масонською містикою, романтизм і реалізм ХІХ ст. породжують різні форми теософії й антропософії, що розквітли в епоху модерну. Початок ХХІ ст. породжує пік захоплення містичними вченнями й культами, особливо інтерес до релігії. Усі світові релігії мають містичну складову.

Містичні концепції знаходимо в сучасній науці (всесвітній розум у фізичних теоріях ХХ ст.) та філософії (концепція ноосфери В. Вернадського, тейярдизм та ін.), не позбавлена містичного елемента й ідеологія. Можна ствердити, що містика лежить в основі культури.

Підрозділ 2.2 "Витоки ірраціоналістичної традиції" прослідковує, як містичний феномен реалізується й конкретизується у певному культурному контексті. Містичний досвід передбачає наявність справжніх надприродних здатностей, які усвідомлювалися людиною поступово. Початки такого усвідомлення сягають глибокої давнини – античних містерій, культів Деметри, Діоніса, орфізму, в яких людина шукала засобів злиття з природою. Піфагор зі своїми послідовниками розбудив інтелектуальну течію, яка призвела до формування філософії Платона, чиє вчення про світ ідей можна вважати новою реліґією, оскільки сутність реліґії полягає у зв'язку між людиною і Абсолютом. Містичну сторону вчення Платона розвинув неоплатонізм, особливо в теорії богопізнання, що помітно в патристичній літературі. З містичними пошуками божества пов'язане апофатичне богослов'я „Ареопагітиків".

Підрозділ 2.3 "Неоплатонізм і гностицизм" прослідковує утвердження патристичної містики в боротьбі з гностицизмом. Його прихильники твердили, що володіють таємничим знанням, яке набувається й передається індивідуально, тоді як християнське знання належить усій Церкві. Найбільш характерні приклади гностицизму – це вчення Валентина, Василіда й Маркіона. Вони визнавали кількох богів, численні небеса, Василід вважав, що істинний гнозис дає людині доступ у вищі сфери, а Маркіон проповідував власний варіант християнства, відкинувши Старий Заповіт. У боротьбі з гностицизмом християнська церква взяла на себе місію вже у ІІ ст. тлумачити глибоко-інтимні переживання людини, що виникають внаслідок спілкування з Богом. Сформувалося містичне богослов'я як пізнання божественних таємниць у рамках Святого Письма й Божого передання, філософською основою якого був містичний неоплатонізм.

Розділ третій "Ірраціоналістична традиція у середньовічномухристиянстві" розкриває сутність містичних вчень християнства. Зокрема, підрозділ 3.1"Містичне богослов'я патристики" характеризує поняття "містичне богослов'я", яке