LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Онтологія релігійно-філософських концептів війни і миру в християнстві та ісламі

міжкультурному діалогу і, в перспективі, основою для формування плюралістичного міжрелігійного вчення миру; в той же час довести, що незнання або неправильне трактування релігійних концепцій війни і миру взагалі і релігійно-філософських концептів „війна" і „мир" зокрема часто стає передумовою до конфліктів, в тому числі - міжрелігійних.


Об'єктом дисертаційного дослідження є релігійно-філософські концепти війни і миру.


Предметом дисертаційного дослідження є онтологія релігійно-філософських концептів війни і миру в християнстві та ісламі.


Методи дослідження. Дисертаційне дослідження ґрунтується на основних принципах сучасного академічного релігієзнавства: об'єктивності, позаконфесійності, цілісності, гуманізму, методологічного та світоглядного плюралізму. При написанні роботи автор використовував герменевтичний, проблемно-історичний, порівняльний та аналітичний методи дослідження, оскільки саме вони дозволяють найбільш глибоко й об'єктивно розкрити тему роботи і вирішити поставлені завдання. Зокрема, герменевтичний метод використовувався при з'ясуванні онтологічних характеристик понять "війна" і "мир", при аналізі розглядуваних доктрин та їх тлумачень, викладених в Священних книгах та документах церкви, в працях авторитетних теологів обох релігій, а також при звільненні цих положень від культурно-історичних, ідеологічних та інших нашарувань. Проблемно-історичний, а також розроблений в ході дослідження логіко-семантичний методи дали можливість дослідити генезу понять "війна" і "мир" в християнській та мусульманській традиціях. Відповідно до цього осмислення матеріалу здійснювалося із врахуванням історичних умов, етнонаціональної специфіки та особливостей теологічних мов у процесі еволюції концептів "війна" і "мир" у досліджуваних релігійних традиціях. Аналітичний метод допоміг у структуруванні понять "війна" та "мир". Порівняльний, контрастивний та аналітичний методи дозволили зіставити філософсько-релігійні концепти "війна" і "мир" в ісламі та християнстві, знайти спільне та відмінне у їх трактуванні у названих релігіях.

Наукова новизна дослідження. На основі системного аналізу онтології релігійно-філософських концептів "війна" і "мир" у християнстві та мусульманстві змодельована гносеологічна сутність, генеза і структура цих понять. Визначено, що ні християнські, ні мусульманські концепції війни онтологічно не є детермінантою агресії. Але в залежності від інтерпретаційних варіацій концепти війни і миру як в ісламі, так і в християнстві можуть бути основою для діалогу між культурами та релігіями, або ж вести до конфліктів на релігійному ґрунті. В результаті дослідження еволюції розглянутих понять в християнстві виявлено нові тенденції до зближення різних християнських церков і конфесій в питаннях оцінки війни, різкого її засудження, перегляді християнської доктрини справедливої війни. Висновки досліджень обґрунтовано і підкріплено конкретними теоретичними положеннями, які відзначаються науковою новизною і виносяться на захист:

- логіко-семантичний аналіз релігійно-філософських концептів війни і миру виявив, що обсяг концептів "війна" і "мир" визначається лексичними особливостями смислового наповнення понять у мовах, якими були написані книги Святого письма; поняття "мир" у християнстві багатоаспектне: воно ввібрало в свій зміст старозавітне поняття "шалом" і було переосмислене у Новому завіті поза прямою опозицією війна-мир, набувши нових смислових наповнень (мир як Царство Боже, мир як спокій душі тощо). В Новому завіті концепт "мир" набув пріоритетної позиції по відношенню до концепту "війна": війна в новозавітній традиції трактується як втрата благодаті миру, або ж трактується узагальнено як протистояння протилежних сил добра і зла;

- доведено, що християнська теорія "справедливої війни" пройшла повний цикл трансформаційного розвитку через такі основні етапи: абсолютне неприйняття насильства та участі у війні в перші сторіччя становлення релігії, прийняття обмежень щодо початку і ведення війни (після IV ст.), виправдання насильства війни через дію подвійного ефекту (пізні середні віки), вимога законів та нагляду міжнародних організацій щодо початку та ведення війни (XVII ст.), обумовлене прийняття пацифізму, визнання і справедливої війни злом, але меншим і часом необхідним (ІІ пол. ХХ ст.), неприйняття насильства й засудження насильницьких засобів вирішення конфліктів (XХІ ст.);

- виявлено нові тенденції зближення поглядів християнських конфесій щодо поняття миру: прогресивна концепція активного будування миру, що спирається на християнський принцип "возлюби ближнього свого", відкриває можливості для міжконфесійного, міжрелігійного, міжкультурного діалогу, акцентує увагу на спільному, а не відмінному, і стає основою для створення нової "релігії миру";

- визначено, що ідеї непротивлення злу насильством закладені у Новому завіті, а пацифізм є основою глибинної християнської етики, що властива цій релігії з початку її зародження. Спростована позиція дослідників про ненасильство як пасивний засіб у процесі миротворчості і доведено, що активний пацифізм може бути дієвим інструментом процесу миротворення, а церква – його активним учасником; наразі переосмислення християнськими конфесіями релігійних доктрин війни і миру (війни визнаються абсолютно неприйнятними, а пацифізм - прогресивним засобом збереження миру) детерміноване процесами глобалізації в умовах постмодерну;

- дістало подальшого розвитку дослідження комплексності мусульманських концептів війни і миру та їх співвідношення: ісламський концепт війни є двовекторним - "харб" у значенні "війна як ведення бойових дій, відсутність миру" і "газават" у значенні "набіг", "військовий похід" складають вектор чисто мілітарний; "джихад", що означає "зусилля" та „боротися, ідучи шляхом Бога" визначає вектор ідеологічний, оскільки стосується не власне бойових дій або задоволення певних інтересів геополітичного чи економічного характеру, а взагалі всього навколишнього і внутрішнього світу мусульманина, а також протистояння сил добра і зла. Специфіка мусульманського концепту "мир" полягає у витлумаченні його як тимчасового (хоча і довгострокового) перемир'я, бо справжній мир на землі неможливий, поки на всій планеті не запанує іслам;

- доведено, що помилкове трактування і свідоме перекручення істинного змісту релігійних доктрин війни представниками радикальних рухів у ідеологічних цілях може бути причиною загострення конфронтації між мусульманським та немусульманським світом і виникнення терористичних організацій, що є небезпечною тенденцією в глобальному масштабі; сучасні терористичні ісламістські організації насправді відходять від основ ісламу, оскільки методи, які вони використовують, суперечать фундаментальним засадам мусульманської релігії;

- виявлено, що в релігійно-філософських концепціях війни і миру в християнстві та ісламі існує низка як онтологічно спільних для обох релігій умов (законна влада, вірогідність успіху тощо), які дозволяють ведення бойових дій, так і відмінних підходів до вирішення проблем війни і миру (у