LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Онтологія релігійно-філософських концептів війни і миру в християнстві та ісламі

релігієзнавців до цієї тематики та її різносторонній аналіз, автор дисертації зауважує, що питання онтології, генезису та еволюції релігійно-філософських концептів "війна" і "мир" в парадигмі християнства та ісламу з опорою на першоджерела цих релігійно-філософських систем, а також трансформація розглядуваних концептів в умовах новітнього часу не були предметом окремого наукового дослідження. Нагальна потреба в ґрунтовному порівняльному аналізі онтології релігійно-філософських концептів "війна" і "мир" у християнстві та ісламі з урахуванням політично-соціальних реалій ХХІ сторіччя визначає його проведення для виявлення спільних і відмінних підходів християнської та мусульманської традиції до проблем війни і миру як надзвичайно актуальне. Дисертант у своєму дослідженні спирається на тексти Святого Письма і через них аналізує онтологію, генезу, еволюцію та структуру понять війни і миру в сучасних ісламі та християнстві. Матеріалом дисертаційного дослідження стали першоджерела священних книг християнства і мусульманства (Біблія, документи екуменічних соборів християнської церкви, апостольські листи Патріархів і Пап, їх виступи; Коран, Сунна, Шаріат), праці християнських та мусульманських богословів і промови лідерів християнських, мусульманських, пацифістських та екстремістських політичних рухів, які стосуються питань війни та миру, застосування насильства чи ненасильства для досягнення політичних цілей. Автором було обрано новий вектор дослідження даної тематики, вироблено власні методи дослідження (логіко-семантичний та контекстуальний аналіз розглядуваних понять у теологічних мовах).


Другий розділ роботи "Генезис понять "війна" і "мир" у християнській традиції" розкриває еволюцію понять "війна" і "мир" у християнстві та з'ясовує структуру цих концептів. Герменевтичний підхід дозволив простежити зміни спектру значень, яких набували поняття "війна" і "мир" у текстах Святого Письма на різних мовах поширення релігії. Окреслена різновекторність релігійно-філософських понять війни і миру, закладена в Біблії – першоджерелі християнства та ісламу, отримала свій подальший розвиток в цих релігіях, в Новому Завіті та Корані, в працях християнських та ісламських богословів. В розділі проаналізовано становлення християнської теорії справедливої війни і руху ненасильства.

У першому підрозділі "Еволюція християнського поняття "війна": тенденції та особливості" відзначаються суттєві відмінності у трактуванні понять "війна" у Старому і Новому завіті. В Старому Завіті попри вираження прагнення миру й оцінки війни як вимушеної необхідності, аномалії, а не норми життя, кількість описаних воєн свідчить про те, що вони були для древніх юдеїв реальним виміром життя; визначальною є теза про необхідність покарання за заподіяне зло. Дисертант з'ясовує, що у порівнянні із текстом Старого завіту слово "війна" зустрічається у Новому завіті доволі рідко і, на відміну від Старого завіту, майже не вживається у загальноприйнятому значенні бойових дій і військового протистояння. Хоча Христу, апостолам і авторам Євангелій було відомо про тогочасні війни і повстання, вони, здається, уникають слова "війна". Цей концепт у Новому завіті виступає як протистояння сил добра і зла, як передвісник Апокаліпсису, а не як ведення бойових дій між державами. Автор доходить висновку, що християнство ввібрало в себе концептний обрис війни за Старим Завітом і кардинально переосмислило його: війна у Новому завіті - це втрата благодаті миру; не стільки мир визначається як час без війни, скільки війна – як відсутність миру, кара, ознака наближення кінця світу. Новий завіт засуджує будь-яке насильство, гнів та ненависть, тут виведено новий принцип людського існування – "возлюби ближнього свого" замість старозавітнього "око за око".

Особливим в Новому Завіті (Об'явлення) є розширення поняття війни до вселенського протистояння сил добра і зла, зіткнення яких передбачається в кінці часів. При цьому боротьба добра визнається справедливою і необхідною. Дисертант виявляє, що саме у виправданні засобів протистояння добра злу міститься зерно християнської теорії справедливої війни. Онтологічне дослідження доктрини справедливої війни в християнстві, проведене дисертантом, доводить стадіальність її еволюції від абсолютного неприйняття насильства та участі у війні в перші сторіччя становлення релігії, через зумовлену припустимість та обмеження жорстокості (Августин Блаженний), практику Хрестових походів, які суперечать християнській етиці і в яких конфлікт влади та інтересів часто брав гору над духовними та місіонерськими ідеалами, теоретичне обґрунтування вимог початку та ведення війни з виправданням жорстокості через так званий подвійний ефект (Тома Аквінський), пропозитивні аспекти для створення міжнародних організацій з нагляду (Вітторіа і Суарез), релігійно-правові проблеми визначення справедливості війни (Гроціус), оформлення в доктрину обмежень можливості початку війни та особливостей її ведення (документи ІІ Ватиканського собору, інші документи церкви) аж до обумовленого прийняття пацифізму і відмови від будь-яких насильницьких способів вирішення конфліктів. Підкреслено, що Папа Іван Павло ІІ визнав Хрестові походи, як і деякі інші сумнівні дії або бездіяльність Церкви, помилковими. Таким чином, християнська теорія справедливої війни пройшла повний цикл трансформаційного розвитку, а її теоретичне обґрунтування мало 4 стадії (Августинська, Томістська, Вітторіа та Суареза, сучасне формулювання в документах християнської церкви).

Проаналізовано головні принципи теорії справедливої війни в християнстві: 1) справедлива причина; 2) компетенція влади; 3) крайній випадок; 4) вірогідність успіху; 5) принцип пропорційності засобів; 6) порівняльна та відносна справедливість; 7) праведні наміри; 8) необхідність забезпечення захисту мирного населення від прямих воєнних акцій; 9) гуманне ставлення до поранених та полонених. Сьогодні теорія справедливої війни не виправдовує війни, а визначає критерії, за якими війна може бути визнана справедливою, та обмежує засоби ведення війни. Поняття справедливої війни не є позитивним, вона визнається злом, але меншим і необхідним. В цьому міститься суперечність цієї доктрини.

На основі проведеного дослідження з'ясоване сутнісне ядро концепту "війна" в найрізноманітніших його інтерпретаціях та конотаціях – онтологічно це ідея антагонізму, конфронтації в стосунках між людьми на будь-якому щаблі (в міжлюдському, міжнародному, міждержавному і в глобальному масштабі); структура поняття "війна" в християнстві включає дихотомічний поділ на справедливі та несправедливі війни; концепт справедливої війни пов'язаний із поняттям війни священної, участь в якій виправдовується необхідністю служіння Богові і виконанню його вимоги. Дисертант визначає, що переосмислення концепцій війни і зміна підходу більшості християнських конфесій до проблем військового протистояння в ядерну епоху полягають у засудженні будь-якої війни, обмеженні критеріїв, за якими війна може бути визнана справедливою, і в обумовленому прийнятті ідей пацифізму. Це демонструє прагнення Церкви повернутися на вихідні позиції християнської