LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Онтологія релігійно-філософських концептів війни і миру в християнстві та ісламі

церкви щодо насильства при формальному існуванні доктрини справедливої війни, в чому міститься суперечність.

У другому підрозділі "Християнський концепт "мир": сутність та класифікація" дисертантомвизначено, що християнський концепт "мир" витікає з комплексного поняття „шалом" в Біблії Старого Завіту, що мало такі значення: 1) стан, протилежний стану війни; 2) стан спокою і божественної благодаті, які принесе на землю майбутній Месія; 3) процвітання, легкість, спокій, благополуччя, добробут, відчуття цілісності і здоров'я, а також безпосередньо мир. Це багатоаспектне поняття, як і загальна ідея миру, в Новому завіті набуло якісно нових елементів, було переосмислене, поглиблене новими контекстами, розвинуте Ісусом Христом і його учнями, християнськими теологами і філософами. Характерні ознаки концепту "мир" у християнстві виявляються в дихотомії: це і стан речей, протилежний стану війни, і певний стан душі, який характеризується спокоєм, відсутністю турбот, дарована благодать. Структура релігійно-філософського поняття "мир" у християнстві складніша за структуру поняття "війна". Необхідними складовими багатогранної комплексної моделі християнського концепту миру є примирення ворогів, віра та справедливість, а також "пізнання Господнє" (Іс. 11:5-10), стан без війни, месіанське спасіння; це невід'ємна умова й ознака Царства Божого, атрибут Спасителя – Князя Миру, внутрішній і зовнішній стан спокою і любові, навіть до ворогів, вітання, побажання благодаті, благословення, прощення. Мир - це знаряддя творення нової людини, яка може повернутися до Бога і з'єднатися із своїм Творцем. Мир між людьми та природою ототожнюється в християнстві з раєм земним. Християнство розрізняє мир зовнішній і внутрішній: "зовнішній мир" – це стан, протилежний стану війни, а також злагода у стосунках між людьми, взаєморозуміння, свобода, повага до оточуючих тощо. "Внутрішній мир" – поняття транспозиційне: це Царство Боже, що не на небесах, а в серці людини. Дисертантом встановлено, що християнське розуміння миру, на відміну від мусульманського, припускає і утверджує можливість вічного миру.

У третьому підрозділі "Детермінація руху ненасильства в контексті глобальних проблем сучасності" розкриваються витоки, напрямки, ідеї та основні принципи пацифізму. Пацифістська етика спирається на два положення: 1) людина зобов'язана уникати агресії чи ведення війни проти інших; 2) війна є абсолютно неприйнятною не тому, що вона є сама по собі злом, але тому, що вона завжди веде до погіршення ситуації для більшості. Пацифісти переконані, що силовий опір насильству веде не до миру, а лише до перестановки сил за принципами насильства; війна не досягає поставлених політичних чи економічних цілей, або ж втрати переважують здобутки; війни на ділі рідко мотивуються високими ідеями, які використовуються для їх виправдання. Дослідження дисертанта дозволяє виділити такі різновиди пацифізму: прагматичний пацифізм (відкидає можливість агресії за звичайних умов, але зберігає право на самозахист в кризовій ситуації; опікується деескалацією або скороченням озброєнь на противагу роззброєнню, властивий політичним партіям); радикальний пацифізм (передбачає надзвичайну віру в ефективність та переваги мирних засобів вирішення конфлікту за будь-яких умов, принципова відмова від виправдання силових засобів; представники цього напрямку або погоджуються на альтернативну службу в армії, або взагалі не погоджуються і бувають ув'язнені; радикальний пацифізм є неоднозначним, лише декілька релігій його підтримують). Пацифізм складається як з пасивного компоненту (відмова воювати), так і активного (боротьба за мир). Виправлення кривди та досягнення справедливості ненасильницькими методами стало приймати різні форми у відповідь на численні конфліктні ситуації. Яскравим прикладом стала мирна Помаранчева Революція 2004 р. в Україні. Концепт ненасильства активно пропагувався своєрідними пророками миру ХХ ст. (Л.М.Толстой, М.К.Ганді, М.Л.Кінг та ін.) і сьогодні є актуальним. Миру, співробітництву та ненасильству треба навчати.

Підсумовуючи викладене у розділі, дисертант зазначає, що упродовж людської історії християнські концепти "війна" і "мир" еволюціонували, набули нових аспектів, були предметом досліджень теологів і філософів. Дисертант дійшов висновку, що ідеї непротивлення злу насильством закладені у Новому завіті, а пацифізм є основою глибинної християнської етики, властивій релігії з початку її зародження. Активний пацифізм може бути дієвим інструментом процесу миротворення, а церква – його активним учасником. Дослідження еволюції концепцій війни виявило нові тенденції до зближення різних християнських церков і конфесій в оцінці війни, перегляді доктрини справедливої війни у реаліях сьогодення. Тенденції зближення поглядів християнських конфесій виявлено і в концепції миру: прогресивна ідея активної розбудови миру, що спирається на християнський принцип "возлюби ближнього свого", відкриває можливості для міжконфесійного, міжрелігійного, міжкультурного діалогу, акцентує увагу на спільному, а не відмінному, і стає основою для створення нової "релігії миру".


У третьому розділі "Ісламський дискурс концептів війни та миру" розглядаються концепти війни та миру в ісламі та в ісламському праві згідно із перекладами Корану та хадисами, класичними працями мусульманських теологів та сучасними дослідженнями релігійних та політичних аспектів розвитку ісламського світу.

У першому підрозділі "Проблема двовекторності мусульманського поняття "війна" досліджується концепт війни в ісламі, з'ясовуються умови, які обмежують ведення бойових дій, і умови, за яких мусульмани можуть брати участь у битві. Ісламське законодавство не дозволяє мусульманам воювати з народом, який не воює з ними, використовувати вогонь (бо це є прерогативою Бога), воювати з цивільними (хто не бере участі у бойових діях). Дослідження Корану показує, що оголошення війни, її ведення та оцінка її наслідків повинні бути послідовним правовим актом. Так само, як для християн існує доктрина справедливої війни, для участі мусульман у війні повинні існувати законне її виправдання і виконання ними чітко визначених умов: 1) війна може вестися як відповідь на напад чи образу; 2) війну можна розпочинати для припинення утисків по відношенню до мусульман з боку держави; 3) війну можуть вести лише праведні доброчинці, наділені владою, які живуть за законами ісламу. Релігійно-філософський концепт війни в ісламі складає двовекторну структуру: вектор чисто мілітарний представлений поняттями "харб" у значенні "війна як ведення бойових дій, відсутність миру" і "газават" у значенні "набіг", "військовий похід"; вектор ідеологічний обіймає поняття "джихад", що означає "зусилля" та „боротися, ідучи шляхом Бога", і стосується не власне бойових дій або задоволення певних інтересів геополітичного чи економічного характеру, а взагалі всього навколишнього і внутрішнього світу мусульманина, а також протистояння сил добра і зла. Шаріат узаконює війну проти невірних.

У другому підрозділі "Співвідношення війни і миру та еволюція поняття "джихад" в