LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Онтологія релігійно-філософських концептів війни і миру в християнстві та ісламі

ісламському праві" аналізується комплексність поняття "джихад" в першоджерелах ісламу – Корані і Сунні, а також його еволюція і розвиток у працях мусульманських теологів і мислителів. Дисертант проаналізував праці мусульманських теологів Середньовіччя, які розвивали поняття „джихад" і концепцію війни та миру. Усі концепції об'єднує відданість коранічним нормам і аргументація переваг ісламу, але теологи відрізняються власним підходом до джихаду, до його тлумачення, перспектив і особливостей застосування. Дисертантом уточнено, що концепт джихад є ширшим поняттям ніж "священна війна", як інколи його тлумачать, і часто вживається при описі особистої боротьби зі своїми слабкостями, щоб стати більш благочестивим мусульманином. Джихад буває чотирьох видів: а) джихад серця направлений на внутрішнє самовдосконалення мусульманина; б) джихад язика - це пропаганда ісламу; спроба переконати у правильності ісламського шляху "тих, що вагаються"; в) джихад руки передбачає ряд заходів, які забезпечують виконання ісламських норм; г) джихад меча означає священну війну проти невірних, причому мусульманинові, що загинув, обіцяно вічне блаженство у раю. Лише останній із них може тлумачитися як війна в ім'я ісламу. Дисертант розвиває положення про те, що за ісламською традицією, священна війна проти невірних – це "малий джихад", а "великий джихад" - це повсякденні зусилля духу, направлені на суворе дотримання ісламських законів. За "джихадом серця" і "джихадом язика" треба робити добро, боротися зі злом і поширювати іслам. Дисертант доходить висновку, що робота в соціальній сфері та благодійність, місіонерська діяльність мусульман в неісламських країнах є на сьогодні найбільш ефективними формами "радіння в ім'я віри", до якого закликає Коран. Метою джихаду є боротьба проти переслідування та гонінь. Тому факт переслідувань мусульман може бути єдиною причиною для початку агресивних дій проти іншого народу. Дисертант аналізує умови оголошення джихаду як війни і етичні постулати джихаду.

Дисертант підкреслює, що поняття джихад пов'язане із суперечливими вимогами: це постійний обов'язок всього мусульманського суспільства (в Корані не окреслюються ані терміни джихаду, ні точна дата його закінчення), але за Кораном не можна навернути до ісламу силою. Вперше звертається увага на суперечність, що стосується геополітичного аспекту джихаду в поділі світу на дві частини - ісламську територію (дар аль-Іслам) та неісламську, яка відповідно до обставин називалася територією війни (дар аль-харб) чи "договірною територією" (дар аль-ахд) під час перемир'я. Ісламською територією є країна, населення якої сповідує іслам та дотримується ісламських законів, а також країна, де мусульманин може без перешкод виконувати свій релігійний обов'язок, навіть якщо правитель цієї країни не мусульманин. Відповідно, неісламською вважається територія, на якій мусульманин живе в таких умовах, що не може дотримуватися ісламських законів. Уся мусульманська спільнота, незалежно від національності, має захищати "Дім ісламу", причому мається на увазі не пасивний опір чи активна оборона, а наступальна війна, мета якої ісламізація невірних та встановлення ісламських законів на захоплених територіях. Мусульманська доктрина війни включає правила припинення бойових дій та укладання мирних угод. Мирні угоди є обов'язковими для виконання мусульманами, порушувати їх забороняє Аллах.

Специфіка мусульманського концепту "мир" полягає в тому, що мир в розумінні "час без війни" в ісламі трактувалося як тимчасове (хоча і довгострокове) перемир'я. Справжній мир на землі неможливий, поки у світі не запанує іслам, справжній "мир" (салам) також очікує праведних мусульман у раю. Ключовими словами Корану щодо концепту "мир" є сабр (стійкість, непохитна віра), салам (мир як благословення) та сакіна (мир як спокій душі, всеохоплюючий спокій, ясність, що Аллах посилає у серця віруючих). Мусульманські правила щодо миру та перемир'я сприяли виробленню особливих правил стосунків із немусульманами, які живуть за ісламського правління.

У третьому підрозділі "Ісламські радикальні рухи: сутність та особливості" відзначається, що в мусульманській теологічній думці нового часу різноаспектне поняття "джихад" не просто є підґрунтям теоретичних дискусій щодо його сутності, а часом служить мотивацією силового вирішення проблем. В ісламі звернення до "джихаду" як виправданого заклику до бойових дій вперше було застосовано на практиці під час Хрестових походів. Ідеологи ісламу ХІХ-ХХ ст. звернулися до концепту "джихад" у новому форматі, розвинувши поняття "оборонний" та "наступальний" джихад. Теоретичне обґрунтування дало поштовх для двох типів рухів у мусульманському відродженні. Перша течія, головним ідеологом якої став Маудуді, трактувала джихад як прояв революційної боротьби, друга, більш поміркована, підкреслювала оборонну природу джихаду і його мирні форми. Представник другої течії, Шалтут, наголошував, що немає ніякого виправдання для поширення ісламу мечем, битвою, силою. Розвиток теорії "наступального" джихаду набуло нового звучання в радикальній ісламській ідеології Аль-Кутба: за ним джихад трактується як всеохоплююча війна, без якої не можна досягти Божественної місії, проголошеної людству на землі. Праці Аль-Кутба вплинули на подальше становлення та розвиток радикального ісламізму. Сьогодні джихад тлумачиться деякими радикальними ідеологами ісламу не просто виключно в мілітарному значенні, але як один із стовпів релігії, а його залучення до повсякденного життя мусульманина бачиться як повернення до фундаментальних принципів ісламу. Насправді ці ідеологи концентрують увагу лише на одному з типів джихаду та ігнорують окремі його умови. Дисертант доводить, що тлумачення джихаду такими прибічниками радикальних поглядів як шейх Омар Абдель Рахман, Усама бен Ладен тощо, скоріше завдає шкоди мусульманам, перешкоджаючи їм знайти спільну мову із представниками інших релігій і жити в мирі і гармонії у світі з людьми різних віросповідань. Фундаменталізм як опозиційна ідейно-політична течія в мусульманстві і основа ідеології радикального ісламізму поширився в світі в останній чверті ХХ ст., чому сприяли особливості цієї релігії, а також гостра криза в мусульманських суспільствах. Головними рисами ісламського фундаменталізму є повернення до основ ісламу, заперечення й відкидання цінностей Західної цивілізації і утвердження ісламського елементу в усіх сферах людського життя. Сучасні ісламістські терористичні організації насправді відходять від основ ісламу: методи терору, які вони використовують, суперечать принципам мусульманської релігії.

Водночас, у сучасному мусульманському суспільстві існують здорові сили, які закликають до співробітництва із представниками інших релігій задля збереження миру і засуджують тероризм, гонку озброєнь, торгівлю зброєю і ядерні програми деяких ісламських держав. Такий підхід до міжрелігійних, соціальних та політичних проблем спирається на глибоке теологічне обґрунтування основними джерелами ісламу і класичними працями мусульманських богословів та на такі принципи: 1) ісламський закон засуджує дії, які ведуть до страждань безвинних людей та небажаних