LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Онтологія релігійно-філософських концептів війни і миру в християнстві та ісламі

руйнувань; 2) Коран схвалює мусульман, які утримують баланс справедливості між правими і неправими; 3) тероризм і екстремізм є чужорідними ісламській релігії; 4) методи, до яких вдаються терористи, майже ніколи не узгоджуються ні з ісламським законом, ані з законодавством сучасних держав. Разом із тим, неконкретність окремих Коранічних віршів, тлумачень хадисів та їх суперечливість дозволяє демагогам перекручувати їх зміст, посилатися на джерела ісламу для підтримки екстремістських поглядів та виправдання терористичних дій. Головною ідеєю опонентів радикальних ісламських рухів є те, що іслам має бути поширений мирними методами, а до того мусульманські та немусульманські народи можуть і повинні співпрацювати для створення гуманного і справедливого глобального суспільства.

У висновках, спираючись на класичні джерела ісламу і праць мусульманських мислителів, дисертант узагальнює основні аспекти мусульманських концепцій війни і миру, подає результати аналізу комплексного поняття "джихад", його етичних постулатів, умов та обмежень, а також визначає особливості фундаменталізму в ісламській традиції. Наголошується на тому, що в умовах ХХ століття ісламська концепція війни трансформувалася внаслідок ряду чинників. В першу чергу, це низка національно-визвольних рухів, що не обминула мусульманські держави і, фактично, змусила їх ідеологів шукати виправдання насильству на ісламській території. По-друге, це науково-технічний прогрес, винайдення і можливість застосування нових видів озброєнь, що стало для мусульман дилемою, оскільки, за Шаріатом, використання вогню у битві є прерогативою Бога. Третій чинник – поява радикальних ісламістських течій, діяльність численних екстремістських рухів, що закликають до "очищення ісламу", перекручують фундаментальні поняття мусульманства, використовуючи релігійну риторику в ідеологічних цілях, що може вести до конфронтації між мусульманським та немусульманським світом - небезпечною тенденцією в глобальному масштабі. Тому тепер, можливо, більше, ніж будь-коли, іслам потребує свого утвердження не через силу та насильство, а через діалог, довіру і взаємодію.

В четвертому розділі "Порівняльний аналіз концепцій війни і миру в християнському та ісламському вимірі" виявляється спільне і відмінне у тому, як розглядаються питання війни і миру в цих релігійних традиціях.

В першому підрозділі "Зіставний аналіз християнських та мусульманських концептів війни і миру в контексті семантичної та етнонаціональної специфіки" доводиться, що християнські і мусульманські концепти "війна" і "мир" не є прямими відповідниками як у розглядуваних віруваннях сьогодення, так і в їх історичній проекції, хоча і мають багато спільного. Багатоаспектність концептів війни і миру в християнській та у мусульманській традиції витікає із поступового історичного розвитку цих понять в людському суспільстві. В християнській традиції поняття "війна" еволюціонувало з часом за рахунок впливу концептуальних структур цього поняття в "теологічних" мовах, а також через розширення асоціативного понятійного поля та його нові контексти. Загалом, християнське поняття „війна" дуалістичне, поділяє війни на справедливі та несправедливі. В мусульманській традиції є декілька смислових проекцій війни: 1) мусульманський концепт джихад, який має позитивну оцінку в парадигмі мусульманського світосприйняття, насправді є ширшим поняттям, що означає боротьбу зі злом; 2) концепт газават має специфікацію "тактичний воєнний похід", "набіг"; 3) концепт харб означає безпосередньо війну, ведення бойових дій. Виявлено, що концепт "війна" не є позитивним ні в християнстві (як справедлива, так і несправедлива війна), ні в мусульманстві (харб).

Поняття "миру" в релігіях є не менш складним і багатоплановим, ніж поняття "війна". Трактування концепту "мир" має свої особливості в залежності від культурної та мовної ідентичності, внаслідок чого структури поняття мир можуть відрізнятися за своєю складністю та ієрархічною підпорядкованістю. Порівняльний аналіз концепту мир у християнстві та ісламі показує принципові відмінності у смисловій структурі цих понять в кожній із релігійних традицій. Християнство припускає ідею потенційного "вічного миру", чим відрізняється від мусульманського розуміння миру на землі як тимчасового перемир'я. Окремі аспекти цього поняття є подібними в обох традиціях: "мир"- вітання, "мир" як спокій душі, що Всевишній посилає у серця віруючих, а також мир (в ісламі - салам) як одна з ознак раю.

Аспекти концепту "мир" (мир у суспільстві, мир у світі, мир у серці) не суперечать один одному, але є комплементарними. Загалом це позитивний концепт, і його позитивність поширена серед усіх людських суспільств. Загальнолюдське розуміння миру складається з таких позитивних компонентів, як спокій та лад, стабільність і свобода; важливою є маркована відсутність негативних компонентів - насильства та війни. Обов'язковою передумовою миру є стан справедливості й правопорядку в соціальних та міжнаціональних взаєминах. Повага до прав інших, сприятливі умови для всебічного розвитку людської особистості, народу і всіх людей взагалі імпліцитно присутні в концепті миру. Мир випливає з любові й доброзичливості між людьми в умовах суспільного спокою. Мир як спокій - це не пасивність чи бездіяльність, а зобов'язання встановити такий порядок, що стане джерелом спокою.

В другому підрозділі "Компаративний аналіз доктрин "справедливої війни" в християнстві та мусульманстві" досліджується, як християнство і мусульманство розглядають конфлікт із застосуванням сили і як вони обмежують його шкідливі наслідки; проводиться порівняльний аналіз доктрин справедливої війни, "священної війни" як теологічних концептів в ісламі та у християнстві; відзначаються спільні підходи обох релігійних традицій до проблем війни і миру сьогодення.

Порівняльний аналіз доктрин справедливої війни в мусульманстві і християнстві, зерно якої закладено в Старому завіті, показав, що існує низка спільних для обох релігій умов, які дозволяють ведення бойових дій: праведні наміри; справедлива причина; законна влада; вірогідність успіху; принцип пропорційності. Як в християнстві "священна війна", так і в мусульманстві "джихад" як військові дії не є обов'язковими для всіх членів спільноти. Спільне для обох релігій вирішення питання ставлення до цивільного населення (не можна завдавати шкоди цивільним, що не беруть участі в бойових діях) часом тлумачиться інакше в окремих ісламських течіях (можна воювати з жінками, старими і дітьми, якщо вони якимось чином допомагають ворогові, наприклад, шпигують).

Проведений дисертантом контрастивний аналіз виявив низку питань, які по-різному вирішуються в парадигмі християнського вчення та ісламу. Одним із ключових моментів, в яких очевидні розбіжності між двома релігійними традиціями, є ставлення до військовополонених. Те, що ісламське право припускає можливість їх убивати, робити рабами, звільнити їх за викуп, є неприйнятним для сучасного християнства. Разом із тим, мусульманські держави сьогодення як юридичні особи підтримують міжнародне право і закони про