LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Опозиція в євангельсько-баптистському русі в УРСР (середина 40-х - 80-ті роки XX століття)

УРСР;

- з'ясувати особливості діяльності та вивчити динаміку розвитку громад Спілки Церков (СЦ) ЄХБ в Україні упродовж середини 1960-х — кінця 1980-х рр., установити характер відносин між общинами віруючих;

- проаналізувати взаємовідносини органів влади й офіційного духовного центру ЄХБ з опозиційно налаштованими віруючими конфесії;

- визначити наслідки опозиційної діяльності віруючих і розкрити конфесійну специфіку СЦ ЄХБ у контексті релігійного життя в УРСР післявоєнного часу.

Об'єктом дослідження є євангельсько-баптистський рух в УРСР у середині 1940-х — наприкінці 1980-х рр.

Предмет дослідження — еволюція опозиції в євангельсько-баптистському середовищі в УРСР у середині 1940-х — наприкінці 1980-х рр.

Хронологічні межі дисертаційного дослідження охоплюють період від середини 1940-х до 1991 р. Визначення нижньої межі пов'язане з виникненням опозиційних настроїв поміж віруючих церкви ЄХБ до політики духовного центру та органів радянської влади вже з моменту створення офіційного об'єднання протестантів у СРСР. Виокремлення верхньої хронологічної межі зумовлено радикальними змінами в житті віруючих УРСР у роки перебудови і в момент розпаду Радянського Союзу.

Географічні межі дослідження охоплюють територію Української Радянської Соціалістичної Республіки в кордонах післявоєнного періоду. В окремих випадках розглянуто територію СРСР з метою визначення регіональних особливостей церковної опозиції в контексті всесоюзного явища.

Методи дослідження. За методологічну основу роботи було взято діалектичний спосіб пізнання, використано традиційні принципи історичного релігієзнавства: історизму, об'єктивності, політичної та конфесійної нейтральності, світоглядного плюралізму, системності, багатофакторності, всебічності, толерантності та поліметодичності. Перелічені принципи застосовані завдяки низці методів: історичного, порівняльного, історико-генетичного, періодизації, проблемно-хронологічного, системно-структурного, аналітико-синтетичного, логічного, аналогії, конкретних досліджень, статистичного, систематизації та узагальнення. Так, зокрема, аналіз політики держави щодо церковної опозиції в об'єднанні ЄХБ, ставлення релігійних дисидентів до офіційної духовної та світської влади став можливим завдяки методу історизму. Через метод історичної реконструкції проведено відтворення історичного контексту досліджуваного періоду. У рамках емпіричного аналізу здійснено обробку первинної інформації. Для вироблення висновків і узагальнень у роботі залучено методи аналізу та синтезу. Застосування діалектичного методу пізнання дозволило проаналізувати динаміку розвитку об'єднань ЄХБ в означений період. Завдяки статистичним і кількісним методам співставлено кількість віруючих, засуджених інакомислячих тощо. Хронологічний метод дав можливість періодизувати предмет дослідження. Використання цих принципів і методів дозволило авторові глибоко осмислити аналізовані процеси і явища, уникнути тенденційності, заангажованості, упередженості тощо.

Наукова новизна дисертаційної роботи. У процесі дослідження поміж причин появи церковної опозиції в релігійному об'єднанні ЄХБ упродовж середини 1940-х — кінця 1980-х рр. виявлені та проаналізовані наступні чинники: криза протестантських громад, пов'язана зі штучним утворенням об'єднання ЄХБ; втручання органів партійної та радянської влади у внутрішнє життя церкви ЄХБ; повна підконтрольність атеїзмові офіційного духовного центру — Всесоюзної Ради ЄХБ; існування значної кількості незареєстрованих груп і громад ЄХБ і подібних конфесій протестантського напряму; відсутність законодавчого та виконавчого закріплення свободи віросповідань в УРСР. Ознаками такої церковної опозиції є: невдоволеність багатьох віруючих ЄХБ своїм офіційним церковним керівництвом і політикою партії та радянської влади; організація опору репресіям державних органів; дисидентська діяльність, спрямована проти звуження прав і свобод віруючих громадян; організація релігійного підпілля з широкою мережею нелегальних громадських формувань; існування альтернативного церковного об'єднання віруючих ЄХБ зі своїм духовним центром, обрядовою практикою та нововведеннями до євангельсько-баптистського віровчення. Дисертаційна робота дає характеристику церковної опозиції в об'єднанні ЄХБ як феномена не лише релігійного, а й суспільно-політичного життя українського соціуму радянського часу.

Результати проведеного дослідження дали змогу обґрунтувати теоретичні положення, які мають наукову новизну та винесені на захист:

- дисертант установив, що радянська історіографія не змогла провести глибоке й об'єктивне вивчення діяльності опозиційних течій у євангельсько-баптистському русі УРСР, оскільки радянський атеїзм поставав не тільки як релігійне явище, а і як суспільно-політичне, то він не міг дати об'єктивну і неупереджену оцінку загалом унікального явища — опозиційного не тільки до влади, а й до визнаних нею як єдиновірних інституцій євангельського баптизму. Сучасна історіографія не виправила таку ситуацію до цього часу;

- автор першим відібрав усі наявні історичні дані про мережу опозиційно налаштованих і незареєстрованих громад і груп ЄХБ упродовж 1940 — 1980-х рр. у межах України й провів їх комплексне дослідження;

- виокремлено періоди еволюції церковної опозиції в об'єднанні ЄХБ упродовж середини 1940-х — кінця 1980-х рр.: перший період — поява в об'єднанні ЄХБ невдоволених чинним становищем у церкві та державі віруючих (1944 — кінець 1950-х рр.); другий — фактичний розкол церкви (1960 – 1961 рр.); третій — виникнення сектоподібних релігійних організацій у надрах всесоюзної церкви ЄХБ і об'єднання їх навколо Ініціативної групи ЄХБ, пізніше — Організаційного комітету ЄХБ (1961 – 1965 рр.); четвертий — формування деномінаційної СЦ ЄХБ на чолі з Радою Церков (РЦ) ЄХБ (1965 — середина 1970-х рр.); п'ятий — "розкол у розколі", етап стагнації СЦ ЄХБ (1975 – 1985 рр.); шостий — інституціювання СЦ ЄХБ у церковну організацію (з 1985 р.);

- визначено, що органи світської влади спровокували розколи в церкві ЄХБ, тим самим поглибивши за радянської доби кризу не тільки вітчизняного баптизму, а й у державно-церковних відносинах. Автор довів, що така провокація з боку держави була суб'єктивно зініційована і вийшла з-під контролю — державі й партії виявилося набагато складніше боротися з розколом, аніж утримувати в межах закону велике та єдине штучно створене братство шести конфесій;

- доведено, що нові установчі документи Всесоюзної Спілки (ВС) ЄХБ 1959 р. були лише приводом до розколу, його каталізатором, тоді як причини й передумови визрівали ще з середини 1940-х рр., пов'язані, з одного боку, з посиленням державного тиску