LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Опозиція в євангельсько-баптистському русі в УРСР (середина 40-х - 80-ті роки XX століття)

на права й свободи віруючих громадян, а з другого — появою в євангелізмі та баптизмі лідерів, які відійшли від традиційних принципів негативного ставлення конфесії до влади;

- встановлено, що ферментація опозиції поміж протестантів радянської України відбувалася за кількома напрямами й у межах окремих релігійних груп і громад, що з часом призвело до об'єднання їх більшої частини навколо одного опозиційного духовного центру, а саме РЦ ЄХБ;

- аргументовано твердження про діяльність Ініціативної групи та Оргкомітету як вираз прагнень значної кількості віруючих громад ЄХБ, котрі, не погоджуючись з позицією свого всесоюзного духовного центру та положеннями законодавства про релігійні культи, прагнули легалізації своєї нелегальної та підпільної роботи. При цьому вони намагалися це зробити законними методами за допомогою правових засобів боротьби;

- автором визначені характерні риси релігійного підпілля, яке упродовж 1940 – 1950-х рр. існувало в латентній формі. Релігійне дисидентство на рубежі 1950 – 1960-х рр. відвернуло головний удар владних структур від зареєстрованих громад ЄХБ і скерувало на себе увагу міжнародної громадськості, чим дещо призупинило подальше наростання обмежень у діяльності більшості "небажаних" конфесій;

- доведено зв'язок між релігійним протестним рухом віруючих церкви ЄХБ і опозиційними політичними об'єднаннями інакомислячих, зокрема, Українською Гельсінкською групою та ін., який переважно проявлявся у спільній правозахисній діяльності;

- уперше зроблено висновок про переваги церковної опозиції СЦ ЄХБ над політичними дисидентами (вона раніше виникла в часі, мала більшу кількість активних прибічників, територію поширення, кількість ув'язнених, активніше виступала на захист своїх прав, першою звернулася за допомогою до світової громадськості та іноземних держав, надаючи їм нелегальними шляхами широку інформацію про релігійну ситуацію в СРСР і Україні зокрема);

- дисертантом показана виняткова роль релігійних об'єднань ЄХБ України у загальносоюзному опозиційному русі віруючих, залучено до цього велику кількість підтверджуючих цей висновок фактів;

- встановлено ряд помилок і недоліків у роботі опозиційного центру ЄХБ і його прибічників, що призводило до посилення конфронтації його з владою та ВР ЄХБ, до звинувачення останніми опозиціонерів у політичній і позаправовій діяльності;

- доведено, що завдяки активній позиції представників СЦ ЄХБ у 1960-х рр., підтриманій міжнародною демократичною громадськістю, усі віруючі в УРСР отримали більше свободи для власної релігійної діяльності;

- уперше в історіографії дисертант порушує та досліджує проблему виникнення внутрішніх розколів поміж громад СЦ ЄХБ упродовж 1970-х — 1980-х рр., доходячи висновку про неминучість таких явищ за чинної в Спілці системи управління церквою.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Дисертаційна робота дає приріст нових узагальнень, здатних збагатити теоретичний арсенал історичного релігієзнавства та історичної науки, а також бути корисними для порівняльного аналізу проблем, які стосуються сучасних релігійних процесів в Україні. У практичному сенсі результати й висновки дослідження можна використовувати при підготовці узагальнених праць з історії України новітнього періоду, зокрема, історії протестантизму, етнології релігії, історичного релігієзнавства та краєзнавства, для написання публіцистичних і науково-популярних статей, оглядів у засобах масової інформації за загальною та спеціальною тематиками; а також у навчально-виховному процесі вищої школи шляхом включення до програмного матеріалу, під час підготовки спецкурсів, лекційних і семінарських занять з історії релігій, конфесіології, порівняльного релігієзнавства тощо.

Особистий внесок автора. Усі 20 публікацій з теми дисертаційного дослідження написані без співавторства.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційної роботи обговорені на засіданні кафедри історії України Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, а також знайшли своє відображення в публікаціях, виступах і доповідях автора на: П'ятій Всеукраїнській Полтавській науковій конференції з історичного краєзнавства (Полтава, 2003); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Динаміка наукових досліджень'2004" (Дніпропетровськ, 2004); VІІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Наука і освіта'2005" (Дніпропетровськ, 2005); Міжнародній науковій конференції "Релігія і соціальні зміни в сучасному суспільстві" (Чернівці, 2005); ХV Міжнародній науковій конференції "Історія релігій в Україні" (Львів, 2005); Міжнародній науковій конференції "Релігія і церква в історії України" (Полтава, 2005); ХVІ Міжнародній науковій конференції "Історія релігій в Україні" (Львів, 2006); І Міжнародній науково-практичній конференції "Європейська наука ХХІ століття: стратегія і перспективи розвитку – 2006" (Дніпропетровськ, 2006); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми сучасних наук: теорія та практика – 2006" (Дніпропетровськ, 2006); ХХІ Міжнародній науково-практичній конференції "Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості" (Донецьк, 2007); ХVІІ Міжнародній науковій конференції "Історія релігій в Україні" (Львів, 2007); Всеукраїнській науковій конференції "Полтавщина: історичні шляхи та перспективи розвитку" (Полтава, 2007); ІІ Всеукраїнській науковій конференції "Держава і церква в Україні за радянської доби" (Полтава, 2007); ХVІІІ Міжнародній науковій конференції "Історія релігій в Україні" (Львів, 2008).

Публікації. За матеріалами дисертації у збірниках наукових праць, наукових журналах і матеріалах конференцій видрукувано разом 20 публікацій загальним обсягом 7,7 авт. арк., з них — 6 статей у фахових виданнях загальним обсягом 3,9 авт. арк.

Структура роботи обумовлена метою та основними завданнями дослідження й відображає проблемно-хронологічну послідовність питань, досліджуваних автором. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які поділені на підпункти, висновків, додатку, списку використаних джерел (775 найменувань). У першому розділі автор аналізує історіографію, наявну джерельну базу та методологічні основи дослідження. Другий розділ розкриває специфіку й основні етапи формування опозиційних настроїв поміж віруючих об'єднання ЄХБ у радянській Україні упродовж середини 1940-х — початку 1960-х рр. У третьому розділі показано особливості та умови діяльності громад СЦ ЄХБ на теренах України в другій половині 1960-х — 1980-х рр. У підсумку дисертації представлено загальні висновки та вказано результати проведеного аналізу. Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 290 сторінок, з яких основній частині належить