LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Опозиція в євангельсько-баптистському русі в УРСР (середина 40-х - 80-ті роки XX століття)

189.


Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, її предмет і об'єкт; сформульовано мету, завдання; окреслено наукову новизну, теоретико-практичне значення доробку та перспективи використання його результатів; розкрито теоретико-методологічну основу дисертації; перелічено форми апробації дослідження та зазначено його структуру.

У першому розділі — "Стан наукової розробки теми, джерельна база та методологія дослідження" — зроблено огляд літератури й аналіз джерел з теми дисертації. Розділ має три підпункти. Перший — "Історіографічний огляд проблеми" — містить аналіз літератури з теми дисертації. Історіографію проблеми умовно поділено на дослідницькі праці радянського періоду, сучасні вітчизняні доробки, набуток зарубіжного походження, а також твори протестантських авторів.

Радянська офіційна історіографія нашої проблеми формувалася в три етапи:

  • друга половина 1940-х — кінець 1950-х рр. — період, коли дослідники ще не подолали тоталітарної "войовничо-антирелігійної" традиції. На цьому етапі табір "сектантознавців" розділився на дві течії — "консерваторів" (П. Вдовиченко, Г. Гур'єв, П. Каушанський, В. Костецький, Н. Сафронова, Л. Сєрдобольська, Л. Соплякова, В. Суярко, Ю. Федін, М. Шахнович) і "лібералів" (Ф. Гаркавенко (Ф. Федоренко), А. Єришев, М. Злобін, В. Калугін, О. Клібанов, П. Косуха, Л. Мітрохін, І. Москвітін, В. Подоляк, Р. Приходько, В. Танчер, Е. Філімонов, О. Чанишев). Праці цього часу переважно тенденційні, упереджені та фрагментарні щодо вивчення протестантських конфесій;

  • кінець 1950-х — перша половина 1980-х рр. — період наукового обґрунтування необхідності поступового наступу на релігію. Тоді з'явилися роботи, позначені системністю і відносним об'єктивізмом у дослідженні протестантизму. Критичне ставлення до діяльності "релігійного сектантства" спостерігається в працях Б. Антонова, В. Арестова, А. Бєлова та О. Шилкіна, І. Бражника, Є. Дороша, В. Коніка, Ю. Поліщука, П. Степанова. Глибоким аналізом прикметні дослідження В. Гараджі, Є. Дулумана, З. Калінічевої, Г. Максиміліанова, О. Москаленка, В. Подоляка, Ю. Розенбаума, П. Яшина. Упродовж 1970-х — першої половини 1980-х рр. над дослідженням ідеології та практики ЄХБ активно працювали В. Арсеньєв і В. Данілов, Є. Вістунов і М. Тютрюмов, П. Каушанський, О. Клібанов, П. Косуха, Є. Філімонов;

  • друга половина 1980-х — початок 1990-х рр. — період розвитку плюралістичного та демократичного ставлення науковців до релігійної проблематики загалом (і окремих конфесій зокрема), що заклав методологічні основи розвитку сучасної вітчизняної історіографії. Його представниками були О. Антонов, І. Бражник, О. Владіміров і О. Соломка, О. Ісаєнко, В. Лешан, І. Малахова, І. Меркатун, Л. Мітрохін, М. Одінцов, О. Уткін. Окрім того, слід виокремити тематичні дисертаційні дослідження цього періоду І. Бражника, В. Любащенко, Г. Ляліної, В. Подоляка, М. Тіхонова та В. Чемоданова.

    Набуття Україною незалежності дало науковцям нові творчі можливості. Праці, опубліковані упродовж 1992 – 2008 рр., відносяться до четвертого етапу вивчення історії вітчизняного протестантизму післявоєнного часу. Цьому періодові притаманна ліквідація обмежень у дослідницьких підходах, наукових методах і висновках. З-поміж робіт сучасних дослідників общин ЄХБ України другої половини ХХ ст. слід виділити доробки В. Алексеєва, О. Бажана та Ю. Данилюка, В. Барана, В. Бондаренка, С. Головащенка, В. Єленського, В. Любащенко, П. Панченка, В. Пащенка, В. Перебенесюк, Ю. Решетнікова, С. Савінського, С. Саннікова, П. Яроцького. Провідним центром вивчення історії протестантизму загалом і українського євангельсько-баптистського руху зокрема є Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України.

    Нині проблему паралельного співіснування в радянській Україні обох церков ЄХБ тією чи тією мірою досліджують Ю. Вільховий, В. Войналович, Т. Грушова, О. Панич (О. Назаркіна), Ю. Решетніков, І. Саламаха, О. Сінічкін (РФ). У центрі їхньої уваги — ставлення до віруючих-протестантів радянської держави та партії, політика місцевих органів влади та реакція самих віруючих громадян на процеси в державі та церкві.

    Великий внесок у вивчення українського пізнього протестантизму зробили закордонні дослідники. Поміж них, окрім власне іноземців, найбільшу роль у цьому процесі відіграли емігранти українського походження. Окреме місце посідають сучасні російські вчені. Усі ці науковці прагнули провести об'єктивний аналіз розвитку об'єднань ЄХБ на теренах України. У їх творах проблемі церковної опозиції поміж віруючих ЄХБ надано значно більше уваги, ніж у радянській історіографії. Поміж праць зарубіжного та вузькоконфесійного походження слід виокремити набуток Л. Алексеєвої, М. Бурдо, М. Грант, В. Домашовця, В. Заватського, Д. Константінова, Ю. Крючкова. С. Рамет, М. Рове, Г. Чьорнера.

    Останнім часом до наукового обігу введені коментарі, спогади, інтерв'ю Г. Вінса, Г. Гартфельда, Л. Коваленка та Г. Крючкова — лідерів опозиційного євангельсько-баптистського руху.

    Попри праці зарубіжних авторів і представників української діаспори спеціальних наукових досліджень проблем державно-церковних і міжцерковних відносин поміж віруючих ЄХБ упродовж 1940 – 1980-х рр. ще донедавна майже не існувало. На сьогодні відсутнє повне системне вивчення цієї теми, що й обумовлює потребу належного наукового її з'ясування.

    У другому підпункті — "Аналіз джерельної бази дослідження" — проаналізовано джерела з історії опозиційного руху в ЄХБ. Найбільшу кількість інформації містять неопубліковані матеріали архівосховищ: ДАРФ, архів центру "Мемориал" у Москві, архів "Відкритого суспільства" Центральноєвропейського університету (Open Society Archives) у Будапешті, ЦДАВО України, ЦДАГО України, ДА АРК, ДАДО, ДАЛО, ДАПО, ДАХО. У процесі підготовки дисертаційного дослідження були опрацьовані матеріали 414 справ 13 архівних фондів: 8 фондів вітчизняного та 5 фондів зарубіжного походження.

    Поміж неопублікованих джерел переважно використано постанови, накази, рішення, інформаційні звіти, статистичні матеріали, інформаційні довідки та висновки, заяви керівників державних органів влади. Безцінним пластом інформації виявилися документи релігійного походження церков ЄХБ і релігійний Самвидав, насамперед закордонного архівного зберігання.

    У третьому підпункті — "Методологічні основи дисертаційної роботи" — наголошено на тому, що за методологічну основу дослідження було взято діалектичний спосіб пізнання, перелічено та коротко проаналізовано принципи й методи роботи, застосування яких дозволило осмислити досліджувані процеси та явища, уникнути тенденційності, заангажованості й


  •