LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Опозиція в євангельсько-баптистському русі в УРСР (середина 40-х - 80-ті роки XX століття)

упередженості.

Другий розділ — "Формування опозиційних настроїв поміж віруючих церкви ЄХБ в Україні" — має три підпункти. У першому — "Передумови, причини виникнення та діяльність опозиційних рухів у церкві ЄХБ (середина 1940-х — кінець 1950-х років)" — розглянуто діяльність незгодних віруючих ЄХБ із політикою держави та партії щодо релігії й церкви, а також заходи свого духовного центру, повністю підконтрольного владним органам.

У дисертації виокремлено кілька причин кризи в церкві ЄХБ, що на початку 1960-х рр. завершилося розколом на дві альтернативні церкви. Зокрема, їх класифіковано на зовнішні та внутрішні причини. На зовнішні вказують переважно духовні діячі й конфесійні історики церкви, які переконані в штучності цієї кризи, насадженої зверху владою. Світські автори, головно радянського часу, впевнені в протилежному — причини кризової ситуації в церкві ЄХБ, на їх думку, лежали у внутрішньому мікросередовищі конфесії. Автор доходить висновку про існування всіх перелічених чинників кризи, які в різному обсязі впливали на появу останньої.

У роботі доведено, що безпосереднім приводом до розмежування в церкві ЄХБ стали новоприйняті документи духовного центру в 1959 р. під тиском влади. І, як результат, у церкві ЄХБ остаточно оформилося кілька опозиційно налаштованих груп — "чисті баптисти", "молоді баптисти", "істинні баптисти" ("доскональці"), "чисті євангельські християни" ("чисте зерно"), нелегальні п'ятидесятники, "старобаптисти", діяльність яких на теренах України в означений період розкрито в дисертації.

Проаналізовано також ознаки церковної кризи поміж віруючих ЄХБ, їхню соціальну структуру за різними показниками, корені визрівання невдоволення поміж протестантів, знайдено спільне та відмінне у вимогах і діяльності різних опозиційних рухів тощо. Автор показав, що тиск на церкву з боку держави та репресії проти незгодних тільки посилювали опозиційні настрої в середовищі ЄХБ і штовхали на нелегальне становище та підпільну діяльність. Цьому ж процесові сприяла політика духовного центру ВР ЄХБ з відлучення від церкви занадто активних і непоступливих віруючих, які одразу ж поповнювали ряди нелегальної опозиції.

Дисертант довів, що опозиція поміж віруючих упродовж середини 1940-х — кінця 1950-х рр. існувала в латентній формі. Загалом релігійне дисидентство межі 1950 – 1960-х рр. взяло на себе головний удар владних структур, спрямований проти зареєстрованих громад ЄХБ і привернуло увагу міжнародної громадськості.

У другому підпункті — "Посилення державного наступу на протестантів і розкол церкви ЄХБ (кінець 1950-х — 1962 роки)" — досліджено виникнення та еволюцію діяльності першої офіційної опозиційної організації поміж віруючих ЄХБ — "Ініціативної групи зі скликання надзвичайного Всесоюзного з'їзду церкви ЄХБ". Остання головним своїм завданням бачила вдарити в дзвін, закликати віруючих до внутрішньої реформації в своїй церкві й вимагати від уряду дозволу на проведення демократичного з'їзду представників усіх общин ЄХБ під її керівництвом.

Автор довів, що Ініціативна група була опозиційною не лише до ВР ЄХБ, а й до радянської та партійної влади. Також упорядкував понятійний апарат щодо назви опозиційно налаштованих віруючих ЄХБ: у період з 1961 р. до лютого 1962 р. їх правомірно називати "ініціативниками", з лютого 1962 р. до вересня 1965 р. — "прибічниками Оргкомітету", а з вересня 1965 р. — "прибічниками РЦ ЄХБ" і "релігійними дисидентами".

У дисертації зроблено кількісний і якісний аналіз складу Ініціативної групи та її прибічників, установлені певні закономірності за демографічними ознаками. Автором з'ясовано, що церковна опозиція до ВР ЄХБ на теренах України дала можливість зберегти окремі елементи національної самосвідомості та залишила віруючим право сповідувати свою релігію рідною мовою. Подібне було абсолютно неможливим у рядах офіційно зареєстрованої церкви ЄХБ.

Дисертант проаналізував зміст перших документів групи, реакцію на них з боку офіційного духовного центру ЄХБ і органів влади, а також процеси посилення підтримки опозиції поміж українських помісних церков ЄХБ, що виявлялося в масовій петиційній кампанії до вищих органів влади. Доведено, що співпраця ВР ЄХБ зі світською владою прискорила падіння авторитету духовного центру. Одна за одною общини відмовлялися визнавати її керівництво, відлучали членів ВР ЄХБ від церкви, не хотіли брати участь разом з ними в обряді хлібопереломлення та все наполегливіше вимагали проведення з'їзду, який не скликали більше 30 рр. У відповідь — посилення репресій з боку держави й масові відлучення від церкви з боку ВР ЄХБ.

У третьому підпункті — "Організаційне оформлення опозиції та утворення СЦ ЄХБ (1962 — 1965 роки)" — охарактеризовано умови зміни підготовчого періоду до проведення з'їзду церкви ЄХБ на організаційний. Мова вже йде про утворення нового релігійного центру євангельсько-баптистської церкви. Уперше критика була спрямована не лише проти московських лідерів церкви, а й проти керівників общин, котрі приймали антиєвангельські документи як керівництво до дії. Тому заклики до всіх церков були, по суті, закликом до загального оновлення та нового освячення церковного життя.

Автор досліджує основні документи Оргкомітету, їх вплив на релігійне життя в Україні, реакцію з боку незгодних віруючих з політикою ВР ЄХБ, наслідки зустрічей лідерів Оргкомітету з очільниками центральних державних і партійних органів влади, спроби встановлення контакту з зарубіжними організаціями тощо. Детально описує репресії з боку держави щодо непокірних опозиціонерів — прибічників Оргкомітету.

Також автор дисертації аналізує віросповідальну програму Оргкомітету, заходи з релігійного виховання дітей, встановлення зв'язків із закордоном, форми й засоби усної та друкованої пропаганди, ставлення прибічників Оргкомітету до заходів ВР ЄХБ з дискредитації опозиції тощо. Уперше робить спробу представити завдання та види діяльності Ради родичів в'язнів ЄХБ як релігійно-політичної організації, досліджує документи й наслідки її активності.

У третьому розділі — "Діяльність громад Спілки Церков на теренах України як альтернатива офіційній Всесоюзній Спілці ЄХБ" — схарактеризовано вплив новоутвореної церковної організації під назвою "Спілка Церков ЄХБ" на релігійне життя протестантів України, а також розглянуто активність місцевих нелегальних общин віруючих євангельсько-баптистського сповідання, спрямована на легалізацію альтернативної церкви ЄХБ до офіційної Всесоюзної Спілки.

Зокрема, у першому підпункті — "Еволюція СЦ ЄХБ в умовах атеїстичної держави (1965 – 1975 роки)" — проаналізовано тактику й стратегію діяльності церковної опозиції ЄХБ в означений період з