LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Опозиція в євангельсько-баптистському русі в УРСР (середина 40-х - 80-ті роки XX століття)

активізації діяльності помісних нелегальних церков, розширення впливу на віруючих громадян тощо. Дослідник стверджує: віруючих ЄХБ судові інстанції засуджували виключно за релігійними мотивами, що знайшло своє підтвердження під час опрацювання автором звинувачувальних висновків, вироків і записів судових процесів.

Дисертант аналізує кількісний склад прибічників РЦ ЄХБ як духовного центру СЦ ЄХБ, їх організаційні заходи, прояви відкритої боротьби та нелегальної діяльності в підпіллі, налагодження типографського тиражування різноманітної літератури й листівок, швидкого росту релігійного Самвидаву. Веде мову про вихід на міжнародний рівень інформування громадськості щодо релігійного життя в СРСР через таємні канали зв'язку, офіційну документацію діяльності церковної опозиції поміж ЄХБ, яка, як виявилося, була цілком легальна та юридично обґрунтована за нормами чинного радянського законодавства. Але це влада категорично не визнавала.

Автор подає схему управління в СЦ ЄХБ за її Статутом 1965 р. й аналізує завдання та функції кожної структурної ланки церковної ієрархії. Велику увагу приділено арештам, засудженням і відбуттям покарань лідерами РЦ. У дисертації чітко встановлено зв'язок між прибічниками СЦ і політичним дисидентством у Росії, з національним і правозахисним рухами в Україні.

Здобувачем доведено, що події другої половини 1960-х — першої половини 1970-х рр. свідчать про розмах нового релігійного дисидентського руху, який вийшов за рамки, передбачені для релігійних організацій на початку 1960-х рр., і склав реальну загрозу іміджеві державної та партійної влади. Рада в справах релігій не очікувала такої стійкості й сили, тому усвідомивши власну неспроможність керувати цим процесом, змушена була відступити дещо назад у своєму антирелігійному натискові. Таким чином, завдяки активній позиції представників СЦ ЄХБ, усі віруючі (у першу чергу члени общин ВС ЄХБ) отримали більшу свободу релігійної діяльності.

Другий підпункт — "Посилення внутрішніх суперечностей і послаблення діяльності прибічників РЦ ЄХБ (1976 – 1985 роки)" — розкриває нову тактику СЦ ЄХБ, спрямовану на посилення конспірації діяльності та відмову від будь-якої співпраці з іншими церквами й державними органами. Це призводить до різкого збільшення кількості внутрішніх протиріч поміж помісних церков, до значного розмежування в середині євангельсько-баптистського братства та деякою мірою послаблення активізації опозиції. Різка зміна тактики посилила відцентрові рухи поміж опозиціонерів, їх занурення в підпілля. Як наслідок, із цих тенденцій виникнуть автономні місцеві громади, не підвладні ні ВР ЄХБ, ні РЦ ЄХБ. Також у цей період можна говорити про виокремлення третього "центру" поміж опозиційних віруючих. Ним стала Рада родичів в'язнів ЄХБ.

Автор доводить, що головними пріоритетами діяльності РЦ ЄХБ і її прибічників в означений період були: власне видавництво "Христианин" з кількома підпільними типографіями, релігійне виховання та навчання дітей, контакти з закордонними релігійними центрами й організаціями, діяльність за кордоном через Зарубіжне Представництво РЦ ЄХБ, захист віруючих від переслідувань і утисків.

У третьому підпункті — "Спроби легалізації СЦ ЄХБ у період демократизації радянського суспільства (1985 – 1991 роки)" — розкрито нові умови функціонування релігійних об'єднань у радянській Україні та причини невдалих спроб опозиціонерів легалізувати свою діяльність.

У дисертації автор простежив продовження репресій аж до 1988 р., коли було звільнено з ув'язнення останнього віруючого ЄХБ. Також підтвердив, що СЦ ЄХБ полегшувала долю віруючих, які входили до офіційно визнаних громад. У цей час актив автономно зареєстрованих общин, незважаючи на офіційну реєстрацію, продовжував зберігати зв'язки з РЦ. Наприкінці 1980-х рр. прибічники церковної опозиції мали власну незалежну від політичних угруповань і національних організацій позицію. У виборчих кампаніях в умовах багатопартійності сформували свої орієнтири, виробили специфічну тактику.

Здобута релігійна свобода у ході перебудови радянського суспільства, за переконанням дисертанта, поставила СЦ ЄХБ перед великим колом проблем, не вирішених до цього часу.

У висновках підсумовано результати дослідження. Шляхом наукового аналізу літературних та архівних джерел встановлено наявність організованої церковної опозиції в пізньому українському протестантизмі, що стало причиною новітнього розколу між общинами ЄХБ і заклало основу сучасній конфесійній палітрі в Україні.

Проведене дисертаційне дослідження дало можливість авторові виділити періоди розвитку церковної опозиції ЄХБ. Також науковий аналіз проблеми дав можливість сформулювати низку узагальнень з теми роботи:

1) сучасний масив історіографії поки що не містить комплексного дослідження церковної опозиції в ЄХБ радянського періоду на теренах УРСР;

2) проблема аналізу еволюції опозиційних рухів поміж віруючих церкви ЄХБ має достатню джерельну базу, але без залучення зарубіжних архівосховищ вона була б обмеженою;

3) сучасний методичний і методологічний рівень проведення історико-релігієзнавчих досліджень дає можливості для комплексного й неупередженого вивчення проблеми існування розколів у церкві ЄХБ, виникнення яких має глибоке історичне коріння, сформоване ще за радянських часів;

4) упродовж досліджуваного періоду на теренах України виникла достатньо розгалужена мережа релігійних організацій, яка постійно перебувала в русі кількісних і якісних показників;

5) діяльність Ініціативної групи та Оргкомітету ЄХБ була виразом прагнень значної кількості віруючих, які бажали легалізації своєї діяльності цілком законними та, навіть, конституційними методами боротьби;

6) в інституціюванні опозиційної й дисидентської діяльності прибічників РЦ ЄХБ велику роль відіграли Рада родичів в'язнів ЄХБ, Зарубіжне Представництво РЦ, видавництво "Христианин" і кілька його нелегальних періодичних видань тощо;

7) простежується прямий зв'язок між релігійними опозиціонерами ЄХБ і політичними дисидентами та їх нелегальними об'єднаннями;

8) церковна опозиція мала певні переваги над організаціями інакомислячої інтелігенції, хоча й з менш вираженими політичними вимогами;

9) був значним вплив міжнародних правозахисних організацій на релігійну ситуацію в радянській державі, а понад усе завдяки нелегальним двостороннім каналам зв'язку з прибічниками РЦ ЄХБ;

10) незважаючи на падіння комуністичного тоталітарного режиму, церкви ЄХБ до цього часу не досягли взаємного порозуміння та єдності. Більш того, підґрунтя для такої перспективи зараз уже немає. Став очевидним суб'єктивний чинник збереження розколу в середовищі ЄХБ України.


ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ Й ВИСНОВКИ

ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ПУБЛІКАЦІЯХ