LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Освітня діяльність духовенства Полтавської єпархії (XIX - початок XX ст.)

початкової освіти в Полтавській єпархії в ХІХ – на початку ХХ ст.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних дослідницьких завдань:

  • встановити стан розробки теми та визначити ступінь репрезентативності її джерельної бази;

  • проаналізувати основні напрями, форми та масштаби освітньої діяльності духовенства Полтавської єпархії;

  • простежити динаміку становлення мережі духовних навчальних закладів та церковних шкіл;

  • розкрити механізм управління та функціонування навчальних духовних закладів і церковних шкіл;

  • дослідити особливості діяльності початкових та середніх духовних навчальних закладів, а також церковнопарафіяльних шкіл і шкіл грамоти;

  • з'ясувати місце православного духовенства, церковних та світських інституцій у питаннях заснування і матеріально-фінансової допомоги духовних та цивільних навчальних закладів єпархії.

Наукова новизна одержаних результатівполягає в комплексному аналізі діяльності духовенства Полтавської єпархії в ХІХ – на початку ХХ ст. щодо розвитку духовної й початкової народної освіти як безперервного динамічного процесу функціонування науки та особистості в умовах соціально-політичних реформ, панування офіційної ідеології самодержавства, православ'я, народності. Проведений аналіз дає можливість обґрунтувати ряд теоретичних положень, що мають наукову новизну:

  • явища і процеси функціонування духовної та початкової освіти в Полтавській єпархії були тісно пов'язані зі змістом, характером, формами й методами навчально-виховної системи того часу, обумовленої причинно-наслідковими зв'язками, мали ряд спільних рис зі схожими загальноросійськими навчальними закладами і особливості, пов'язані з багатофункціональністю та структурою навчальних закладів;

  • розвиток початкової народної та початкової і середньої духовної освіти в єпархії, відображаючи суспільне життя в усіх його виявах, розкривав безперервну динаміку якісних змін, що базувалися на основі суспільно-політичних реформ у державі, нових наукових досягнень, теоретичних установок і вимог практики;

  • завдяки педагогічній діяльності православного духовенства, благодійності духовних осіб функціонувала велика кількість шкіл, особливо в кінці ХІХ ст., хоча на початку ХХ ст. ця інтенсивність знизилась, оскільки благодійність не мала широкого суспільного резонансу й засвідчила безперспективність таких підходів до організації системи народної освіти;

  • існування в Російській імперії офіційної ідеології самодержавства, православ'я та народності, насиченість навчальних дисциплін православно-релігійними концепціями, русифікація шкільництва й утиски української культури сприяли денаціоналізації української молоді, відвертали її від боротьби за українську державність та українську національну церкву;

  • у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. формувався безпосередній взаємозв'язок між посиленням світського компоненту духовної освіти і тенденціями до усунення станової замкнутості православного кліру шляхом активного залучення його в громадське і культурне життя країни, регіону;

  • світські та духовні освітні заклади в єпархії розвивалися від простих організаційних форм і відповідного їм навчально-виховного процесу до більш складних. Зокрема, школи грамоти спочатку діяли без будь-яких навчальних програм, а в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. вони функціонували на основі комплексу законодавчих актів, що сприяли наближенню їх статусу до статусу церковнопарафіяльних шкіл;

  • в освітній діяльності духовенства Полтавської єпархії другої половини ХІХ ст. важливе місце відводилося церковнопарафіяльним попечительствам та церковним братствам, які поряд із суто конфесійним призначенням реалізовували низку завдань у галузі освіти.

Практичне значення дисертації полягає в тому, щорезультати дослідження можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць із історії православної церкви, при написанні навчальних посібників, наукових праць, розробці спеціальних лекційних курсів із історії України, релігієзнавства, української культури, українознавства, у краєзнавчій роботі. Систематизований фактичний матеріал може застосовуватися в проведенні подібних досліджень в інших регіонах України.

Апробація результатів роботи. Основні положення та результати дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри історії України Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Загальна концепція дослідження знайшла своє відображення у доповідях і повідомленнях на ХІІ міжвузівській студентській науковій конференції „Наука та вища освіта" (Запоріжжя, травень 2004 р.), VІ Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції „Сучасні проблеми науки та освіти" (Харків, квітень-травень 2005 р.), Міжнародній науковій конференції „Релігія і церква в історії України" (Полтава, вересень 2005 р.), VІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Біосферно-ноосферні ідеї В. І. Вернадського та еколого-економічні проблеми розвитку регіонів" (Кременчук, вересень 2006 р.), Міжнародній науковій конференції „Краєзнавство і учитель – 2007" (Харків, лютий 2007 р.), ХVІІ Міжнародній конференції „Історія релігій в Україні" (Львів, травень 2007 р.), Третіх (міжнародних) Гуржіївських історичних читаннях (Черкаси, вересень 2007 р.).

Публікації. Здобуті автором наукові результати висвітлено в 12 публікаціях, 5 з яких – у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 2,6 друкованих аркуші.

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою та завданням дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (48 сторінок, 550 позицій), 30 додатків (на 39 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 278 сторінок.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ


У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету та основні завдання, об'єкт і предмет дослідження, територіальні та хронологічні межі, наукову новизну результатів роботи та її практичне значення, викладено інформацію про апробацію одержаних результатів та публікації.

Перший розділ„Історіографія, джерела та методика дослідження" складається з двох підрозділів. У першому підрозділі „Історіографія питання" проаналізовано ступінь висвітлення обраної для вивчення теми в працях дореволюційних (1800 – 1917 рр.), радянських (1917 – 1991 рр.) та сучасних (1991 – 2007 рр.) дослідників.

У перших дореволюційних працях автори лише торкалися питань ролі церкви в поширенні народної освіти, російської духовної школи1.