LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Освітня діяльність духовенства Полтавської єпархії (XIX - початок XX ст.)

Поряд із ґрунтовними роботами переважно церковних істориків і представників духовенства2 друкувалися невеликі брошури та статті, в яких велася полеміка з питань стану та необхідності реформування духовної освіти.

Одночасно з працями, присвяченими духовній освіті, вийшли в світ публікації з питань народної освіти3, в яких автори всебічно проаналізували діяльність церковних початкових шкіл, порівнюючи їх зі світськими, обґрунтували причини часткового згортання їхньої мережі після 1864 р. та небажання священно - і церковнослужителів працювати в земських школах.

У ІІ половині ХІХ – на початку ХХ ст. з'явилися спеціальні дослідження, що стосувалися пошуку шляхів вирішення проблем церковного початкового шкільництва4, а також такі, в яких аналізувалася робота початкових шкіл усіх відомств на підставі статистичних даних5. Цей же період ознаменований появою краєзнавчих розвідок, серед яких у відтворенні цілісної картини функціонування навчальних закладів духовного відомства Полтавської єпархії значну роль набули 2 цикли історичних нарисів – про єпархіальне жіноче училище і Полтавське духовне училище6. Таким чином, дореволюційна історіографія позначена великою кількістю праць церковних і світських дослідників, накопиченням фактичного матеріалу, що дозволяє охарактеризувати діяльність духовенства в галузі освіти. Втім ці роботи мають різний підхід до висвітлення проблем, зокрема церковні дослідники переважно схвалювали систему церковнопарафіяльної освіти (церковнопарафіяльні школи, недільні та школи грамоти), применшуючи при цьому роль світського напрямку (державні та приватні початкові школи).

Радянський етап у вивченні задекларованої нами теми позначений явним регресом. Спеціальних праць було вкрай мало, та й ті написані з позицій класового підходу й позначені атеїстичним характером висвітлення питань, що спричинило встановлення певного відбірного принципу у вивченні історичного минулого. У 1920-30 рр. науковці підводили підсумок діяльності дореволюційних початкових шкіл, а їх праці мали переважно описовий характер7; проблема ж духовної освіти на цьому етапі майже не вивчалася. Були опубліковані невелика розробка Б. В. Тітлінова та монографія М. М. Нікольського, в яких широкі хронологічні рамки дослідження історії РПЦ зумовили розгляд проблем духовної освіти в Росії лише фрагментарно8.

З об'єктивних причин дослідження з освітньої діяльності духовенства у дореволюційний період відновилися лише в ІІ половині ХХ ст. Тогочасні дослідники (М. О. Константинов, В. Я. Струминський, А. Г. Рашин, Є. Ф. Грекулов та ін.) роль духовенства в галузі освіти зображали в негативному ракурсі9. У подальших працях істориків радянської доби класово-ідеологічний підхід у викладенні та обґрунтуванні історичних фактів і подій залишався незмінним, у більшості з них головний акцент робився на зв'язку церкви з царатом, хоча відтепер розробки відчутно збагатилися джерельною базою, численним фактичним матеріалом та цікавими статистичними даними10. У цей період з'явилися дисертації українських істориків М. Г. Заволоки, В. Й. Борисенка як спроби узагальнюючого дослідження з історії початкової освіти пореформеного періоду11. Соціокультурні зміни, що відбувалися в ІІ половини 80-х рр. ХХ ст., спричинили концептуально нові підходи в дослідженні історії церкви, висвітленні ролі православного духовенства в культурному житті країни12.

Значний внесок у розвиток церковно-історичної науки зробили українська та російська емігрантські школи, які демонстрували різні концепції та підходи13. Українські історики досліджували церковне життя ХІХ – початку ХХ ст. в контексті завдань національно-визвольного руху.

У пострадянській історіографії цілий пласт недосліджених раніше проблем із історії церкви став приводом до появи загальних праць із історії православ'я в Україні14, регіональних розвідок, присвячених історії освіти і культури дореволюційної Полтавщини15 та дисертацій. Дослідники вивчали історію окремих українських єпархій у складі Російської імперії (С. І. Жилюк, О. П. Тригуб)16, історію РПЦ (О. А. Чиркова, Г. М. Надтока, О. М. Чальцева, І. М. Шугальова)17, місце парафіяльного духовенства в суспільному житті України (С. О. Гладкий)18. В останні роки багато дисертацій було присвячено вивченню освітньої діяльності духовенства (Г. В. Степаненко, С. І. Мешковая, К. В. Шумський, І. М. Петренко, О. О. Федорчук, Г. Г. Яковенко)19 або побіжно торкалися цього напрямку20.

Таким чином, історіографічний огляд засвідчує, що дослідники протягом тривалого періоду провели масштабну роботу з вивчення історії церкви, зокрема діяльності духовенства в галузі освіти. Лише з недавнього часу почали з'являтися праці, у яких простежується прагнення істориків об'єктивно висвітлити діяльність священно - та церковнослужителів на освітянській ниві. Проте комплексного історичного дослідження діяльності духовенства в галузі духовної та початкової народної освіти в Полтавській єпархії в ХІХ – на початку ХХ ст. до цього часу не існує, чим і зумовлене звернення авторки до цієї теми.

У другому підрозділі „Джерельна база, методи та методологія дослідження" проаналізованописемні джерела, охарактеризовано застосовані при написанні дисертації методи дослідження.

У відповідності до загального поділу писемних джерел, вони умовно диференціюються на неопубліковані (архівні) та опубліковані матеріали. Під час наукового пошуку дисертанткою опрацьовано фонди Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (далі ЦДІАУК) (ф. 127 „Київська духовна консисторія", ф. 707 „Управління Київського навчального округу", ф. 711 „Київська духовна академія", ф. 128 „Києво-Печерська Лавра", ф. 182 „Канцелярія Київських Митрополитів"); Державного архіву Полтавської області (далі ДАПО) (ф. 706 „Полтавська духовна консисторія", ф. 770 „Фонд Наглядача Лубенських духовних училищ, з 1854 р. – Лубенського повітового духовного училища", ф. 958 „Миргородське повітове училище, м. Миргороду Миргородського повіту Полтавської губернії"), а також опубліковані у різних збірниках джерельні матеріали.

Важливим джерелом для написання дисертації є опубліковані документи, статистичні збірники, довідники, каталоги. Опубліковані документи можна поділити на такі групи:

перша група – матеріали офіційного діловодства: а) законодавчі акти, присвячені питанням освітньої діяльності православного духовенства, які містяться у Повному зібранні законів Російської імперії та у збірках указів і розпоряджень Св. Синоду; б) положення та статути навчальних закладів, церковних братств;

друга група – щорічні звіти обер-прокурорів Св. Синоду;

третя група – щорічні звіти єпархіальних установ і закладів РПЦ, а також світських