LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Освітня діяльність духовенства Полтавської єпархії (XIX - початок XX ст.)

1804 р. започаткував розвиток систематичної початкової освіти, ініціював створення шкіл у сільській місцевості, закріпив безстановий характер учнівського контингенту. Статут 1828 р., по-перше, запровадив соціальну диференціацію учнів, тобто узаконив становий принцип навчання, по-друге, відокремив початкову школу від середньої та вищої. Проте в обох документах залишалися незмінними основні засади діяльності парафіяльних шкіл: керівництво та їх утримання здійснювали приватні особи (у тому числі священики) або громади. Обидва статути залучали священно - та церковнослужителів до викладацької діяльності в парафіяльних училищах, причому з цього приводу простежувалася повна взаємодія світської та церковної влади.

У пореформений період уряд повною мірою визнав необхідність початкових народних шкіл; визначалася певна система їх організації та управління. Політика держави в галузі освіти спрямовувалася на пошук оптимального типу школи, тому для освітньої системи цього періоду характерні багатотиповість навчальних закладів та підпорядкування народної освіти одразу декільком відомствам. Св. Синод, користуючись підтримкою уряду, сформував незалежну від Міністерства народної освіти систему початкової освіти. Важливою подією цього періоду стала поява елементів демократизації в управлінні школами на основі нових правил та правових актів („Положення про початкові народні училища" 1864 р. і 1874 р., „Правила про церковнопарафіяльні школи" 1884 р., „Правила про школи грамоти" 1891 р., „Положення про церковні школи відомства православного сповідання" 1902 р.), усунення станових обмежень у навчанні, офіційне підпорядкування шкіл духовному відомству, їхнє фінансування державою з 1880- х років, запровадження для них єдиних навчальних планів. Значне зростання кількості церковнопарафіяльних шкіл та шкіл грамоти в цей період пояснюється спрямуванням державно-освітньої політики на посилення впливу релігії в просвітництві. Церковна школа, з одного боку, забезпечувала дитину необхідними знаннями та виховувала її, спираючись на одвічні християнські цінності, з іншого – виховання відбувалося в дусі державної ідеології „самодержавство, православ'я, народність". На всій території Російської імперії запроваджувалася російська мова та культура, що призводило до денаціоналізації підростаючого покоління.

Третій розділ „Організація, зміст і спрямованість духовної початкової та середньої освіти в Полтавській єпархії", що складається з трьох підрозділів, розкриває характерні особливості функціонування духовних навчальних закладів Полтавської єпархії: семінарії та духовних училищ.

У першому підрозділі Утворення Полтавської єпархії та її церковних структур" окреслено особливості Полтавської єпархії як однієї з церковно-адміністративних одиниць РПЦ ХІХ – початку ХХ ст. з добре розвинутою церковною інфраструктурою. Розкрито особливості становлення єпархії та роль єпископату в цьому процесі. Показано, що зусиллями правлячих архієреїв і місцевого духовенства послідовно відкривалися духовні навчальні заклади (семінарія та чотири духовних училища), єпархіальне жіноче училище, що підпорядковувалося духовному відомству; створювалася мережа церковних початкових шкіл, представлених церковнопарафіяльними школами (однокласними та двокласними) та школами грамоти; засновувалися церковнопарафіяльні попечительства і церковні братства з відділеннями, які зробили значний внесок у розвиток освітньої справи в регіоні.

Формування попечительств як нового типу церковної інституції на території єпархії розпочалося відразу після видання „Положення про парафіяльні попечительства при православних церквах" 1864 р. Церковні братства (Полтавське єпархіальне Свято-Макар'ївське та Лубенське Спасо-Преображенське), засновані майже одночасно, розгорнули діяльність з початку 1890-х рр. Свято-Макар'ївське братство стало одним із найчисельніших на території європейської частини Російської імперії та своєю діяльністю охопило 14 повітів єпархії; Спасо-Преображенське поширило сферу свого впливу на Лубенський повіт, у результаті чого останній перетворився на добре розвинену локальну інфраструктуру з великою кількістю церковних шкіл. Полтавське єпархіальне жіноче училище мало свої особливості: після отриманням ним статусу 6-річного, початкові класи декілька років розташовувалися при трьох жіночих монастирях єпархії, що спричинило появу цілої низки характерних рис у функціонуванні цього закладу. Доведено, що Полтавську єпархію за кількістю та авторитетом духовних навчальних закладів можна віднести до однієї з високорозвинених.

У другому підрозділі „Духовні училища як нижча ланка системи духовної освіти" досліджено діяльність усіх духовних училищ єпархії (Полтавського, Переяславського, Лубенського, Роменського), які функціонували відповідно до загальноурядової політики в галузі освіти, давали початкову підготовку майбутнім служителям церкви, слугували джерелом православної віри в регіоні. У розвитку цих закладів простежується 2 періоди: дореформений та пореформений.

Дореформений період позначений становленням елементів системи духовної освіти та формуванням мережі духовних училищ, представленої чотирма закладами. Така кількість зумовлювалась ініціативністю та авторитетом правлячих єпархіальних архієреїв, активною діяльністю місцевого духовенства, широким спектром допомоги доброчинців. Вдале географічне розташування цих закладів створювало умови для отримання духовної початкової освіти всіма бажаючими. Показово, що освітній рівень викладачів початкових духовних навчальних закладів Полтавської єпархії в цей період був достатньо високим: у парафіяльних духовних училищах більшість із них мали семінарську освіту, а в повітових – ще й вищу богословську. Основне завдання духовних училищ – підготовка синів духовенства до вступу в семінарію – зумовлювало переважно їх становий характер (відсоток світських вихованців був мізерним, як виключення).

У пореформений період із загальним збільшенням кількості світських вихованців в училищах Полтавської єпархії діти священиків продовжували складати основну частину учнівського контингенту. Важливим етапом цього періоду для Полтавської єпархії став 1876 р. – рік завершення організації системи духовних навчальних закладів регіону, коли Полтавське духовне училище перемістилося з Хрестовоздвиженського монастиря у власні будівлі. Це сприяло покращенню умов утримання вихованців, посиленню уваги до організації навчально-виховного процесу та якості навчання (засновувалися учнівські бібліотеки, застосовувалися різні види заохочень кращих вихованців, удосконалювалися методи викладання тощо). Духовні училища єпархії формували основні засади людського характеру, уміння оволодівати