LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Освітня діяльність духовенства Полтавської єпархії (XIX - початок XX ст.)

знаннями і досягати поставленої мети в житті. Визнаючи наявність певних недоліків в організації навчально-виховного процесу в цих закладах, необхідно відзначити прагнення місцевого духовенства на чолі з єпархіальними архієреями до всебічного підвищення якості викладання в них та виховання молодих людей на християнських цінностях.

Третій підрозділ „Полтавська духовна семінарія – основний навчальний заклад з підготовки священнослужителів для єпархії" присвячено вивченню діяльності Полтавської духовної семінарії від заснування до початку ХХ ст. Ця семінарія як середня духовна школа та головний духовно-навчальний заклад в єпархії займала гідне місце серед навчальних закладів регіону. Її функціонуванню в дореформений період властиві ряд основних особливостей: яскраво виражена ознака становості, зміна місцеперебування закладу (переміщення з Переяслава до Полтави), високий освітній рівень викладацького складу, утримання певного відсотку вихованців за рахунок держави та меценатів.

У пореформений період семінарія позбулася становості, що призвело до навчання в ній значного відсотку світських осіб, а можливість отримання ними безкоштовної освіти (переважна більшість вихованців перебувала на казенному утриманні) стала вирішальним фактором у виборі для навчання цього закладу, а не іншого. Учнівський контингент семінарії здебільшого складали випускники полтавських духовних училищ. Упровадження викладання в семінарії таких світських дисциплін, як психологія та педагогіка, функціонування при ній зразкової церковнопарафіяльної школи засвідчили, що цей заклад, поряд із головним своїм призначенням, виконував не менш важливу на той час функцію – готував педагогічні кадри для місцевих навчальних закладів духовного відомства. Випускники Полтавської семінарії, рідко стаючи абітурієнтами вищих духовних або світських навчальних закладів, складали основний контингент кандидатів на учителювання в церковнопарафіяльних школах і духовних училищах. У функціонуванні семінарії та духовних училищ спостерігалася тісна співпраця, що дозволяє говорити про високий рівень організації духовної освіти в єпархії.

Четвертий розділ „Діяльність православного духовенства Полтавської єпархії з розвитку початкової народної освіти" містить три підрозділи та розкриває особливості заснування, поширення і діяльності початкових народних шкіл на території Полтавської єпархії в ХІХ – на початку ХХ ст.

У першому підрозділі „Формування мережі початкових навчальних закладів" проаналізовано поширення початкової народної освіти в дореформений та пореформений періоди. У першому з них на території Полтавської єпархії, як і в цілому в Російській імперії, відбувалося становлення системи народної освіти, яку представляли початкові школи різних відомств. Одночасно з державними в ряді сіл Полтавщини протягом І половини ХІХ ст. продовжували діяти дяківські школи, які утримувалися на батьківські кошти. У них сільські діти навчалися читати буквар, часослов і псалтир, а також церковних співів переважно українською мовою. Церковнопарафіяльні школи цього періоду залишалися неорганізованою формою початкової освіти для найбідніших верств населення. При відсутності в сільській місцевості інших шкіл вони були єдиними навчальними закладами для розповсюдження елементарної освіти.

Динаміка поширення мережі церковних шкіл у єпархії простежується лише в пореформений період. На початок ХІХ ст. на її території діяли рештки церковнопарафіяльних шкіл, заснованих ще в ХVIII столітті, статистичні дані про які відсутні. По Полтавській єпархії збереглася лише деяка інформація про роботу парафіяльних шкіл, започаткованих приватними особами (І. В., О. В і С. В. Капністи, М. А. Цертелєв, Г. П. Галаган та ін.) і світськими відомствами. Вони діяли згідно статутів Міністерства народної освіти 1804 р., 1828 р. Офіційна статистика кількості церковнопарафіяльних шкіл ведеться з 1860-х років. Їх утворення протягом пореформеного періоду відзначалося коливанням: спочатку відбулося стрімке зростання, а з 1870-х рр. і аж до 1884 р. – зменшення. Напередодні реформи 1884 р. чисельність церковнопарафіяльних шкіл повернулася на рівень початку 1860-х рр. Періоду 1884-1905 рр. властиве зростання кількості церковних шкіл. Виразного прояву цей процес набув після надання в 1891 р. школам грамоти офіційного статусу. До кінця століття кількісне збільшення початкових шкіл духовного відомства в єпархії відбувалося переважно саме за їх рахунок. Започаткування шкіл грамоти у віддалених куточках полтавських повітів дозволило навчатися багатьом дітям. Після 1905 р. мережа церковних шкіл (церковнопарафіяльних та шкіл грамоти) поступово скорочувалася. В останню чверть пореформеного періоду місцеве духовенство під керівництвом єпархіального архієрея розгорнуло активну діяльність із ліквідації безграмотності серед жіночої частини населення єпархії, започаткувавши цілу низку окремих шкіл для дівчаток.

У другому підрозділі Матеріальне та кадрове забезпечення початкових шкіл" з'ясовано, що питання матеріального забезпечення початкових шкіл не втрачало своєї актуальності протягом ХІХ ст. Кошти були необхідні насамперед для відкриття та утримання шкіл, оплати праці учителів, забезпечення учнів підручниками, навчальними посібниками, шкільним приладдям. У дореформений період народні школи, засновані з ініціативи духовенства, не мали ніякої постійної матеріальної підтримки. Отримувати державну грошову допомогу церковні школи почали лише в пореформений період із введенням „Правил" 1884 р., а з 1896 р. і до початку російсько-японської війни (1904-1905 рр.) регулярно фінансувалися. Втім брак достатнього державного фінансування спричинив утримання церковнопарафіяльних шкіл та шкіл грамоти Полтавської єпархії в основному за рахунок місцевих коштів. Загалом матеріальний стан цих шкіл єпархії був гіршим, ніж світських. На її території діяли церковні школи з різним рівнем матеріального забезпечення. Серед них виділялися ті, які отримували щорічну допомогу Св. Синоду (зразкові), матеріально-фінансову допомогу від монастирів, меценатів, попечительств, братств та сільських громад, утримувалися на відсотки дарованого капіталу. Як правило, до цієї групи належали лише церковнопарафіяльні школи: статус шкіл грамоти тривалий період не був визначеним, що спричинило байдужість до них не тільки держави, а й неофіційних добродійників.

Не менш важливим залишалось питання забезпечення народних шкіл педагогічними кадрами. У дореформений період у Полтавській єпархії системи підготовки педагогічних кадрів для початкових народних шкіл не існувало. Учителем при дотриманні простої формальності могла стати будь-яка відносно грамотна людина. Парафіяльні школи здебільшого обмежувалися роботою