LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Основные типы мистического опыта просветления

разодранность человека. Оба эти состояния соответ-
ствуют искаженной грехом, плененной природе человека. Ум, восстановивший свою целостность, уже ни-
чем не может быть возмущен. Ум человека в своём нормальном состоянии, как отмечает В.Н.Лосский, не
Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
135

активен и не пассивен: он бдителен (т.е. сознателен) [3,с.229].
Совершить подвиг борьбы со страстями одному человеку без помощи Божьей не по силам. Его бес-
страстная по своей природе душа должна установить энергетическую связь со Св.Троицей. Без этой связи
душа человека неизбежно погружается в страстное состояние.
На основании проведенного исследования можно сделать вывод, что мистика имманентная утвержда-
ет присутствие божественного начала (Атмана) в самом человеке, которое отлично от его материальной
телесной формы (Эго). Таким образом, источник Света находится в самом человеке. Только от человека
зависит станет он просветленным или нет. Свет является истинной природой, сущностью бытия, которое
не двойственно, не имеет уровней. Напротив, трансцендентно-имманентная мистика утверждает, что че-
ловек, являясь несовершенным бытием, должен превзойти сам себя и устремиться к совершенному бы-
тию, источнику Света – трансцендентному Богу. Только установив синергийную связь с Богом, человек
может принять божественную благодать и преобразиться ею. Таким образом, провозглашается существо-
вание двух неравноценных уровней бытия – совершенного божественного (светоносного) и несовершен-
ного «тварного» (несветоносного). Человек без благодатной помощи Св. Троицы неспособен достичь про-
светления.
Имманентная мистика призывает к бытию Самим Собой (т.е. Атманом-Светом), которое достигается
не усилиями, но только осознанием своей истинной природы. К Атману не следует стремиться: необходи-
мо просто быть им, отбросив все «Я-мысли». Таким образом, бытие Самим Собой усилий не требует, яв-
ляясь бытием вневременным. Напротив, синергия, с точки зрения христианской мистики, может быть лег-
ко нарушена и восстановление ее требует новых волевых, сердечных и умственных усилий со стороны че-
ловека. Просветление рассматривается как дар Божий и вознаграждение за многочисленные усилия.
В мистических учениях Востока и Запада огромное значение уделяется борьбе со страстями (энергия-
ми материального бытия). Однако если в имманентной мистике страсти мешают осознанию истинной
природы человека и направляют все энергии на удовлетворение потребностей Тела-Эго, то в трансцен-
дентно-имманентной мистике страсти мешают установлению синергии, следовательно, разрывают связи
между высшим и низшим бытием.
Таким образом, состояние просветления, с точки зрения имманентной мистики характеризуется по-
стоянным и непрерывным осознанием своей истинной сущности (Атмана), чему не могут помешать Эго и
его энергии. Трансцендентно-имманентная мистика называет просветленное состояние святостью, кото-
рое достигается стяжанием божественной благодатной энергии в процессе синергии, преображающей не-
совершенную природу человека.

Источники и литература

1. Андерхилл Э. Мистицизм. – К.: «София», 2000. – 496 с.
2. Джемс У. Многообразие религиозного опыта. - Спб.: «Андреев и сыновья», 1993. – 418 с.
3. Лосский Вл. Очерк мистического богословия Восточной церкви // Мистическое богословие. - К., 1991.
- С. 95 – 260.
4. Шри Рамана Махарши. Будь тем, кто ты есть! Наставления Шри Раманы Махарши. – М. – Тируванна-
малай: Изд-во К.Кравчука, 2002. – 351 с.
5. Ошо Раджниш. Горчичное зерно. – К.: «София», Ltd, 2002. – 496 с.
6. Поучения преподобного Серафима Саровского. – М.: «Правило веры», 1997. – 384 с.
7. Уолш Нил Доналд. Беседы с Богом: необычный диалог. Кн.1. – К.: “София”, М.: “Гелиос”, 2002. – 336
с.
8. Хаксли О. Вечная философия. - М.: «Рефлбук», К.: «Ваклер», 1997. – 336 с.
9. Хоружий С.С. Исихазм и история // Цивилизации. Вып. 2. - М.: Наука, 1993. - С. 172 - 196.
10. Элиаде М. Оккультизм, колдовство и моды в культуре. – К.: «София»; М.: ИД «Гелиос», 2002. – 224 с.

Кондратик Л.
ЦЕРКВА І СЕКТА У СПАДЩИНІ В’ЯЧЕСЛАВА ЛИПИНСЬКОГО ТА МИХАЙЛА
ГРУШЕВСЬКОГО

Сучасне українське релігійне і культурне життя характеризується багатоманітністю своїх форм і про-
явів, серед яких помітне місце посідають секти. Останній тип релігійної організації у вітчизняному релігі-
єзнавстві є малодослідженим, чому є своє пояснення. У радянські часи секти часто розглядалися (з відо-
мих причин) як такі, що не “вписувалися” у “правильні” форми релігійного життя, а утверджуванні ними
цінності прискіпливо не аналізувалися, за винятком вивчення рівня релігійності їх послідовників та їхньо-
го ставлення до різних аспектів офіційних виявів громадського життя. Зрозуміло, що при такому підході
не варто було сподіватися на серйозний філософський та соціологічний аналіз секти як типу релігійної ор-
ганізації, її соціального підґрунтя та соціального впливу, а отже й на виявлення її духовних засад.
“Запити” нинішнього часу є іншими. Соціальна та духовна дезорганізація нашого суспільства схиляє
багатьох, – як серед загалу, так і дослідників, –пильніше придивитися до такої форми релігійного життя
якою є секта. У наукових пошуках тут не обійтися без звернення до історії українського релігієзнавства, у
якій непересічними є постаті В. Липинського та М. Грушевського.
Автор статті своїм завданням поставив з’ясування поглядів найвідомішого українського консерватора
та найвидатнішого українського історика на соціальні й культурні підстави та суспільну дієвість секти.
При чому ці погляди розглядаються як методологічні опозиції, що дає змогу, крім іншого, виявити багато-
аспектність досліджуваного явища. У літературі, що присвячена В. Липинському [5, 238–258], це питання
не досліджується, в той час як є розвідки про грушевськівське бачення ролі протестантизму в українсько-