LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Основоположні принципи філософії історії у творчості Августина Блаженного

історії у творчості Августина Блаженного. З'ясовано особливості розробки проблеми засадничих принципів філософії історії Августина Блаженного у науковій літературі. Аналізуються наукові праці таких дослідників, як: М. А. Бєрдяєв, В. В Бичков, Р. Гейнзман, М. Гєрьє, Б. Л. Губман, К. Кремона, С. А. Лозниця, Р. А. Лошаков, А. Марру, С. С. Нєрєтіна, Т. А. Нестик, І. В. Попов.

Зазначено, що однією з найважливіших наукових праць про життя і творчість Августина Блаженного є монографія російського дослідника М. Гєрьє "Блаженний Августин". У ній автор акцентує на основних проблемах та принципах філософії історії Августина Блаженного: принципі монотеїзму, принципі креаціонізму, проблемі добра і зла, свободи волі, провидіння, часу. Як основоположний принцип філософії історії Августина Блаженного учений виокремлює принцип монотеїзму, з якого і визріла ідея провидіння.

Дослідження принципу креаціонізму, проблеми "вох Царств" і проблеми часу у філософії історії Августина Блаженного знаходимо у польського вченого Р.Гейнзмана. Останній зазначає, що Августин однозначно обстоював принцип креаціонізму.

Окремі аспекти трактування проблеми добра і зла розглянуто у працях А. Гусейнова та Г. Ірлітца, Г. Майорова, М. Суіні, В. Татаркевича та В. Бичкова. Останній, до речі, чимало уваги приділяє ще й проблемі "Двох Царств".

Проблему свободи волі людини та проблему предестинації, досить добре висвітлюють В. Татаркевич, А. Гусейнов та Г. Ірлітц, Е. Трубєцкой, Г. Майоров.

Достатньо оригінальне трактуванням вчення Августина про предестинацію подає Ієромонах Серафим (Роуз). Він вважає, що розуміння Августином передвизначення грунтується на вивченні таїнства синергії (взаємодії Бога і людини).

Основу історіософського вчення Августина Блаженного складає його концепція "Двох Царств". Окремі моменти цієї концепції Августина аналізує А. Чанишев. Він, зокрема, робить висновок про те, що у трактуванні соціальних поглядів Августина необхідно виокремити дві складові - їх біблійну основу та античну, римську традицію.

Важливе значення для формування цілісного уявлення про історіософію Августина Блаженного має розробка проблеми часу. Остання випливає з принципу креаціонізму та є тісно пов'язаною з августинівською концепцією "Двох Царств".

Трактуванню Августинового розуміння проблеми часу присвятили свої праці Р. Лошаков, О. Нєстєрова, С. Нєрєтіна. Зокрема, О. Нєстєрова, аналізуючи IX книгу "Сповіді", розглядала еволюцію августинівського розуміння співвідношення вічності та часу. Р. Лошаков займався аналізом августинівської питання відношення часу до людського Cogito. С. Нєрєтіна з'ясовує августинівське розуміння двовекторності часу.

Звичайно, у світовій філософській думці є ще чимало праць, присвячених аналізу філософських ідей Августина Блаженного. Зважаючи на обсяг нашого дослідження, ми проаналізували, зрозуміло, найбільш значущі та важливі з цього списку.

У другому розділі дисертації "Формування засад філософії історії в античній та середньовічній філософській думці" досліджуються витоки процесу становлення та формування філософсько-історичних і теологічних поглядів Августина Блаженного, що відбувалося на основі реального осмислення основних наукових і філософських парадигм розвитку попередньої філософської думки.

Підрозділ 2.1. "Принцип історизму в античній і середньовічній філософській думці". Проведено порівняльний аналіз античного та середньовічного розуміння історії і з'ясовано його вплив на формування Августинівської концепції філософії історії.

До виникнення християнства як світової релігії не існувало цілісної та єдиної концепції історичного розвитку людства. Античність, наприклад, ще не трактувала історії як процесу розвитку людства, а розглядала історію як гіпертрофований модус мікроісторії. Історія в її сучасному розумінні має свої витоки в юдейсько-християнській традиції в її концепції людини як образу Бога, Творця Всесвіту.

Мета і первинна причина історичного розвитку у створеній християнством схематиці "замикалися" на фігурі Бога. У праці "Царство духа і Царство Кесаря" М. Бєрдяєв зазначає, що у європейської культури два начала: еллінське та єврейське, а також про те, що у великих грецьких філософів ще не існувало філософії історії. Витоки історичної свідомості слід шукати у "Християнській події": народженні, страстях і смерті Ісуса Христа. Важливе значення у розумінні цієї події мало тлумачення її Августином, яке лягло в основу середньовічного життя. Саме розмежування Августином вічності та часу і чітке протиставлення плотського й духовного, стали вирішальним чинником для остаточного виокремлення історичного процесу, оскільки Августин поклав початок секуляризації людини.

У підрозділі 2.2. "Середньовічний провіденціалізм" розглянуто основні підходи до розуміння історичного процесу у середньовіччі. Зазначається, що ядром соціокультурної матриці у середньовіччі була релігія, яка утверджувала історіософему провіденціалізму. Осмислення цієї ідеї проходило у чотирьох напрямах, а саме: три напрями християнства (православ'я, католицизм і протестантизм) і окремо - конфуціанство, яке розвивалося в далекосхідній Азії.

У середньовіччі "світська історія" постійно була дотичною і перепліталася з "священною історією". Лише у зв'язку з "сакральною" історією історія "профанна" (світська) мала свій сенс, а сама "двовимірність" історії - прояв дії вільної волі людини.

Перша універсальна хронологія світової історії належить Євсєвію Кесарійському (260-338 рр.), який розділив історію всіх народів на два основні періоди - "до народження Христа" і "після народження Христа", вказавши при цьому на кульмінаційний момент усіх подій, що відбуваються – "втілення Господа".

У теїстичних системах ступінь заданости предестинації був також різний: від фаталістичних крайнощів ісламу, де майже немає свободи волі людини, до простого провидіння, на якому зосереджує свою увагу християнський богослов Іван Золотоустий (347-407 рр.).

Першою систематизованою християнською концепцією божественного промислу став провіденціалізм Августина, який передбачав теологічну інтерпретацію історії. В його трактаті "Про Царство Боже" універсальна теорія про людство і його долю як єдиного, Богом керованого цілого спирається на основні поняття, взяті з біблійної схеми: гріхопадіння - олюднення Бога - друге пришестя Христа, що надавало христоцентричності історіософській доктрині Августина.

Позиція Августина є принципово есхатологічною, в його історіософській доктрині виникає очевидний хіліастичний ухил (ототожнення Царства Божого з історичним життям церкви).

Хіліастичний мотив, який виник в августинівській концепції історії стає основним в теорії Йоахима Флорського. Останній дійшов висновку, що "священна історія" - це історія "одкровень", що слідують одне за одним у часі. Поява Христа, який приніс у світ "вічне Євангеліє", не є центральним пунктом історії, а історично перехідною епохою, на зміну якої повинна прийти нова, з "новим одкровенням".

В історіософемі прогресу в Йоахима виявляється ідея внутрішньої послідовності історичних епох, тобто вперше у філософії історії робиться спроба розкрити механізм переходу від однієї стадії розвитку до другої. Кожен новий "стан" у нього перебуває в зародку вже в попередньому, як у материнській утробі.

Августинізм, а особливо ноахизм сприяли згасанню есхатологічної і розвитку хіліастичної концепції в західній християнській філософії історії.

Уявлення про світ як про