LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Основоположні принципи філософії історії у творчості Августина Блаженного

ієрархію світлового сходження людства до Бога, вираженого в "Ареопагітиках", автором яких є Псевдо-Діонісій Ареопагіт (V-поч.V ст.), протиставлялося розумінню світу як історії, що розгортається у часі, утвердилося на латинському Заході з допомогою августинівського "Царства Божого".Псевдо-Діонісій розкриває мету людського перетворення на суб'єкт метаісторії, коли на вищому щаблі пізнання досягається обожнення, тобто повне поєднання особистості і Бога.

Думка про світову трансформацію фізичної плоті людини отримала розгорнуте обгрунтування в ісихазмі. Головний теоретик цієї філософсько-містичної течії, що виникла в середовищі афонських монахів у ХIV ст., Григорій Палама у своєму передбаченні метафізичного буття людини виходить зі світловидності - Адама, який був в Едемі, не нагим, а в одязі божественного світла і Христа, що явився на горі Фавор із первинно прихованим у ньому сіянням божественної природи.

Продовжуючи традицію християнської апологетики, схоласти прагнули створити гармонійну систему християнського світобачення, яка вибудовувала ієрархію сфер буття, на вершині якої містилася церква.

Середньовічна філософсько-релігійна думка сформувала принципово новий підхід до розуміння історії. У рамках середньовіччя вперше відбулося виокремлення суб'єкта історії, що у свою чергу вплинуло на переосмислення сенсу людського існування.

У третьому розділі дисертації "Історіософські концепти Августина Блаженного" розглянуто проблему законів, закономірностей і принципів суспільно-історичного процесу, його основні виміри й характер перебігу, що знайшли своє відображення у концепції філософії історії Августина.

У підрозділі 3.1. "Принцип монотеїзму" обґрунтовано твердження про те, що теоцентрична (монотеїстична) філософська позиція Августина є, визначальною у його світогляді. Він контрастує з античним політеїзмом та його антропоморфізмом і формулює основне положення своєї філософії історії, тобто ідею єдиної світової волі.

Підрозділ 3.2. "Принцип креаціонізму".Монотеїзм привів Августина до постановки та переосмислення цілої низки історіософських проблем, серед яких чи не на першому місці проблема творення (creatio). Тобто, Августин розробив християнську ідею creatio ex nihilo, використавши екзегезу опису сотворення світу з "Книги Буття". Досліджуючи ідею creatio ex nihilo, Р. Гейнзман доходить висновку, що спираючись на вчення Платона, Августин показав, як можна поєднати ідею, Слово та тіло. Він продемонстрував нове розуміння семи днів створення світу. Тут же Августин визначив статус людини як творця, що має найтісніший зв'язок із Богом та наділений тілом і душею.

Осмислюючи проблему духовності Августин доходить висновку, що природа душі не є тілесною і протяжною тому не наділена здатністю сприймати тілесні речі. Безсмертність душі, як вважає він, підтверджується особистим досвідом кожної людини, що і слугує доказом її безсмертя.

У підрозділі 3.3. "Проблема добра і зла" йдеться про головні аспекти формування і вирішення Августином зазначеної проблеми у контексті усієї його філософсько-релігійної доктрини.

В процесі дослідження проблеми добра і зла виникла теодицея - виправдання Бога за наявне у світі зло. В Августина є два варіанти теодицеї: метафізичний та естетичний. Згідно з першим, зло походить від небуття, з якого бог створив світ. Згідно з другим, зло є частиною всезагального порядку.

Пошуки відповіді на питання про причину зла змусили Августина покинути християнську громаду і звернутися до маніхейства, релігії, яка сповідувала існування двох божественних сил: світла (благого начала) і темряви (злого начала).Проте нам відомі чотири положення філософії Августина, які засвідчують кардинальну відмінність між його поглядами та поглядами маніхейців: 1) визнавав монотеїзм, тобто наполягав на існуванні єдиної первинної матерії; 2) вважав, що створений світ благий; 3) стверджував всемогутність Бога і першим на Заході чітко сформулював розуміння зла як відсутності блага, що було показано в трактаті "Про свободу волі"; 4) вірив у втілення Христа.

Виводячи порок та гріх не з природи людини, а з її злої волі, Августин вважав за можливе поєднати свободу волі з теодицеєю. "Бог – мета, людина – шлях" − ця основна догма стала головним фактом августинівської філософії історії.

Свобода призначеності до спасіння як вищої мети створює можливості вільних рішень, з'являється реальний шанс вибору між добром і злом. Пелагій обстоював думку про моральну суверенність людини. Спадкового гріха, на думку Пелагія, не існує. Адам породжує гріх тільки своїм прикладом.

Основні етичні положення пелагіанства згодом стали об'єктом гострих атак Августина. Йдеться про те, що гріх Адама не розповсюджується на весь людський рід. Згідно з Августином, Бог сотворив людину (Адама) свобідною, такою, що мала змогу не грішити. Він розрізняє дві свободи волі – "першу" і "останню". Перша свобода волі "могла не грішити" (її мав Адам), остання, майбутня свобода, перебуватиме в стані неможливості грішити. Августин, як цілком слушно зазначав відомий дослідник Г.Г.Майоров, розчиняє вчення про свободу у вченні про предестинацію.

Підрозділ 3.4. "Принцип свободи волі". Принципово нове розуміння свободи волі спонукало Августина до визначення соціального завдання і ролі церкви у подальшому розвитку історичного процесу.

Церква визнала разом з Августином, що спасіння є спільною справою, соціальним, а не індивідуальним актом людської волі. І з цим принципом вона дійсно врятувала всесвітню цивілізацію від краху й загибелі, приборкала варварів і завоювала нову територію для розповсюдження християнської та античної культури.

Підрозділ 3.5. "Вчення про перед визначення". Дуже важливим аспектом августинівського вчення про благодать стала ідея про передвизначення. Августинівське розуміння передвизначення базується на вченні апостола Павла: "Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був первородним поміж багатьма братами. А кого він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і виправдав, а кого виправдав, тих і прославив"(Рим. 8, 29-30). Тут апостол Павло каже про передвизначених до вічної слави, що в свою чергу не передбачає свобідний вибір людиною свого спасіння. Августин заперечує те, що Бог бажає, щоб усі люди спаслися. Він чітко каже про категорії людей, які є передвизначеними до загибелі

Підрозділ 3.6. "Провидіння у природі та історії". З одного боку, Святе Письмо в історії єврейського народу, з іншого – взагалі християнський світогляд, наштовхують Августина на ідею провидіння. Він розрізняв двоякий прояв провидіння – фізичний і вольовий. Під першим розуміє ту потаємну дію Бога, через яку Творець дає ріст злаковим та деревам; другий виявляється у діях ангелів і людей, тобто істот, обдарованих свобідною волею.

Підрозділ 3.7. "Періодизація історії". Базуючись на ідеї провидіння, історія в Августина набуває завершеності. Відтак будучи завершеною, вона з необхідністю потребує певної впорядкованості та періодизації. У філософських уявленнях Августина має місце особлива періодизація історії.

У творі "Про істинну релігію", Августин намагається пояснити поділ історії через ототожнення її головних епох із етапами життя окремої людини. Однак, як стверджує М. Гєрьє, питання про періодизацію історії ускладнювалося для Августина ще й тим, що, окрім шести епох, у нього був ще інший принцип поділу періодів відповідно до шести днів творіння