LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Основоположні принципи філософії історії у творчості Августина Блаженного

світу, за якими настав спокій. Оскільки в обох випадках кількість періодів була однаковою, то природною була спроба встановити взаємозв'язок між цими періодами через Божественний Промисел.

Підрозділ 3.8. "Проблема обчислення років". Розмірковуючи над Старим та Новим Заповітом, Августин чи не вперше вказав на різницю між єврейським і (Римським) кодексами літочислення. Вона не спричиняє суперечності між кодексами, оскільки загальний підсумок в них є однаковим.

Проте, виходячи з того, що один наш рік дорівнював десяти рокам єврейського кодексу, можемо зробити висновок, що Адам прожив не двісті тридцять, а двадцять три роки, коли народив Сифа, а сам Сиф - двадцять років і шість місяців, коли від нього народився Енос. Святе Письмо останнє число називає двомастами п'ятьма роками.

Отже, не треба сумніватися, що нащадок першої людини, живучи досить довго, міг заснувати царство, - звичайно земне, а не те, яке називається Царством Божим.

У четвертому розділі "Теоретичні засади філософії історії Августина Блаженного" проблему основоположних принципів філософії історії розглянуто крізь призму концепції "Царства Божого" та філософії часу Августина. Проаналізовано амбівалентність суспільно-історичного процесу. Вивчено Августинівське тлумачення сутності часу, також розкрито аксіологічну проблематику філософії історії християнського мислителя.

Підрозділ 4.1. "Концепція "Царства Божого". Досліджено августинівське розуміння філософії історії через осмислення співвідношення та співіснування "Царства Божого" та "Царства земного". Подано оцінку августинівського тлумачення зв'язку останніх з церквою та державою.

Перетворивши платонівське царство ідей в християнський рай з Богом на чолі, Августин спробував подати всю історію людства як реалізацію внутрішньої мети - перемоги божественного начала. Звідси - основне завдання Августина зводилося до доказу примату церковної влади над владою світською.

Вихідною тезою історіософської концепції Августина було положення про провіденційну присутність Бога в перенасиченому злом і неправдою суспільному житті людей, тобто в "царстві земному".

Досліджуючи природу "двох царств" Августина, відомий дослідник А. А. Чанишев виокремлює такі основні елементи його концепції: перспективізм, надбудову над "земним царством Царства Божого"; послідовний персоналізм; волюнтаризм.

Розмірковуючи про виникнення Божого Царства і розглянувши складні запитання про начало світу та про рід людський, Августин почав з'ясовувати історію Божого Царства на землі. Воно почалося з того часу, коли почали народжуватися і помирати люди. З часу його виникнення люди були двох родів: ті, що жили за плотськими законами, і ті, що жили за Божеськими законами. Родоначальниками цих двох царств були Каїн (представник земного царства) і Авель (представник Божого царства).

Для Августина доля всіх суспільств на землі зливалася в історію одного земного царства чи двох, "найбільш прославлених", - Ассиро-Вавілонського і Римського. В такий спосіб, уся різноманітність земних царств зводилася Августином до єдності історії одного земного царства, яке проявилося в Ассиро-Вавілонському та Римському царствах.

Завершуючи дослідження історії двох царств, небесного і земного, філософ твердить, що для цих двох царств, що були спочатку і докінця перемішані між собою, прийде кінець.

Осмислюючи та описуючи історію двох царств, Августин аж ніяк не міг оминути проблему життя церкви. Він є новатором у справі дослідження життя церкви, бо саме йому належить формула, що церква є Царство Боже. Філософ створив те розуміння Царства Божого, з яким пізніше зіставляв церкву.

Царство Боже до Августина протипокладалося церкві як благо, що має настати. Воно перебувало на небі, хоч його частина (Церква) мандрувала по землі. Церква, таким чином, стає невід'ємною частиною світобудови, справою Божественного Провидіння та передбаченням пророків. Вона була здійсненою олюдненням Христа, мандруванням апостолів, стражданням мучеників, подвигами святих; вона підтримується безперервною спадковістю єпископів від апостольських престолів.

Конкретній антитезі між церквою і державою цілком відповідала принципова антитеза, в яку їх поставив Августин у своєму творі "Про Царство Боже".

До земного царства він відносив усе, що живе чи жило за людськими законами всупереч закону божому. Стосовно держави в Августина часто проявляється повна байдужість, яка переростає в її засудження. Він наполягає на тому, що держава є породженням гріха.

Головним внеском Августина Блаженного в середньовічний світогляд була ідея Божого Царства. Ця ідея містила у собі глибоку і єдиноможливу, на той час, філософію історії, що об'єднувала як минулу, так і майбутню долю людства.

Августин не зупинився на синтезі античної і священної історії, а охопив своїм баченням усе людство. Християнське вчення про спасіння людства Богочоловіком дало Августинові можливість встановити єдність у долях людства, вказати на початок, спільну ціль і сам кінець історичного процесу.

Він цілком усвідомлює, що людина власними силами спастись не може, і тому саме питання про порятунок особистості є насамперед питанням про рятівне начало. Діяльність цього рятівного об'єктивного начала повинна втілюватися в людстві як родовій єдності, у всесвітній соціальній організації. Таким чином, питання про спасіння особистості є для Августина водночас питанням соціальним і космічним.

Ідеал всесвітнього вічного міста, побудованого на вічному божественному фундаменті, - ідеал Царства Божого, - є її початок, середина і кінець.

Розроблена Августином символічна теологія історії, впродовж усього середньовіччя замінювала відсутність світської фактографічної історії. Її вплив в епоху середньовіччя був настільки великим, що ніхто, окрім, можливо, Йоахима Флорського, нічого нового в теологічній філософії історії не сказав. Це пояснюється тим, що після Августина в середні віки фактично не було жодного самостійного філософа історії.

У підрозділі 4.2. "Проблема часу в філософії історії Августина Блаженного" розглядається августинівське тлумачення природи часу. Згідно з положеннями мислителя природа часу криється в людському Cogito. Найважливішим моментом для істинного розуміння сутності часу стає мить (справжнє теперішнє).

Августин не поділяє проблему розуміння часу античними мислителями, котрі хід часу ставили у залежність від руху небесних тіл і допускали циклічність часу. Августин, спираючись на Старий Заповіт, розробляє поняття лінійності часу, який мислиться як кінечний відрізок.

Проблема часу найповніше була розроблена Августином у XI книзі "Сповіді", де він ставить три основні питання: 1) про відношення часу до буття і про початок часу; 2) про пізнання часу; 3) про вимірювання часу; і поступово дає на них відповідь.

Час – фактично парадоксальний – тече в двох напрямках: 1) від початку світу до Страшного суду, до кінця віків; 2) від Страшного суду – тобто моменту, який прийнято вважати кінцем світу, і майбутнім – до початку світу.

Отже, вчення Августина про час є значним кроком вперед порівняно з усім, що ми знаходимо з цього приводу в грецькій філософії. Відкинувши непридатні античні концепції часу, філософ дійшов висновку, що час є своєрідною протяжністю духа. Цей висновок про суб'єктивну природу часу він пропонує не як істину, але як одну з можливих гіпотез. Поряд із суб'єктивістською, для нього була очевидною й інша - гіпотеза об'єктивного часу, який Августин