LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Особливості вияву комунікаційної функції релігії у християнських конфесіях

дисертаційних робіт українських науковців. А. Жаловага звертає увагу на антропологічні основи сучасного проповідування у християнських конфесіях на території України; проблему антропологічної суті релігійних відносин піднімає О. Бучма. Проблему писемності у вітчизняній релігійній сфері розглядають Т. Горбаченко, С. Піддубна. Розгляду конкретних протестантських конфесій присвячені роботи В. Титаренко, Ю. Решетнікова, П. Яроцького.

Робиться висновок, що охарактеризовану наукову літературу доцільно систематизувати за критеріями. По-перше, це критерій розподілу літератури за сферою наукових пріоритетів, по-друге, це критерій систематизації за формою комунікаційної системи, по-третє, це систематизація за комунікаційними феноменами пов'язаними із сучасним станом релігійної комунікації у християнстві. Проте, попри розмаїття праць присвячених різним аспектам втілення комунікаційної функції у християнських конфесіях, відзначається відсутність досліджень, в яких би на основі осмислення вітчизняної релігійно-філософської традиції здійснювався аналіз особливостей вияву комунікаційної функції у католицизмі, протестантизмі та православ'ї.

У другому розділі "Комунікаційна функція релігії: християнський контекст" розглядається поняття функції релігії, аналізується змістове наповнення комунікаційної функції релігії, висвітлюються особливості невербальної та вербальної комунікації, сучасний стан комунікаційної системи християнства та вплив мас-медіа на неї, характеризується архетипне підґрунтя релігійної комунікації.

У параграфі ІІ.1 "Специфіка релігійної комунікації у християнстві" зазначається, що комунікаційну функцію релігії можна охарактеризувати через розгляд таких феноменів, як: релігійна комунікація, вербальна та невербальна комунікація, синтетична та масова комунікація, вертикальна та горизонтальна комунікація, діалогічна та екзистенційна комунікація. Комунікаційна функція розглядається у комплексі усієї функціональності християнства. Вона знаходиться у зв'язку із світоглядною функцією, тому релігійний світогляд суттєво впливає на комунікаційні процеси, оскільки задає зміст та форми спілкування віруючих людей, у конфесійному плані є цензором інформації, яка розповсюджується у релігійному середовищі. Ще однією функцією з якою нерозривно пов'язана комунікаційна є компенсаційна функція, яка постає як процес зняття в трансцендентному вимірі життєво важливих суперечностей і проблем людського буття. Комунікаційна функція пов'язана із регулятивною. Усі складові комунікаційної функції релігії нерозривно пов'язані із такими допоміжними соціальними функціями як культуроформуюча та культурозберігаюча, адже релігія є невід'ємною частиною загальнолюдської культури.

Комунікаційна функція релігії визначається, як один із елементів вияву діалогічної суті релігії, що сприяє постійному зв'язку духовних та фізичних основ людського існування, стосується усіх сфер обміну релігійною інформацією, містить орієнтацію на вертикальний та горизонтальний зрізи релігійної комунікації. Комунікаційна функція опредмечується через релігійну комунікацію. Вона становить цілісну систему в основі якої лежать комунікаційні зв'язки на ґрунті релігійного світогляду, догматичних переконань та культової практики. Вона допомагає постійно підтримувати та, за необхідності, відтворювати релігійні зв'язки віруючих між собою, між мирянами та духовенством, між віруючими та Богом; спрямована першочергово на підтримання релігійних переконань людини. У дисертації наголошується, що релігійна комунікація – це спілкування між віруючими у межах конфесії та міжконфесійні комунікаційні зв'язки, це засіб усвідомлення та відтворення ідентичності та цілісності людини у релігійній площині. Релігійна комунікація має свою структуру, вона включає різні процеси взаємодії – спілкування, соціалізацію, передачу релігійного досвіду, обмін, засвоєння інформації, зміцнення зв'язків – між окремими віруючими, між віруючими і релігійною громадою, релігійною інституцією, духовенством, між релігійними організаціями різного віросповідання. Релігійна комунікація є одночасно явищем загально універсальним та індивідуально специфічним для кожної конкретної релігійної системи.

У параграфі ІІ.1 з'ясовано, що: 1) елементи комунікаційної системи релігії утворюють цілісну комунікаційну систему християнства, яка почала розгалужуватися та набувати специфічних рис з використанням книгодрукування та розвитком ЗМІ; 2) для того, щоб форми комунікації взаємодіяли, а передача інформації відбувалася без деформацій необхідне обов'язкове розуміння специфіки комунікаційних систем християнських конфесій, тобто здатність декодувати специфічну релігійну інформацію; 3) вертикальна комунікація спрямована на розуміння власного Я через спілкування з Богом; 4) горизонтальна комунікація можлива тоді, коли є взаєморозуміння, збігаються переконання про цінності; 5) обряд/культова практика знаходяться у центрі як вертикальної, так і горизонтальної комунікації. Вони неможливі без любові, взаємності, діалогу. Діалогічна та екзистенційна комунікація є проявом справжньої християнської комунікації, що ґрунтується на християнській любові.

У параграфі ІІ.2 "Невербальна комунікація в християнських конфесіях" звертається увага на те, що важливість невербальної системи зумовлена специфікою сприйняття людини, тому, під час релігійного комунікаційного акту, віруючий будь-якої християнської конфесії значну увагу приділяє паралінгвістичній комунікації: міміці, жестикуляції, зовнішньому вигляду проповідника чи священика і найчастіше аналізує отриману інформацію несвідомо. Невербальна комунікація первинна по відношенню до вербальної, вона адекватніше передає емоції, настрої, їй схильні більше довіряти; у християнських конфесіях вона є устандартненою. Основні види жестової комунікації використовуються у християнських сакральних дійствах; символіка жестикуляції є комунікаційним підґрунтям літургії/меси/релігійних зборів. Використання графічних засобів полегшує комунікацію, робить її зрозумілою, але одночасно і надто спрощеною, ними користуються переважно у протестантській комунікаційній системі. Комунікаційні особливості символіки постаті та тіла полягають у виробленні специфічного естетичного канону спрямованого на відмову від тілесності. Із тілесністю пов'язані комунікаційні особливості одягу: у священнослужителів він символічний, у мирян – лише святковий; на символіку одягу впливають національно-культурні традиції.

На основі здійсненого дослідження констатується, що для католицької та православної гілок християнства особливе значення у візуальній комунікації приділяється символіці храму. У храмовій комунікації домінує архітектурний знак, зміна таких знаків (стилів архітектури) призводить до зміни комунікаційної системи та релігії загалом. Символіка дає можливість до видимого розрізнення комунікаційних систем християнських конфесій. Зв'язком із символічним характеризується ікона, вона спрямована на заміну вербальної інформації, а коли така необхідність відпадає потреба у заміні