LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Особливості та тенденції поширення і розвитку новітніх християнських течій в Україні

в Україні періоду кінця 80-х рр. ХХ – початку ХХІ ст. відтворюють узагальнену картину змін релігійної ситуації в країні, але переважно не містять конкретних відомостей про динаміку поширення і мережу неорелігійних і, зокрема, неохристиянських громад.

Більш інформативними під даним кутом зору природньо є спеціальні роботи, присвячені новітнім та нетрадиційним проявам релігійності. Водночас варто відзначити, що на відміну від західного світу, який давно і плідно вивчає новітню релігійність, у вітчизняній науці таких праць небагато, а історичний контекст розвитку неорелігій практично не вивчався. Самі поняття "новітні релігійні течії", "новітні релігійні рухи" увійшли в суспільну і наукову свідомість завдяки працям таких зарубіжних і українських вчених як А. Баркер, Н. Дудар, Л. Филипович, В. Єленський, О. Карагодіна, А. Колодний11 та ін. Необхідно підкреслити наявні відмінності у науковому та богословському підходах до трактування досліджуваного явища. Перший базується на принципах об'єктивності та неупередженості, а його представники намагаються притримуватися нейтральності у своїх судженнях (А. Баркер, В. Єленський, Л. Филипович, М. Бабій, Ю. Решетніков). Представники ж другого підходу виходять з позицій слідування певній конфесійній традиції, як правило проправославній (російські дослідники – А. Кураєв, О. Дворкін, Н.В. Кривельська, українські – В.М. Петрик, А. М. Кузьменко, Д. Степовик та ін.).

Наукової літератури, спеціально присвяченої історії розвитку неохристиянських релігійних течій в Україні, немає, за винятком невеликої розвідки В.В. Титаренко "Неохристиянські церкви в релігійному житті України"12 та поодиноких спроб дослідників аналізу окремих неохристиянських напрямків. Так, дослідженню філософсько-релігієзнавчих аспектів поширення харизматичного руху присвячена кандидатська дисертація та ряд статей вище згадуваної В.В. Титаренко13. Спробу аналізу місця харизматичних спільнот у сучасному українському суспільстві зробив В. Єленський14. Досить детально проаналізував віровчення, культову практику та структуру харизматичних церков України Ю. Наріжний15. Натомість різко негативну характеристику діяльності харизматичних організацій в Україні подала К.Щоткіна, яка обгрунтовує необхідність державного втручання у діяльність такого роду церков, посилаючись на досвід європейських країн16. Поки що єдине спеціальне дослідження присвячене діяльності Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів в Україні. Йдеться про брошуру А.М. Колодного, в якій автор розглянув історію, віровчення, обряди, організаційну структуру церкви, а також її становлення і місце у релігійному полі України17. Окреме дослідження основ віровчення і діяльності Церкви Христа провели В.М. Петрик та С.М. Левченко18. На сторінках журналу "Волинь Християнська" вийшла невелика публікація про Новоапостольську церкву, автором якої є А. Назаревич19.

Аналіз стану наукової розробки досліджуваного питання дає підстави констатувати, що на сьогодні не існує спеціальних історичних праць за темою дослідження, а певні відомості про його предмет переважно лише фрагментарно представлені, з огляду на інші мету та завдання, в ряді релігієзнавчих наукових досліджень.

Джерельну базу дослідження (підрозділ 1.2 Джерельна база роботи) складають різноманітні джерела, які доцільно класифікувати відповідно до принципу їх генезису та функціональної спрямованості.

До першої групи належать Закони України та підзаконні акти (укази та розпорядження Президента України, урядові укази та постанови), правові документи міжнародних структур (рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи тощо), які складають законодавчу базу діяльності релігійних організацій, а також міжконфесійних і державно-церковних відносин в Україні.

Другу групу джерел складають матеріали Державного комітету України у справах релігій, Державного департаменту України у справах релігій, Державного комітету України у справах національностей та релігій, обласних управлінь (відділів) у справах релігій, які відображають переважно інформаційно-статистичну складову діяльності неохристиянських течій. Матеріали державних органів у справах релігій представлені кількома різновидами документів. Найперше, це щорічні статистичні звіти центрального органу у справах релігій (загальна та регіональна статистика), які зберігаються в поточному архіві установи (вибірково поміщені на сайті Релігійно-інформаційної служби України). В загальнодержавних статистичних звітах наведені дані про основні релігії та конфесії, зареєстровані в Україні, в тому числі й неохристиянські, а саме: число громад, священослужителів, місій, монастирів, навчальних закладів, студентів, недільних шкіл, періодичних видань тощо. Регіональна статистика містить інформацію про діяльність окремих конфесій в областях України, Автономній республіці Крим, містах Києві та Севастополі. В дисертаційному дослідженні використано також довідки про релігійну мережу окремих областей, які зберігаються в поточних архівах обласних державних адміністрацій, зокрема залучено документи Вінницької, Луганської, Харківської, Донецької, Львівської та Рівненської обласних державних адміністрацій. Дисертантом опрацьовано також статути окремих релігійних громад, які містять інформацію про їх віровчення, культову, просвітницьку, добродійну діяльність, мету і завдання утворення, мотивацію їх виникнення, характер трудової діяльності в релігійних організаціях тощо.

До третьої групи джерел віднесено конфесійні видання неохристиянських церков (періодичні видання та праці їх адептів), які варто розглядати як спроби їх рефлексії "зсередини". Конфесійні періодичні видання (всеукраїнська щомісячна газета Об'єднання незалежних християнських харизматичних церков України (Повного Євангелія) "Камень Краеугольный", журнал Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів "Ліягона", який є перекладом не в Україні форматованого часопису, хоча подекуди вміщує матеріали про різні події в житті українських громад церкви, газета "Сходи", яку видає Об'єднана Християнська Євангельська Церква Живого Бога, журнал Новоапостольської церкви "Наша сім'я" та ін.) відображають головні події, що мають місце в житті українських неохристиянських громад, висвітлюють структурні зміни їх інституційної мережі, ставлення конфесійних лідерів до різних подій суспільно-політичного життя в Україні тощо. Подібну роль відіграють віроповчальні та публіцистичні праці представників неохристиянських конфесій, переважно лідерів українських та зарубіжних церков, які в україномовному чи російськомовному варіанті поширюються в Україні. Водночас, не дивлячись на їх пізнавальну цінність, джерела такого роду не можуть вважатися основою для наукових узагальнень, оскільки вони