LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Особливості та тенденції поширення і розвитку новітніх християнських течій в Україні

характеризуються значною долею суб'єктивності та однобокості у висвітленні тих чи інших питань.

Враховуючи те, що неохристиянські церкви все активніше залучають засоби масової інформації до популяризації своїх вчень, важливим джерелом вивчення проблематики дисертаційного дослідження є ресурси мережі Інтернет, які представляють наступну групу джерел. Практично всі неохристиянські конфесії мають свої сайти. Вони використовують їх для пропаганди власних ідей і світоглядних позицій. В основному інформаційний потік таких засобів комунікації стосується сфери євангелізації, однак значна частина веб-сторінок неохристиянських конфесій велику увагу приділяє також висвітленню роботи їх структурних одиниць, історії церкви, основним подіям церковного життя тощо.

Важливим комплексом джерел є також дані різноманітних соціологічних досліджень, які дозволяють виявити специфічний соціально-демографічний портрет носіїв новітньої християнської релігійності, ставлення українських громадян до поширення різних неорелігійних течій, і зокрема низки неохристиянських конфесій в Україні, оцінку громадською думкою масових богослужінь, діяльності на території України закордонних проповідників неохристиянських течій, релігійної пропаганди на радіо та телебаченні тощо.

Таким чином, проблематика розвитку новітніх християнських течій в Україні представлена різноманітною за видами, інформативною насиченістю та соціальними функціями джерельною базою, яку можна вважати репрезентативною і достатньою для виконання дослідницьких завдань.

Проаналізувавши теоретичні аспекти досліджуваної теми (підрозділ 1.3 Теоретико-методологічні засади дослідження), дисертант прийшов до висновку, що не зважаючи на те, що в ряді монографій та статей науковці обгрунтовують термінологічний інструментарій для визначення сучасних новітніх релігійних явищ та процесів, ще й до сьогодні немає усталених та загальновизнаних їх тлумачень. За таких обставин варто віддавати перевагу термінам, які несуть мінімум емоційного навантаження і не викликають ненаукових аналогій – "нові релігійні течії", "новітні релігійні рухи", "неохристиянські релігії" тощо. У науковій літературі відсутня одностайність і в питанні, які саме течії відносити до неохристиянських релігійних утворень в Україні. Причиною є, переважно, те, що деякі течії з'явилися в Україні порівняно недавно, але в країні своєї появи вони мають кількасотлітню історію. Наприклад, мормонська релігія у США існує десь 170 років, в Україні ж Церква Ісуса Христа святих останніх днів є новою течією. Харизматизм як риса здавна характеризує християнство, але як інституалізована течія в ньому він з'явився лише в середині ХХ ст. Вважаємо, що до неохристиянських релігійних течій в Україні варто відносити як історичні, але нетрадиційні для України християнські церкви, які з'явились в нашій державі лише в кінці 80-х–на початку 90-х рр. ХХ ст., так і нові, недавно створені організації християнського походження.

Головною методологічною та світоглядною засадою дослідження явища неохристиянства автор вважає принцип пріоритету загальнолюдських цінностей, насамперед гуманістичних, моральних, духовних норм та ідеалів. Автор дотримується погляду, що принципи гуманізму притаманні тією чи іншою мірою всім релігіям та оцінює історичний процес з точки зору цивілізаційних основ розвитку людства, принципів історизму, позаконфесійності, об'єктивності тощо.

У підрозділі 2.1 "Причини виникнення і поширення неохристиянських релігійних течій" другого розділу "Причини появи та масштаби поширення неохристиянських релігій в Україні" розглянуто як причинипояви неохристиянства взагалі, так і передумови його поширення в Україні. Автор прийшов до висновку, що в основі виникнення і поширення неохристиянських релігій в Україні лежать три групи факторів: 1) загальноцивілізаційні чи загальносвітові тенденції і процеси, що набули поширення з другої половини ХХ ст.; 2) українські суспільні реалії, які склалися після здобуття Україною незалежності; 3) чинники, які детермінували найбільше розповсюдження саме неохристиянських громад. До першої групи можна віднести процеси глобалізації та демократизації світової спільноти, які роблять вільним доступ до нових релігій, зростання ролі окремої особи у всіх сферах суспільного життя, що зумовлює індивідуалізацію релігійності, формування міжнародної системи контролю за додержанням релігійної свободи та прав релігійних менших тощо. До другої групи відносимо девальвацію системи цінностей радянського режиму в кінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст. і духовний вакуум, що утворився в результаті, який відразу почали заповнювати західні місіонери; кризу традиційних церков і відсутність активності з боку їхніх проповідників, ліберальне українське законодавство, яке не стояло на заваді напливу представників зарубіжних релігійних організацій. Серед чинників, які зумовили найбільше поширення саме неохристиянських громад, варто назвати наступні: їх ефективну організацію, стимулюванн членів спільноти на особистісний життєвий успіх, прагматичний підхід до християнських ідей, матеріальне заохочення, індивідуальний підхід до кожного члена громади, спрощеність культу, порівняно з традиційними християнськими конфесіями тощо.

У підрозділі 2.2 "Масштаби та регіональні особливості поширення новітніх християнських течій" стверджується, що з початку 90-х рр. ХХ ст. поширення християнських новоутворень в Україні набуло динамічного характеру. Аналіз статистичних звітів державних органів у справах релігій свідчить, що кількість громад неохристиянських церков в Україні з 1992 р. до 2007 р. зросла приблизно у 44 рази, хоча загалом їх питома вага в українському поліконфесійному середовищі була і поки що залишається невеликою. Так, у 1992 р. релігійні громади неохристиянських напрямків становили лише 0,3 % із загальної кількості релігійних громад в України, до 1995 р. їх число зросло до 1 %, у 2001 р. ця цифра складала 4 %, у 2003 р. – 5 %, у 2007 р. – 6 %. Як свідчить релігійна статистика, останніми роками (2005 – 2007 рр.), на відміну від усього періоду 90-х рр. ХХ ст. – початку ХХІ ст., з неохристиянських релігій динамічно поширюються лише харизматичні церкви, а по інших рухах кількісні показники перважно стабілізувалися. Нинішній етап їх розвитку характеризується входженням багатьох громад у русло звичайного функціонування, а також процесом їх соціалізації, що виявляється в їхній більшій відкритості для суспільства, благодійній діяльності, активній соціальній роботі тощо.

Яскраво проявляється специфіка у географічному поширенні неохристиянських релігій в Україні. Можна твердити про регіоналізацію тих чи інших релігій, їх локалізацію у відповідних регіонах України. Захід,