LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Особливості та тенденції поширення і розвитку новітніх християнських течій в Україні

закритість приміщень для богослужінь для відвідувачів, відсутність активних контактів з іншими конфесіями, незнання, а відтак і неврахування американськими місіонерами особливостей ментальності українців тощо.

Діяльність Церкви Христа в Україні (підрозділ 3.3 "Релігійні організації Церкви Христа та Новоапостольської Церкви") започаткували американські місіонери в 1991 р. Динаміка поширення громад Церкви Христа в Україні є загалом досить високою. Водночас, останніми роками мережа організацій Церкви Христа в Україні розширюється дещо повільніше, ніж у попередні роки. До 1998 р. в статистиці Державного комітету України у справах релігій організації Церкви Христа окремо не фіксувались, а входили в рубрику "інші релігії", тому точні дані щодо цієї течії є лише з 1999 р. За даними самої конфесії, у 1993 р. на території нашої держави існувало 10 громад церкви, в 1994 – 14. У 1999 р. в Україні нараховувалось 60 громад Церкви Христа, у 2000 р. – 70, у 2001 р. – 85, у 2005 р. – 104, у 2006 р. – 106 і на 1 січня 2007 р. – 112. Сьогодні в релігійних організація Церкви Христа працює 150 священослужителів, лише 1 з яких іноземець, функціонує 3 навчальних заклади, у яких навчається 38 слухачів на стаціонарній і 160 на заочній формах навчання, діє 59 недільних шкіл.

Географічно "Церкви Христа" набули поширення досить нерівномірно. На 1 січня 2007 р. найбільше громад (70) діє в Донецькій області, 11 громад в місті Києві, 10 – у Дніпропетровській області, 8 – у Полтавській, а також по 4 громади в Київській та Луганській областях, по 2 громади в Запорізькій, Сумській та Черкаській областях і по одній – в Кіровоградській, Одеській, Харківській та Хмельницькій областях.

Не зважаючи на активну діяльність проповідників "Церкви Христа" в Україні, навряд чи вона зможе набути в нашій державі такого поширення, як, до прикладу, церкви харизматичного напрямку. Причинами цього є певна закритість таких організацій, невисока благодійницька активність, в результаті чого молоді люди більше звертають увагу на відкритіші організації, які надають крім духовної ще й фінансову допомогу, сприяють успіхові в бізнесі тощо (харизматичні та мормонські громади); критика і протидія традиційних церков і, як наслідок, функціонування за межами поля міжконфесійного співробітництва тощо.

Новоапостольська Церква в Україні поки що не ставала предметом спеціального історико-релігієзнавчого аналізу, а з існуючих світових досліджень більша частина була проведена в німецькомовному регіоні Європи. Хоч церква діє в багатьох країнах, у тому числі й в Україні, світовій спільноті про неї відомо небагато. Можливо, це пояснюється тим, що Новоапостольська Церква не займається агресивним прозелітизмом і її віровчення не надто різко контрастує із загальноприйнятими християнськими поглядами.

В новітні часи в Україні Новоапостольська Церква діє з 1991 р., коли була зареєстрована перша община цієї церкви в Києві. На 1 січня 1993 р. нараховувалось 5 громад (всі дані подано станом на 1 січня відповідного року згідно зі статистикою Державного комітету у справах релігій), у 1994 р. – 8, в 1995 р. – вже 19 зареєстрованих і 5 незареєстрованих громад, у 1998 р. – 48 зареєстрованих і 3 незареєстрованих, у 1999 р. – 53 зареєстрованих і 3 незареєстрованих, починаючи з 2005 р. і до сьогодні в Україні незмінно функціонує 51 зареєстрована та 7 незареєстрованих громад.

Станом на 1 січня 2007 р. церква має 116 священослужителів, 26 з яких іноземці, діє 21 недільна школа, видається двомовний журнал "Наша сім'я" українською та російською мовами. Спеціальних навчальних закладів церква в Україні, як і загалом у світі, не має, так як в принципі заперечує богословську освіту, стверджуючи, що апостольські часи були часами простоти, а не богословських теоретизувань. Духовники в Новоапостольській Церкві не є професійними священослужителями; як і в ранньохристиянській церкві, вони не мають теологічної освіти. Поряд зі своїми обов'язками в сім'ї, на роботі, в суспільстві, вони на громадських засадах виконують покладену на них роботу у церкві.

В географічному плані громади Новоапостольської Церкви в нашій державі поширені більш-менш рівномірно – у всіх областях України, за винятком Рівненської. Найбільша кількість громад функціонує в Миколаївській (7), Запорізькій (6), Херсонській (5), а також у Кіровоградській, Хмельницькій та Черкаській областях (по 4 громади в кожній). Дещо менша їх кількість у Дніпропетровській та Київській областях (по 3 в кожній), Автономній Республіці Крим, Волинській, Полтавській та Сумській областях (по 2); в решті областей діє по одній громаді.

Новоапостольська Церква в Україні майже не проводить жодної благодійної діяльності. Традиційні церкви нашої держави не вважають Новоапостольську Церкву традиційною християнською конфесією, наводячи наступні аргументи: Новоапостольська Церква базується на "новому одкровенні", нібито отриманому від Бога, що відрізняє її від традиційних церков; повне підкорення віруючих волі апостолів; відношення до Біблії не як до основного джерела одкровення; наявність "дивних" обрядів, як наприклад, причащання мертвих; напружене очікування кінця світу і переконання у своїй винятковості як царів і священиків у тисячолітньому царстві Христа; відмова від будь-яких контактів із традиційними церквами; неучасть у соціальному житті суспільства, повна самозамкнутість. У зв'язку з останніми двома тезами можна зробити висновок, що так само як і Церква Христа, Новоапостольська Церква навряд чи здатна до масштабного поширення на українських теренах.

До новітніх християнськиїх явищ належать і привнесені з-за кордону християнські благодійні місії та центри, які також з'явились в Україні на початку 90-х рр. як результат діяльності західних місіонерів (підрозділ 3.4 "Новітні християнські місії в Україні"). Йдеться насамперед про такі місії як "Армія Спасіння", "Емануїл", "Світло на Сході", які поєднують у своїй діяльності власне релігійну, а також соціальну і благодійницьку складові. Основними напрямками їх діяльності є масова євангелізація, здійснювана різними методами, в тому числі й через теле- та радіо ефір, а також благодійницька діяльність, зокрема турбота про незахищені верстви населення: інвалідів, пенсіонерів, алкоголіків, наркоманів, безпритульних дітей та дорослих тощо. В дисертації детально розглянуто різні напрямки діяльності неохристиянських благодійних місій в Україні, виділено її позитивні та негативні моменти. Євангелізаційна діяльність закордонних місій на території України, з одного боку, може бути оцінена як позитивна, оскільки вона спрямована на релігійну просвіту населення, а також певним чином сприяє мобілізації традиційних церков, які в конкуренції з ними змушені