LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Особливості формування ментальних та релігійних структур в іудаїзмі (український контекст)

осмислювалися тільки у зв'язку з релігійною проблематикою.

Єдність нації, відповідно до цього підходу, визначається через єдність духовно-релігійного життя, в якому духовність зумовлюється релігійними канонами. Різниця між релігією і традицією полягає в тому, що релігійні переконання цілковито належать особистості, а традиція формується під впливом суспільно-історичних обставин. Єврейські релігійні філософи не мають єдиного підходу у питанні про роль традиції у житті національної спільноти взагалі та людини зокрема. Ортодоксальний погляд на це питання практично повністю ототожнює релігію з традицією.

На нашу думку, такий поділ необґрунтований, адже релігія також є суспільним феноменом і поза суспільством вона втрачає свій зміст. Окрім цього, саме протиставлення традиції та релігії вказує на те, що ці поняття не тотожні за своїм змістом. Якщо в центрі релігійного комплексу стоїть людина та надприродне, то традиція включає в себе не тільки певні релігійні уявлення, але й все розмаїття духовних цінностей, що визначають культурне життя спільноти.

Дисертант розглядає сучасні течії, які сформувалися в рамках означеного напрямку. Предметами дослідження сучасної академічної іудаїки стала єврейська літературна спадщина, зокрема класична релігійна література, історія традиції, філософія іудаїзму. Серед сучасних вчених, які працюють у цій галузі, слід назвати Е.Спейзера, М.Іделя, Г.Шолема, М.Бубера. Цей підхід виділяє в іудаїзмі історичний, теологічний, психологічний, національний аспекти, які впливають на формування духовних та національних особливостей євреїв.

Г. Шолем зосереджує свою увагу на дослідженні теологічної літератури, М. Бубер аналізує феномен релігійності як засобу уприявнення релігійних переконань, М. Ідель використовує "панорамний підхід", розглядаючи не тільки історичні обставини виникнення тієї чи іншої релігійної форми, але аналізує сутнісні аспекти цього явища. За М. Іделем, втілення релігійних переконань, представлене в іудаїзмі трьома школами або напрямками релігійної практики - магічна школа, теософсько-теургічна та пророцько-екстатична. Кожна з них має свої особливості розуміння надприродного та способів спілкування з ним. Але М.Ідель не приділяє достатньо уваги психологічним чинникам, які впливають на формування релігійних настанов, поглядів, переконань. Е.Спейзер зазначає, що початок формування нації спирається на ті елементи етнічної та племінної спільноти, які ґрунтуються на трьох аспектах: території, спільних законів та особливої релігії. Релігія в цьому контексті має бути нормативною. І.Тантлевський вважає, що релігія іудеїв виконала роль джерела, яке сформувало національну ідею, навколо якої формувалася національна спільнота.

У вітчизняній історіософії перші кроки у дослідженні єврейської історії належать С. О. Бершадському. Він обґрунтував тезу про зумовленість своєрідностей єврейської громади суспільно-історичними та економічними обставинами. Етнографічні експедиції, які провадилися при підтримці єврейської історико-етнографічної комісії дозволили багатьом поколінням істориків та етнографів (С. Дубнову, І. Оршанському, В. Нікітіну, А. Суботіну) працювати в рамках академічної іудаїки. Ці автори, аналізуючи феномен нації, дійшли висновку, що єврейська спільнота, яка в багатьох випадках ідентифікується за релігійною ознакою, насправді є складним культурно-історичним типом, в якому важливе місце посідає так званий еволюційний іудаїзм, складовою якого є національна самосвідомість і сформований протягом історії національний характер, що знаходить свій вираз у ментальності та визначає долю нації та шляхи її розвитку.

В українській сучасній філософії представлений широкий спектр досліджень мультикультурних смислових зв'язків єврейської та вітчизняної традицій. Зокрема, В.Горський досліджував вплив іудаїзму на творчість мислителів Київської Русі; О. Забужко займалася питаннями вивчення ролі "єврейської філософії та світогляду для української інтелігенції в процесі усвідомлення себе національною інтелігенцією"; В. Малахов вивчав зв'язок ідей хасидизму та творчості Г. Сковороди; К. Сигора писав про творчість М.Бубера та М. Чижевського; М. Попович - про "метафізику погромів".

У вітчизняній іудаїці велике значення мають праці співробітників Відділення релігієзнавства Інституту філософії Національної Академії наук України, присвячені питанням історичного, філософсько-антропологічного, культурологічного змістів. Цій темі присвячені роботи В.Єленського, Я. Любивого, В.Матвєєва, О.Наймана, М.Поповича, В.Табачковського, Т.Огневої, М.Бургіна, М.Фелера, В.Малахова, В.Нічик, Т.Петрова, О.Уткіна, Т.Чайки. Свою увагу вони зосереджують на вивченні особливостей національно-релігійної проблематики, яка має безпосередній вплив на становлення ментальності та формування особливостей національної ідеї.

На нашу думку, розуміння релігії як органічного „входження" до культури дозволяє розглядати націю як носія духовності, що змінюється постійним збагаченням її сенсів.

Окрім цього, аналіз широкого кола літератури з іудаїки показав, що вирішення питання про своєрідність співвідношення релігійного феномену із формуванням особливостей національної спільноти потребує розробки нових підходів, які можуть спиратися на роботи провідних українських науковців.

У другому розділі "Методологія дослідження проблем релігійності, ментальності, націотворення в працях українських мислителів ХХ століття" розглядається феномен нації як предмет дослідження вітчизняних науковців, в якому вирізняються соціологічна та релігійна сфери.

У першому підрозділі другого розділу "Етапи становлення категорії " нація" у вітчизняній філософській та суспільно-історичній думці ХІХ – початку ХХ ст." аналізується своєрідність національної проблематики, яка розроблялася в українській філософії.

На прикладі діяльності Кирило-Мефодіївського товариства з'ясовується, які аспекти націотворчих процесів визначалися як пріоритетні. Доведено, що, формуючи філософію національної ідеї, братчики досліджували історію та культуру українського народу. Історія, для них стала джерелом формування національних особливостей світосприйняття, релігія визначалася як ідеал, рушійна сила історії, яка спрямовує суспільство до поступу. Рух спільноти в напрямку до втілення релігійних цінностей справедливості та милосердя повинен був призвести до формування національної єдності з притаманною саме їй національною душею.

Людська спільнота в процесі історичного розвитку трансформується та ускладнює свою внутрішню структуру. Самоусвідомлення спільнотою своєї власної єдності спирається на сформовану протягом історії ментальність, а історичний поступ, у свою чергу, визначає своєрідні ознаки етнічної та релігійної сфер національного буття.

В історії української гуманітарної думки здавна обговорюються