LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Особливості формування ментальних та релігійних структур в іудаїзмі (український контекст)

спільноти. Четверта - це наявність національної ідеї. Синтез соціальної спільноти, яку очолює лідер, та культури, яка включає своєрідну національну ідею, обумовлює існування національної ментальності.

П'ятий підрозділ другого розділу "В'ячеслав Липинський про роль релігії в націотворчому процесі" присвячений аналізу психологічного аспекту причин поступу та занепаду тих чи інших націоутворюючих та об'єднуючих ідей, а також ролі релігії в цьому процесі. Сама традиція та цінності, які в ній зберігаються, постають механізмом, що вводить особу до соціального життя. Традиція як своєрідний досвід дозволяє спільноті постійно відтворювати свої структури. Вона зберігає духовні надбання історичного руху і здатна запропонувати суспільству впливові важелі для вдосконалення сучасності. На думку В. Липинського, діяльність провідників нації повинна репрезентувати національну ідею та систему національних цінностей, важливе місце серед яких займає релігія.

У дисертації автор наголошує, що феномен єврейської традиції змістовно наповнюється релігійними, культурними та іншими ознаками. Релігійно-етичні критерії підтримують такі норми, що координують справедливе співіснування осіб не тільки у сфері політичній, але, в першу чергу, в духовнім просторі буття особистості, яке зветься культурою. Містицизм (Кабала), що є підґрунтям релігії та її дієвим чинником, стає основою для розбудови людиною своєї духовності. Як найбільш діючий стримуючий фактор іудаїзм виступає першим джерелом для розвитку єврейської культури. В часи лихоліття релігія була осередком, в якому переховувалася культура, продовжуючи своє існування і свою творчість.

Дисертант відзначає, що для В. Липинського процес становлення нації тісно пов'язаний із затвердженням ідей про національну державу, творцем якої має постати еліта нації, що зорієнтована в цьому творчому процесі на духовні орієнтири. Релігія через свої морально-етичні принципи може стати головним джерелом формування закону співіснування людей. Абсолютизуючи роль релігії, В. Липинський відходить від принципу об'єктивізму, що змушує його ототожнити релігію та традицію, а також не дозволяє визначити своєрідність духовного виміру буття поза впливом релігійних поглядів. З іншого боку, В. Липинський справедливо зазначає, що важливим елементом релігійних поглядів є містицизм, який часто стає джерелом творчості в сфері культури.

У шостому підрозділі другого розділу "Сучасна вітчизняна наукова думка про співвідношення культурних та національних факторів в іудаїзмі" розглядається тема життя національної спільноти, особистої національної ідентичності, а також дослідження ролі релігії у формуванні національної ментальності.

Сучасні дослідники практично одностайні в твердженні, що на початку творення етнічної спільноти провідну роль в об'єднавчому процесі грає релігія, яка наповнює життя культурними смислами. Конкретність етнічного середовища та певна форма релігії визначають особливості національної спільноти, а завдяки духовно-культурним зв'язкам первісне суспільство здатне піднестися на вищий щабель організації спільноти. Під час аналізу впливу духовного життя на становлення народу, нації визначальну роль відіграє уявлення про їх первинну єдність. Для того, щоби зрозуміти, як система цінностей впливає на формування спільноти, необхідно розглядати їх значення та функції у системі духовного виробництва. Дослідження взаємозв'язку ціннісних уявлень, які складають тканину культури, провадили, зокрема, В.Андрущенко, В.Єленський, О.Бучма, А.Бичко, А.Колодний, Л.Конотоп, М.Михальченко, Є.Причепiй, О.Сарапін, М.Закович, Л.Филипович, В.Шинкарук, П.Яроцький та iн. Саме в цьому контексті особливого значення набуває розгляд етнонаціональних духовних цінностей. Їх специфіка полягає саме в тому, що найсуттєвіші ознаки таких цінностей торкаються етнічних особливостей. На етапі виникнення цінності перебувають під впливом тих чинників, які визначають духовну єдність спільноти. Так, зокрема, релігійні уявлення, які є "тканиною" духовності первісних спільнот включають у себе низку знань людей про світ і самих себе. На етапі формування етнічної єдності ці знання стають складовою частиною культурної традиції. Дослідження первісних релігійних уявлень виявляє певну тотожність релігійного та етнічного. З плином часу культурні смисли збагачуються вже не тільки завдяки первісним формам релігії як способу світосприйняття, але й через раціональне освоєння простору людського буття. Тепер вже не релігія стає джерелом утворення культурних цінностей, а в ній віддзеркалюються культурні досягнення та рівень розвитку спільноти. Культурні цінності певного етносу зберігаються в процесі їх постійного відтворення та збагачення.

У розділі доводиться, що питання національної ідентичності тісно пов'язані з суспільно-історичними та культурно-релігійними складовими національного буття. Цей зв'язок найяскравіше презентує себе в так звані періоди національного пробудження та самоусвідомлення. Кожен з цих періодів формує свій тип культури, в якому презентуються найважливіші ідеї епохи. Коли культура, відповідаючи на вимоги часу, витворює нові смисли, вона, в той сам час, зберігає в традиції вже усталені культурні смисли. В цьому зв'язку релігія як джерело позачасових ціннісних орієнтирів спільноти, визначає національну єдність із середини, що дозволяє членам даної національної спільноти усвідомлювати свій зв'язок з минулим та сучасністю. Своєрідність у ставленні та переживанні традиції надає цьому феномену нових ознак, які допомагають пристосувати досвід до вимог часу.

Єврейська національна спільнота, на думку дисертанта, є прикладом того, як релігійна єдність та опертя на релігійні традиції дозволили не тільки усвідомити себе, але й випрацювати націоконсолідуючі та націозберігаючі механізми. Надаючи нового змісту певним релігійним догматам, зокрема, про національну єдність, вибраність, Сіон, іудаїзм створив умови для творчого розвитку своїх власних ідей. Принцип „релігійної спадковості" у формуванні ментальності, який було закладено іще в часи політичної незалежності (мається на увазі до 70 р. н.е.) став джерелом формування нових підходів до вирішення проблем які могли би актуалізуватися в майбутньому.

У дисертації доведено, що важливим аспектом формування ментальності є соціальні умови життя людей. Коли проблеми повсякденності ставлять перед громадою питання, які потребують свого негайного вирішення, ця громада повинна знайти спосіб відповісти на вимоги часу відповідно до стереотипів, що вже склалися. У випадку, якщо традиція неспроможна задовольнити цю потребу, спільнота випрацьовує нові підходи, які з плином часу стануть складовою традиції. В іудаїзмі такі завдання зазвичай вирішували лідери, творча група, яка, з одного боку, могла бути схарактеризована як консервативна, а з іншого, вона репрезентувала здатність