LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Особливості формування ментальних та релігійних структур в іудаїзмі (український контекст)

нації до творчих процесів. Закріплюючись у стереотипах світобачення, обрядових діях та звичаях нові підходи набирають ознак нормативності, а колективний досвід визначає особливості ставлення до світу.

У дисертації наголошується, що особливістю інтерпретацій націогенези в українській філософській думці є звернення до духовних вимірів буття національної спільноти. Дисертант погоджується з тезою, що на формування духовності великий вплив має традиція, яка накопичується у суспільно-історичному досвіді та впливає на формування ментальності. Цей феномен уособлює собою сукупність "незапитаних смислів", що актуалізуються залежно від умов буденності та вимог суспільства, стає джерелом культурно-історичної динаміки.

Національні риси релігії, що формуються під впливом географічних, суспільно-історичних та соціально-економічних особливостей буття народу, також відіграють важливу роль у формуванні національної ментальності, яка здатна зберігати національні образи, призначення яких полягає в обґрунтуванні національних ідей.

У третьому розділі "Іудаїзм як форма духовної творчості та спосіб консолідації національної спільноти " досліджується своєрідність духовного буття єврейської спільноти та особливості формування її ментальності.

У першому підрозділі третього розділу "Кабала та хасидизм: особливості формування духовності" аналізується процес виникнення хасидського руху. Історія єврейського народу склалася так, що, перебуваючи у вигнанні, він мусив знаходити такі духовні форми, в яких можна було б зберігати свою релігійну й національну приналежність.

Одним із компонентів самосвідомості єврея було ототожнення себе з релігійною спільнотою. Непротиставлення релігійного національному призводило до того, що національні цінності такі, як ідея державності, національної єдності, головні принципи освіти і т. ін., часто співпадали з релігійними. Формуючись під впливом зовнішніх щодо себе факторів, релігійне світосприйняття євреїв із часом почало зумовлювати практично всі боки повсякденності, від господарської діяльності до соціально-психологічних проявів у громадському житті. Вплив релігійності на духовність євреїв може бути визначений в декількох напрямках. Це, по-перше, часткове ототожнення релігійного та національного вимірів буття спільноти, знане під назвою іудаїзм, по-друге, обрядовість як форма вияву причетності до спільної історії, по-третє, поважне ставлення до демонічного світу висвітлене в Кабалі. Відповідаючи на потреби часу, лідери єврейської громади сформулювали основні положення іудаїзму в Усній Традиції, яка формувала певну лінію релігійної віри.

У дисертації доведено, що Усний Закон, представлений в Талмуді та Кабалі, має наступні компоненти: віра (ідеї взаємовідношення людини з надприроднім), морально-етичні принципи (регуляція взаємовідношень у середині спільноти), обрядовість (національна своєрідність релігійної практики). Всі ці складові стали підґрунтям того релігійного комплексу, який скристалізувався в Талмуді та розповсюдився й засвоївся єврейською спільнотою.

Дисертантом підкреслено, що розгляд релігійно-етичної доктрини, а також сфери ритуалу та права тісно пов'язані із особливостями буття національної спільноти, яка в процесі культурного поступу надихала своїх лідерів на творення нових культурних смислів, що збагачували ментальність у різні культурні епохи.

Відповідаючи на питання: чи є хасидизм новою формою духовності, автор звертається до аналізу історичних передумов появи хасидизму, що допомогло повною мірою відтворити не тільки обставини виникнення цього явища, але дозволило дослідити принципові нововведення, які торкнулися традиційних уявлень євреїв, які складали їх духовність.

У другому підрозділі третього розділу "Суспільно-історична природа хасидизму" розглядається процес виникнення хасидизму. Одним із чинників, що спричинили появу хасидизму, дисертант визначає соціально-економічний стан єврейської громади східної Європи напередодні вісімнадцятого століття. Занепад інституту самоврядування викликав до життя необхідність зміни усталеного способу співіснування євреїв. Єврейська спільнота почала ділитись на прошарки за економічним, правовим статусом, а також рівнем освіти. Жорсткий фінансовий тиск з боку кагалів, зовнішньополітична нестабільність, перенасичення емоцій месіанськими очікуваннями, наявна прірва у повсякденному облаштуванні побуту між працівником, селянином, платником податків, з одного боку, та головами громад з іншого, - все це повинно було призвести до змін у повсякденному житті єврейської спільноти. Хасидизм став логічним завершенням періоду внутрішньої зміни в житті єврейства. Він був не причиною, а наслідком зрушень у громадському житті.

Якщо під час піднесення месіанських очікувань для мешканців єврейських поселень сподівання на визволення від недолі та злиднів були спрямовані на цілу громаду та були спільними, то через занепад саббатіанського руху і згасання мрій про швидке звільнення елементи власної віри та "релігійне вдосконалення особи" вийшли на передній план. Це вдосконалення стало можливим через піднесення індивідуального початку. Проте зміна акцентів не означає, що змінилися традиційні для іудаїзму постулати - віра в Бога, Тору, та єдність народу. Зміна акцентів полягала лише в тому, що особистість у цій тріаді почала займати провідне місце, що спиралося на містичне вчення іудаїзму.

Дисертант робить висновок, що незалежно від того, яка з причин виникнення хасидизму визначається провідною, важко заперечити, по-перше, те, що єврейська громада потребувала ідей, які б допомогли пережити наслідки лжемісіанських рухів, по-друге, соціальний устрій спільноти став підґрунтям для досить швидкого розповсюдження новосформованих ідей і, по-третє, незважаючи на велику кількість нововведень, хасидизм не торкнувся і не зачепив найґрунтовніших положень іудаїзму як такого, скоріше за все, це було певною мірою нове прочитання старих ідей. Хасидизм суттєво вплинув на релігійну сферу, поширивши ідеї містичного вчення серед широких верств єврейського населення та обґрунтувавши необхідність уважнішого ставлення до людської особистості.

У третьому підрозділі третього розділу "Хасидські інтерпретації вчення про "ідеальний" тип людини" розглядається хасидське вчення про людину та шляхи її входження в повсякденний світ єврейської спільноти. Переносячи акцент з колективного на індивідуальний початок, хасидизм змушував людину звертати більше уваги на свій внутрішній світ та свій зв`язок із світом трансцендентним. Інший аспект цієї ідеї стосується лідерства в єврейській громаді.

Формування концепції "ідеального" типу людини спиралося на ідеї божественного посередництва, кабалістично-хасидську концепцію цадика та соціальні зміни в середині єврейської громади. Ці чинники спричинили появу нового типу лідера громади. На