LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Особливості формування та трансформації релігійного міфу (релігієзнавчий аспект)

розповідь, що відтворюється як цінність, елементи якої в ментальному світі архаїчної людини не проблематизуються. Релігія (первісні форми релігії) у контексті дорефлексивної форми міфу в архаїчному суспільстві не є виокремленою з суспільного життя спільноти в окремий інститут. Тому й вона має специфічні ознаки, що відрізняються від сучасних інституціолізованих релігій. Як підтвердження цієї тези зазначається, що в ранніх формах релігії відсутня релігійна віра в сучасному розумінні. Це пов'язано з тим, що можливі об'єкти релігійної віри є очевидними та такими, що не потрапляють під тиск проблематизації. Фактично існує безпосередня очевидність знання (жива віра, знання містиків), його емоційне забарвлення, проте відсутня вольова компонента віри. У контексті дорефлексивного міфу релігійний символізм носить конкретно-прикладний характер, що виявляється у відсутності розвинених понять загробного життя, спасіння, безсмертя. Їх замінює процесуальність, що виражається у відповідних обрядах і церемоніях. Фактично свідомість носіїв міфів тотожна свідомості, відображеній у міфі.

Таким чином, зважаючи на характеристики дорефлексивного міфу можна зробити висновок, що в даному випадку релігія не має необхідності власної активної маніфестації; вона зосереджена на здійсненні своєї головної функції – відтворенні спільноти, традиції. Ця діяльність відбувається в цілісному світі, у якому не розмежовується духовне й матеріальне, що підсилює відчуття очевидності. Діалогічність між гіпостазованими істотами й людьми є непроблематичною ні теоретично, ні практично внаслідок безпосередньої та статичної масової віри.

У підрозділі 2.2. "Становлення та сутність рефлексивного міфу" запропоновано визначення поняття "рефлексивний міф" як наступного етапу становлення феномену міфу, з'ясовано його структурні елементи та функції в контексті функціонування релігійних організації Стародавнього Світу.

У підрозділі констатовано, що подальше становлення та розвиток міфотворчості супроводжувалось започаткуванням процесу проблематизації традиції. Дисертант відзначає, що рефлексивний міф відноситься до доби становлення племінних союзів і перших національних держав Стародавнього Світу. Зростання населення, егоїстичних відцентробіжних сил, соціальне розшарування призвели до взаємних завоювань і формування перших держав.

Рефлексивний міф характеризується появою процесу проблематизації окремих елементів міфу. В даному випадку мова йде не про заперечення традиції, а про виклад традиції через альтернативний наратив. Зокрема, якщо австралійський міф про творення світу перераховує елементи сакральної географії, то у вавилонському міфі про Мардука той самий процес розгортається через боротьбу з чудовиськом Тіамат. Отже, рефлексивний міф опосередковано проблематизує предмет оповіді, у якій з'являється моральний і оціночний аспекти. Рефлексивний міф – це розповідь, що відтворюється суспільством як цінність, в основу якої покладено як інтенцію процес проблематизації окремих елементів світу.

Автор відзначає, що суспільство свою політичну й економічну складову трансформувало в інститут держави, а релігійну та магічну – в релігійну організацію. Обидві новоявлені структури мали інтегрувати суспільство. Оскільки релігія акумулювала попередню традицію, то саме вона найефективніше справлялася з відповідними функціями. Насамперед, це стосувалося публічного культу, що відтепер забезпечував інтенції метафізичного та морального зв'язку зі світом сакрального. Як приклад – Вавилон, де кожного року розігрувалося дійство народження світу в виконанні царської родини.

Варто зазначити, що в таких дійствах розігрувалися саме рефлексивні міфи. Завдяки етичній та проблематизованій складовій вони викликали й інтенсифікували в учасників суто релігійні переживання. Це – покаяння, прагнення відновлення зв'язку, відчуття шляху спасіння, прилучення до світу священного.

Отже, рефлексивний міф є головним стрижнем релігійного життя на початку його активного формування, оскільки його форма викликає моральні та духовні переживання реципієнта відносно до втраченої тотальної єдності (традиції).

У третьому розділі "Релігійний міф: основні тенденції та протиріччя функціонування", що складається з двох підрозділів, проаналізовано становлення релігійного міфу, його структуру й основи функціонування.

Підрозділ 3.1. "Специфіка становлення феномену релігійного міфу в контексті утворення універсальних релігійних вчень" присвячено виявленню умов і причин, що призвели до виокремлення феномену релігійного міфу. Аналізуючи дослідження щодо релігійного міфу (А. Лосєв, С. Токарєв, Я. Голосовкер), дисертант прийшов до висновку, що субстанційною умовою становлення релігійного міфу є поява та становлення універсальних релігійних учень.

Хронологічно процес появи та становлення релігійного міфу охоплює ХIV ст. до н.е. – III ст. н.е. Великий проміжок часу пояснюється несинхронним досягненням певних етапів розвитку суспільствами Європи, Середземномор'я, Азії. До передумов становлення релігійного міфу дисертант відносить формування імперій у формі інституалізації суспільства, процеси заперечення традиції (філософські школи Греції, Індії), яскраво виражену плюралістичність думок. Виокремлюються ментальні передумови, що спричинили специфічну ситуацію, за якої відбувалось становлення релігійного міфу. Це, по-перше, проблематизація як світу існуючого, так і світу належного. Традиція зазнає процесів стагнації з середини. Це відбувається внаслідок розвитку інтелектуальних здібностей з одного боку та егоїстичних прагнень – з іншого. По-друге, відбувається критика суспільних інститутів та наявного соціального світу. Специфічність даної критики полягає в тому, що вона виражається в свідомих рефлексивних діях суб'єкта, а не через міфологію. До того ж об'єктом критики вже не є весь світ, а, головним чином, соціальний світ. Проблематизація є внутрішнім, імманентим релігії та міфології процесом. Критика є зовнішньою відносно до релігії, держави, моралі. Слід відзначити появу критичних текстів та вчень ще на етапі формування імперського стародавнього світу. Даний процес відбувався незалежно від географічного розташування спільноти, що свідчить про універсальність та загальну детермінованість критики існуючого соціального світу. Наступна риса – потужна роль егоїстичних інтенцій у мотивації людської діяльності. Це характерно для пізньої античності епохи імперій. На перших етапах становлення держав це мало вияв у міфології, що давала взірець егоїстичної поведінки, пропагуючи славу та пригоди (міфи про Тесея, Геракла, Гельгамеша).

Автор акцентує увагу на тому, що