LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Особливості формування та трансформації релігійного міфу (релігієзнавчий аспект)

сутнісною базою, на основі якої доцільно категоріально виокремлювати релігійний міф, є наявність універсального релігійного вчення, що визначає змістовне навантаження міфів. Власне, релігійний міф виступає породженням і втіленням релігії, що може формуватися на базі традиційних уявлень про сакральне, однак якісно відрізняється від традиції. Ідеться про релігійні системи, побудовані або засновані особистостями, що претендують на реальну історичність; у їхній основі лежить принцип, а не міфологічні уявлення. Аналізуючи релігійні процеси Євразії й Африки, дисертант виокремлює такі універсальні релігійні вчення: зороастризм, буддизм, джайнізм, конфуціанство, даосизм, іудаїзм, християнство, мусульманство. Ці релігійні вчення, відповідно до засновку про необхідну ідеологічну базу релігійного міфу, продукують відповідні міфи. Тому основні з них були проаналізовані шляхом узагальнення перебігу процесів і наслідків становлення релігійних міфів.

Підрозділ 3.2. "Субстанційні характеристики релігійного міфу" містить авторське визначення релігійного міфу як особливого феномену, що має свою специфіку відносно інших міфологічних феноменів.

Констатовано, що субстанційною характеристикою релігійного міфу є вторинність походження та змістовного навантаження відносно до релігійного вчення. Дана характеристика зберігається при розгляді всіх вищезазначених моделей становлення релігійних міфів. В межах окремих релігійних учень констатовано специфічні умови становлення релігійного міфу. У контексті становлення буддизму слід наголосити на системних спробах структурувати міфологічні комплекси. Однак даний процес, на відміну від Єгипту, не зводився до примусового введення єдиного централізованого культу на противагу та взамін місцевим. Релігійне реформування було позбавлене штучності та втручання держаних адміністративних утворень. Засобом, що спрямував релігійний синкретизм в русло оформленого брахманізму, стали системні інтерпретації релігійних міфів представниками еліти Індостану. З іншого боку, головні школи буддизму також застосовують міфологізацію центральної постаті вчення – Будди. Зокрема, міфи про народження, попередні втілення є релігійними міфами, зважаючи на причину походження (буддизм) та змістовне навантаження (принципи вчення буддизму). Не можна не звернути увагу на антисоціальну сутність раннього буддизму. Це проявляється у шляху особистісного спасіння, що заперечував світські традиційні цінності, спрямовуючи адепта до нірвани. Все вищеперераховане, включаючи ненасильницьку ідеологію та антисоціальну суть буддизму, не могло зробити з нього державну ідеологію, а, отже, релігійні міфи уникли канонізації та статичності. Щодо конфуціанства необхідно зазначити, що релігійні міфи не були суттю вчення Конфуція. Лише принципи визнавались обов'язковими до виконання та вивчення в державі. Тому цілком зрозуміло, чому міфи, як виразники традиційного устрою, не ревізувались та верифікувались – вони були втіленням ідеального минулого та прототипом відповідного майбутнього.

Ідеологічна та практична система християнства відповідала соціально-психологічним умовам, які склалися в соціумі Римської імперії. До цього необхідно додати прагнення централізації влади в імперії, якої подібно до сусідів намагалися досягти штучним шляхом – модернізацією культу Юпітера. Виокремлюються характеристики релігійних міфів, народжених християнством в умовах Римської імперії: канонічність, тотальність, універсальність, єдиновірність, несуперечливість змісту, монолітність, статичність, нетолерантність, космополітизм, месіанство, раціоналістичний процес верифікації на предмет канонічності.

Специфічною передумовою появи універсального релігійного вчення в арабських спільнот було анклавне положення по відношенню до сусідніх соціальних та релігійних культур, у порівнянні з якими араби перебували в ідеологічній порожнечі. Релігійна міфологія ісламу отримала уніфікованість, тотальність впливу на всі сфери життя, канонічність, виключну істинність. Цікаво, що оскільки іслам ставив себе над християнством, – це дало змогу арабам відчути власну культурну вищість за сусідів. Тепер ідея месіанства та спасіння, присутня у вченні, вимагала свого втілення в життя в нових зовнішніх та внутрішніх ідеологічних умовах. А оскільки іслам був уніфікованим, так само як і держава, соціальних та ідеологічних перепон для культурної експансії народу, що переживав становлення, не існувало.

Наголошується на тому, що релігійні реформи Стародавнього Світу, що модернізували існуючий політеїзм, формували цілісне бачення релігійних принципів, а вже під них підлаштували міфи. Атрибутом появи релігійного міфу та вчення є феномен, який (якщо його характеризувати за найбільшим рівнем узагальнення) доцільно іменувати кризою. Справа в тому, що криза передує та супроводжує будь-яку появу релігійного міфу незалежно від культурного регіону. Але необхідно звернути увагу, що криза носить різний характер і специфічні сутнісні характеристики, які надалі визначають акциденції релігійного міфу. Таким чином, релігійний міф – це розповідь, що відтворюється суспільством як цінність; сутнісно є вторинною відносно до певного універсального релігійного вчення, умовою появи якого є релігійний синкретизм, плюралізм, часткова чи тотальна суспільна криза. Релігійний міф містить у собі тенденції до власної уніфікації та статичності форми й змісту. Релігійний міф, залежно від контексту релігійної традиції, здійснює такі функції: терапевтичну, інтегруючу, регулятивну, легітимізуючу, комунікативну, світоглядну і т.д.

У розділі 4 „Метаморфози релігійного міфу (сучасний контекст)", що складається з двох підрозділів, розглянутоособливості маніфестації релігійного міфу та його трансформаційні форми на сучасному етапі.

Підрозділ 4.1. „Процес міфологізації в контексті сучасних релігійних феноменів" містить докладний аналіз таких понять: сакралізація, секуляризація, міфологізація та деміфологізація.

Дисертант наголошує на тому, що вищезазначені поняття категоріально пов'язані між собою, а, отже, потребують цілісного аналізу. Сакралізація постає у двох іпостасях: 1) залучення у сферу релігійного санкціонування суспільної та індивідуальної свідомості, діяльності людей, соціальних відносин та інститутів; 2) наділення матеріальних предметів, персон, дій, текстів, слів, мовних формул, норм поведінки відповідними щодо даної релігійної течії, значеннями та властивостями, надання їм статусу сакральних, священних, святих та включення їх в систему культу. В контексті предмету дослідження робиться акцент на тому, що процес сакралізації зачіпає наратив, а, отже, міф є