LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Особливості формування та трансформації релігійного міфу (релігієзнавчий аспект)

об'єктом сакралізації. Поняття сакрального та міфу визнаються субстанційними один відносно іншого, потребуючи власної процесуальності для опису світу в контексті пізнання релігійного міфу.

Особливу увагу надано концепції Р. Бультмана, що наголошує на необхідності антропологічного тлумачення міфів. Таким чином, процес деміфологізації зводиться до інтерпретації міфів у контексті світогляду сучасної людини. Відповідно до цього розуміння різниця між поняттями міфологізація та деміфологізація нівелюється, оскільки переказ міфу в межах певного світогляду є лише інтерпретацією, а не пошуком істинного й об'єктивного значення. Отже, деміфологізація є переосмисленням попередньої міфологізації, тобто наступною міфологізацією. Відтак деміфологізація як поняття існує у процесуальності відносно попередньої міфологізації, а, отже, є не субстанційною, оскільки сама міфологічність не руйнується, а лише зазнає історичної трансформації. Міфологізація є універсальним процесом, що як видове поняття утримує в собі деміфологізацію. Іншою формою інтерпретації міфу є виокремлення з міфологічного наративу раціоналізованих категорій і принципів. Особливість даної форми в тому, що розповідна компонента міфу знищується, а, тому під питанням залишається існування міфу. Історично перший приклад такого процесу було подано в межах Стародавнього Світу. В Стародавній Греції рефлексивні міфи наближались до фази відвертого заперечення їх наративної складової. Зокрема, сумніви розпочалися ще з VI ст. до н.е. (Ксенофан). Проте оформлення вони набули, насамперед, за діяльності Сократа. Слід зазначити, що як досократівська, так і сократівська філософія базувалася на раціональних принципах, що, фактично, були інтерпретацією гомерівських текстів. Більше того, тогочасна масова культура, наприклад, театри обігравали новітні принципи. Так, слід згадати розуміння греками героїзму, долі, краси, справедливості, громадянства. Власне, й Сократ постраждав з-за інтерпретації традиційних міфів, що вважалося замахом на традиційну державну машину, яка була санкціонована олімпійськими міфами.

Підрозділ 4.2. "Релігійний міф у контексті процесів сакралізації та деміфологізації (на прикладі католицизму)" присвячено аналізу процесів сакралізації та деміфологізації в католицизмі на прикладі енцикліки "Працею Своєю" (1981).

У даному випадку встановлено, що Христос постає у деміфологізованому вигляді. Такий стан є жертвою, що принесена в ім'я освячення християнськими цінностями сучасних процесів у секуляризованому світі. Лише шляхом уподібнення діяльності Христа до буденної людської праці досягається мета енцикліки. Ісус подається як боголюдина, вплетена в трудові відносини, а його місія спасіння виявляється працею, яка є його субстанційною характеристикою. У даному випадку відбувається світська сакралізація праці церквою. Релігія не підлаштовує під свої догмати соціальні реалії, а гармонізує своє вчення з цими реаліями. Здійснено революційний переворот у тлумаченні наслідків гріхопадіння: відтепер тяжка праця – це не негативна цінність та покарання, а чеснота, що є сутнісною характеристикою людини. Сакралізація праці досягається частковою секуляризацією вчення церкви. Логіка викладу процесу сакралізації в енцикліці "Працею своєю" розгорається наступним чином: у першому розділі праця сакралізується посиланням на наказ Бога володарювати на землі, другий та третій розділи конкретизують етичні та соціальні міфологеми в галузі праці. За такого стану сакралізація чесноти праці реально досягається частковою секуляризацією вчення церкви в галузі гріхопадіння та тлумачення життя Христа. Все зводиться до панування людини на землі за допомогою праці та освячення чесноти праці як сутнісної характеристики людства. Таким чином, церква постає інститутом на кшталт профспілки, яка захищає законні та справедливі права трудящих. Але церква – це, насамперед, духовне утворення, що турбується про душі та їх буття в іншому вимірі існування, аніж земне. Тому логічним є звернення до проблематики спасіння в останньому розділі. Саме цей розділ не дозволяє остаточно секуляризувати сакралізацію праці та завершує процес освячення католицькою церквою чесноти праці. В останньому розділі під назвою "Елементи духовності праці" провадиться думка, згідно з якою праця, що здійснюється людиною, є шляхом, який веде до спасіння.

Таким чином, увага акцентується на буденному, людському аспекті буття Спасителя, а метафізична місія маніфестується через аналогію до людської праці. Відбувається освячення загальновизнаних прав людини шляхом часткової деміфологізації героя.

У підрозділі 4.3. "Міфологемізація як засіб актуалізації релігійного міфу" розглянуто проблему деміфологізації з погляду побудови міфологем у контексті неорелігій.

З'ясовано, що видом деміфологізації є зведення наративу міфу до смислових тез, певних норм. Тут нищаться міфи, на зміну яким приходять раціоналізовані морально-етичні істини. Відповідний процес простежено на прикладі неорелігій „звільнення" (К. Кастанеда, Р. Ошо, сатанізм у викладі А. Ла Вея), оскільки ці деномінації побудовані на критиці, за їхнім переконанням, лицемірного міфологічного раціоналізму сучасності. Слід зазначити, що на противагу традиції, неорелігії творять власні міфологеми, які, на їхню думку, є об'єктивними, істинними. Міфологеми К. Кастанеди, Р. Ошо, А. Ла Вея виявлені у взірцях масової культури сучасного світу (фільми: "Матриця", "Бійцівський клуб", "Місто янголів", книги П. Коельйо й ін.). Характерним є те, що, споживаючи відповідні продукти культури реципієнт не знає про походження відповідних міфологем, він їх сприймає як одкровення чи очевидність, або відкидає. Таким чином, міфологемізація сприяє швидшому культивуванню принципів та ідей, однак не прив'язує їх до першоджерела.


ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження підведено теоретичні підсумки, проведено цілісний аналіз процесу формування та становлення феномену релігійного міфу, у контексті якого розкривається буття релігії як в умовах домінування наративної складової міфу так і в умовах акцентуалізації на раціоналізованих віроположеннях релігії. Відтак дисертант наголошує на таких положеннях:

1. Напрям трансформації архаїчних міфів визначається не свідомим контролем з боку суб'єкта, а певними метаструктурами. Зокрема, метапринципи (походження, бінарності, класифікації) є рушіями, що вказують напрям і спричиняють ментальну діяльність; механізми (світ цінностей, характеристики ментального простору людини архаїчного суспільства, асоціації) наявними засобами, шляхом маніпулювання з образами, конструюють відповідно до власних