LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Паломництво до святих місць України (на матеріалах Кримського регіону)

Славна обитель віри на Тернопільській землі" він дає докладне описування історії цього монастиря, що став для віруючих важливим місцем святості наприкінці XVIII – початку XIX століть.

Найбільш докладно явище паломництва до „святих місць" досліджене в книзі Т. Т. Христова „Релігійний туризм". Дж. Тардже у своїй книзі „Світ паломництва" висвітлив історію цього явища у світовому масштабі.

Другий розділ дисертаційного дослідження „Сакралізація простору як складова духовно-релігійної культури" присвячений аналізу таких понять, як „сакральне", „священне", „святі місця", роз'ясненню принципів сакралізації, наділення того або іншого об'єкта священними якостями, а також докладному аналізу феномена шанування „святих місць", що виражається у відвідуванні їх, паломництві до них.

Сакральним вважається все те, що протистоїть світському, профанному, мирському, що має відношення до культу і поклоніння особливо значущим, ціннісним ідеалам. „Святим місцем" можна вважати об'єкт місцевості або споруду, які, відповідно до релігійних джерел, зв'язані з життєписом засновника або окремих святих тієї чи іншої релігії, різними чудесами, і є місцем, до якого віруючі здійснюють паломництва. Об'єкти, що потрапляють під це визначення, досить різноманітні. Це можуть бути елементи ландшафту (гори, ріки, гаї, окремі дерева, каміння), а також споруди, зведені, як правило, поруч з ними (храм і навіть місто). „Святі місця", володіючи просторово-структурною організацією Священного світу і його реальністю, дозволяють віруючій людині безпосередньо прилучитися до цілісного буття у всій повноті живого досвіду. Це визначає зміст і мету існування „святих місць", а також пояснює їх притягючу силу, шанування і поклоніння. Статус „святих місць" чітко закріплюється за допомогою канонізації, паломництва, орієнтації. Відносно „святих місць" в історії релігій існує чітко виражена тенденція „наступності". Іншими словами, об'єкти тривалої культурної пам'яті стають перманентно „святими", незалежно від того, яка конфесія визнає їх „святими" на цей момент. У цій главі приведені численні приклади наступності „святих місць" у світовому масштабі. Стверджується, що священні місця в будь-якій релігійній традиції мають особливе значення як об'єкти, що виконують найважливішу соціокультурну функцію забезпечення стійкості та непорушності соціальних зв'язків, утвердження морально-етичних абсолютів, без наявності яких не можливе існування жодної релігії.

У цій главі проаналізовані роль і значення храму як одного з об'єктів розлогого списку „святих місць", як рукотворного об'єкту. Вибір місця будівництва храму завжди пов'язувався з тим, що це місце завдяки певним обставинам повинне бути „святим", або, точніше, „освяченим". В якості об'єктів аналізу були обрані християнський православний храм і мусульманська мечеть, оскільки саме ці культові споруди переважають на території Кримського півострова. Усю сукупність літератури, в якій аналізується поняття „храм" можна умовно розділити на філософську, теологічну, мистецтвознавчу, краєзнавчу. Відповідно, дослідники вказують на світоглядне значення храму, наявність філософсько-естетичних аспектів храмового феномена, особливу архітектурність його, принцип духовності в образному відтворенні божественного. В процесі аналізу ролі ісламської культової споруди – мечеті, - зазначається, що вона є центром єднання мусульман. Весь вигляд мечеті як місця поклоніння формується в уяві мусульманина в гармонії зі змістом і призначенням намазу, що є найважливішим проявом покірності та поклоніння віруючого Аллаху. У мечеті знаходить вияв внутрішній світ людини, що представляє собою мікрокосм, подібний до макрокосму, тобто всесвітньої сутності. Мечеть з погляду ісламського поняття єдності має наступні параметри:

  • Мечеть – місце збору мусульман і центр їх єднання щодо здійснення обрядів поклоніння, вирішення соціальних, політичних, культурних питань;

  • Орієнтування мечеті та її міхрабу здійснено відносно єдиного центру, а саме Кааби, як символу того, що вектор волі та устремління однієї людини збігаються з вектором волі світу. У нашому Кримському регіоні всі мечеті спрямовані на південь;

  • Мечеть – об'єкт гармонійної єдності ісламу і мистецтва – архітектурного, художньо-прикладного, каліграфічного; усе повинне прикрасити мечеть і надати їй урочистості та величі.

У цій главі автором докладно описані історія і проаналізоване значення феномена паломництва до „святих місць", як способу поклоніння. Традиції цього явища сягають своїм корінням стародавніх часів. Елементи паломництва зустрічаються в культових дійствах стародавніх єгиптян, що докладно описано в працях М. А. Коростовцева. Паломництвам у Древній Греції присвячені твори античних авторів, і, зокрема, Павсанія. Дослідники його творчості розглядають його роботу „Описування Еллади" як джерело з паломництва і туризму в Римській імперії, а деякі вчені вважають, що Павсаній вивчав не тільки деталі різних пам'яток релігії, але й більш абстрактні філософські поняття і принципи. Історія християнського паломництва бере свій початок із I-го століття після Різдва Христового і дотепер відіграє роль невід'ємного елементу релігійного життя. Розквітом християнських паломництв можна вважати добу Середньовіччя, коли це явище мало яскраве духовне забарвлення, хоча й було обтяжене значними труднощами. До кінця XIV ст. релігійні паломництва втратили свій високий духовний лад. Однак до кінця XIX ст. відбулося відродження цього явища. Окрім традиційних загальнохристиянських, виникають нові об'єкти паломництва, найчастіше, місцевого значення. Паломництво в мусульманстві – це один зі стовпів віри, дія, що за законом зобов'язаний зробити хоч раз у житті кожен правовірний мусульманин. Об'єктом відвідування є священні міста Мекка і Медина, де знаходяться головні мусульманські святині. Ісламське паломництво (хадж) є строго регламентованою культовою дією, яка відбувається лише у визначений час – місяць зу-ль-хіджжа мусульманського місячного календаря. На відміну від християнства, де відвідування місцевих святинь є малим паломництвом, відвідування місцевих святинь, азісів в ісламі не вважається паломництвом. Поклоніння місцевим святиням в ісламі має регіональне значення, воно в більшій мірі задовольняє емоційні потреби населення в безпосередньому зв'язку з надприродними силами. З метою окреслення загальної картини такого багаторівневого феномена релігійного життя, яким є паломництво, здійснено описування цього явища в буддизмі й індуїзмі. Паломництва