LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Передісторія станіславівської української греко-католицької єпархії (1790-1885 РР.)

дозволено і розпоря-
джено заснувати Станіславівську Єпархію з відповідним фондом [15]. Справу було запропоновано до
схвалення Апостольському Престолові, який прихильно ставився до неї. Вже 22 вересня 1850 р. австрій-
ське міністерство віросповідань та освіти повідомило, що Апостольська Столиця погоджується на засну-
вання Станіславівської Єпархії [16]. Львівська Митрополича Консисторія навіть провела в тому ж 1850 р.
провізоричний поділ Львівської Архиєпархії таким чином, що до юрисдикції Львова належало 28 декана-
тів і 870 тис. вірних; ці дані значилися в Шематизмі за 1850 р. [17]. Папа Пій IX наказав розпочати каноні-
чний процес у цій справі за окремим запитальником Консисторіальної Конгрегації, а Митрополит
М.Левицький переслав відповідну документацію до Риму 18 липня 1851 р.[18]. Відповідних заходів вжи-
вав і австрійський уряд, про що свідчать численні офіційні документи за 1849-83 рр. [19]. Так, вже в груд-
ні 1850 р. Президія Намісництва видала відповідне розпорядження про організацію Станіславівської Єпа-
рхії, відповідно до якого було складено навіть детальні “індивідуальні графіки” 20 деканатів новостворю-
ваної Єпархії, в яких містилися дані про кількість вірних, священиків, парохій, монастирів і монахів; всі 20
деканатів було згуртовано в таблиці по чотирьох повітах – Станіславів, Коломия, Чортиків і Чернівці [20].
Однак, далі справа була зупинена з ряду об’єктивних і суб’єктивних причин.
Активізувати процес створення єпархії намагалися представники інтелігенції. В архівних фондах мо-
жна знайти чимало листів і звернень до міністерства віросповідань і освіти, до Президії Намісництва, до
самого галицького намісника графа А.Голуховського. Особливо цікавим є звернення д-ра І.Шараневича,
проф.. Львівського університету, від 23 січня 1851 р., в якому він чітко обґрунтовує необхідність остаточ-
ного вирішення проблеми заснування Станіславівської Єпархії [21]. загалом можна нарахувати десяток
таких клопотань у цій справі.
Однак справа стояла на місці, хоча в статуті Галицького сейму від 26 лютого 1861 р. було вирішено,
що майбутній Станіславський Єпископ матиме постійне місце і вирішальний голос у сеймі на основі свого
достоїнства, а до його іменування його місце тимчасово зайняв Львівський Єпископ-Помічник [22].
У 1872 р. на адресу міністерства віросповідань і освіти була направлена інтерпеляція депутатів Крайо-
вого Сейму з вимогою розподілу Львівської Архиєпархії на Львівську і Станіславівську Єпархії [23]. У
відповідь на цю інтерпеляцію міністр заявив, що ця спроба відкладається на невизначний термін [24].
Під час засідання бюджетної комісії 20 березня 1879 р., на якому обговорювалося відновлення Краків-
ського Єпископства, виступив також посол д-р Юзичинський, який заявив, що він проти відновлення цьо-
го єпископства нічого немає, але вважає, що нарешті, також греко-католицьке єпископство в Станіславові
повинно бути створено. Тоді міністр віросповідань і освіти виступив з критикою посла Юзичинського,
між іншим зазначивши:”...Однак не слід забувати, що галицький релігійний фонд виник майже виключно
із фондів римо-католицького обряду [25]. Така заява міністра явно свідчила про небажання певних полі-
тичних кіл успішно завершити справу створення греко-католицької єпархії в Станіславові. На думку
В.Полєка, це можна пояснити ”інтригами польського римо-католицького духовенства і польської шляхти,
які вважали, що нове єпископство змінить релігійне, культурне і політичне становище нашого народу на
Західній Україні, протистоятиме ополяченню українців” [26]. Що правда, існує ще кілька альтернативних
84
Камянский П.Е.
ПЕРЕДІСТОРІЯ СТАНІСЛАВІВСЬКОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЄПАРХІЇ (1790-1885 рр.)

думок. Так, о.П.Мельничук вважає, що через брак фондів не дійшло тоді до заснування нового єпископст-
ва [27]. А.Г.Великий зазначає, що “ерекція Румунської церковної Провінції в 1853 р. показала, що призна-
чена дотація була незадовільна, тому заснування Станіславівської Єпархії відкладено на пізніший, більш
сприятливий час, який настав щойно в 1885 році” [28]. Отже, з певних причин австрійський уряд не бажав
виділяти кошти з Галицького релігійного фонду на створення Станіславівської Єпархії.
Зарадити цій справі намагався посол о.Олексій Заклинський, який 5 травня 1879 р. виступив у авст-
рійському парламенті з величезною голосною промовою в справі Тарнівського єпископства,порушивши
паралельно і питання про створення Станіславівського єпископства. О.Заклинський аргументовано довів у
своєму виступі, що Галицький релігійний фонд ”складається із фондів руського обряду”, а тому “у нас є
таке ж право до релігійного фонду, як і в римо-католицького кліру” [29]. Однак справа далі не просунула-
ся, хоча за свідченням самого о.О.Заклинського, його промова” справила глибоке враження в посольській
палаті держдуми, і саме через це міністр Земяляковський вжив заходів, щоби мене при наступних виборах
в держдуму не допустити”, і дійсно-новим послом виборча комісія, що складалася переважно з поляків,
затвердила кн. Ю.Пузину [30]. Отже, з різних об’єктивних і суб’єктивних причин справа створення Стані-
славівської Єпархії ще не була вирішена остаточно. Хоча до кінця 1870-х рр. визрівали все нові і нові пе-
редумови, що повинні були б сприяти цьому процесові. “Часи були тяжкі і не пригожі під оглядом полі-
тичним, суспільним та церковним. Це пересувало справу з року на рік, хоч митрополити разураз її пору-
шували, бо поширення москвофільства, загроза денаціоналізації та поширення православ’я цього постійно
вимагали. Також і народна свідомість щораз наполегливіше домагалася кращого впорядкування церковно-
го життя в Галичині” [31]..
Нарешті в 1885 р. Справа утворення єпархії була успішно завершена. Як зазначає о. П.Мельничук, до
справи втрутився сам престолонаслідник архикнязь Рудольф, в якого майбутній перший Станіславівський
Єпископ був тоді учителем-наставником. Сам Єпископ Ю.Пелеш у своєму посланні від 10 січня 1886 р.
(його наводить тільки о. П. Мельничук) пише, між іншим, наступне: “Одначе не спустив я з ока цієї спра-
ви. Той, що її поставив на бажаний шлях,-Його Величність Цісар Франц Йосиф I в порозумінні зі Святим
Апостольським Престолом, котрого теперішній представник при цісарськім дворі Його Величність Апос-
тольський Нунцій, Архиєпископ Нікейський Серафин Ванутеллі, вірний засадам Св. Письма, все і при ко-
жній нагоді заявляє про особливу зичливість та прихильність ділам Русинів-католиків, Його