LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Передісторія станіславівської української греко-католицької єпархії (1790-1885 РР.)

Величність
благоволив наймилостивіше наказати, щоб справа Станіславівського єпископства була остаточно полаго-
джена. І так сталося”. “Всякі перепони, що мали ще стояти тій справі на дорозі, усунено, призначено по-
трібні фонди на дотацію єпископства, калітули та консисторської канцелярії і таким способом справа Ста-
ніславівського єпископства з боку світської влади була полагоджена” [32]. (детальніше про це див.:
4,арк.55.,112-12) [33]. Одночасно йшли переговори австрійського уряду з Апостольським Престолом про
канонічну ерекцію єпархії. Врешті, 26 березня 1885 р. Папа Лев XIII видав буллу про створення Станісла-
вівської Єпархії.
Булла про канонічну ерекцію Станіславівської Єпархії мала звичайний у таких випадках вигляд і на-
зву “В цілому Господньому стаді” (“De universo dominico grege “). Папа Лев XIII у цій буллі оголосив “ці-
лому Католицькому Світові”, що в “Станіславові при Храмі Воскресіння Господа Нашого Ісуса Христа
стало канонічно засноване і утворене нове руське католицьке єпископство” [34]. У буллі зазначалося, що з
причин передусім розлогості території та трудної душпастирської обслуги Папа Лев XIII приймає пропо-
зицію цісаря Франца Йосифа І і засновує в Станіславові Єпархію в складі 20-и відлучених від Львова де-
канатів, призначає катедральною церквою парафіяльну церкву Воскресіння Господнього, наділеною від-
повідною дотацією для єпископа, Консисторії та Капітулу. Підпорядкував новозасновану єпархію Галиць-
кій Митрополії та зрівняв її в правах та привілеях з Перемиською Єпархією, доручив доповнення Капітулу
і Крилосу та заснування єпархіальної семінарії. Папа застеріг цісареві право номінації єпископа (першого і
наступних) відповідно до булли Галицької Митрополії 1807 р. Виконання ерекційної булли, розподіл те-
риторій, вірних, парафій та єпархіального архіву було доручено Адміністраторові Митрополії Сильвест-
рові Сембратовичу, який наступного дня отримав буллу про призначення його Митрополитом [35]. Рі-
шенням від 12 лютого 1885 р. Цісар Франц Йосиф І іменував, а Папа Лев XIII на таємній Папській Конси-
сторії від 27 березня 1885 р. затвердив і канонізував Станіславівським Єпископом архидиякона Львівсько-
го Капітулу о.-мітрата д-ра Юліяна Пелеша.
Таким чином, справу утворення Станіславівської Єпархії було завершено в 1885 р. Так закінчився пе-
ріод “передісторії”, тобто організаційного оформлення Єпархії, хоча всім чотирьом Станіславівським
Єпископам довелося ще багато попрацювати для налагодження церковного життя в ній.
Нарешті, слід відзначити, що значення заснування Станіславівської Єпархії по-різному оцінувалося як
сучасниками, так і пізніше дослідниками церковної історії. Так, один анонімний автор-священик зазначив,
що урядові кола ініціювали збори греко-католицького духовенства, скликані для подання адрес до цісаря і
Папи в справі, щоб таким чином “піддобритися” до кліру, “ бо сего вимагала політична конечність”, і “да-
ти на митрополита, евентуально на престол єпископський Станіславівський (підкреслення моє-авт.)
personas gratas,- розумієся при вибитній їх лояльності взглядом держави і Церкви, бо сего йому потрібно”
[36]. Отже, анонім-священик оцінював факт створення Єпархії як вияв політичної волі Відня. Зовсім по-
іншому оцінював створення Єпархії інший сучасник-перший Станіславівський Єпископ Ю.Пелеш, який в
одному з перших Пастирських листів зазначив, що відкриття нової Єпархії “ становить в літописі Руської
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
85

Церкви і руського народу нову епоху” [37].
Так само протилежні оцінки цій події давалися пізніше дослідниками Церковної історії. Так, в радян-
ській історіографії факт створення Станіславівської Єпархії розцінювався як прояв католицької експансії
Ватикану на Схід. Зокрема, на думку А.І.Гайдоша, “боротьба з революційним рухом стає в центр всієї ре-
лігійно-політичної діяльності папства. В 1882 р. Воно проводить реформу ордену василіян, зміцнює його
керівництво. В березні 1885р. Створюється Станіславівська уніатська дієцезія (підкреслення моє-авт.).
Сюди надсилають лицемірних і підступних, вишколених єзуітів, василіян і редемптористів...” [38]. Отже, в
радянській історіографії цей факт розцінювався лише як одна з ланок експансії та “контрреволюційної по-
літики” папства. Кардинально протилежну оцінку можна знайти в українській діаспроній історіогріфії. Зо-
крема, о. І.Сохоцький вважає, що відновлення Галицької Митрополії, створення Станіславівської Єпархії
та Львівський Синод 1891 р. “поклали” тривкі основи під організацію і дисципліну греко-католицької Це-
ркви”, завершенням якій мало бути “створення у Львові українського католицького патріархату”, ніби-то
заплановане Папою Левом XIII, однак “енергійна мадярська і польська протиакції, як і теж російського
уряду, не дали здійснити цього плану” [39]. Слід відзначити, що обидві точки зору є абсолютно хибні.
Більш об’єктивно оцінував факт створення Єпархії о.д-р Ю.Федорів: “Після оснування Галицької митро-
полії уніатська Церква поволі зачинає приходити до себе та заліковувати ті рани, яких зазнала в наслідок
великих політичних перемін...була основана єпархія Станіславівська (1885). Кращі умовини життя і при-
хильна постанова державних чинників виявилася скоро в житті Церкви”, яка “стала головним мотором у
поширенні національної свідомості, у розбудові шкільництва, у збереженні рідної мови. Також в економі-
чних відносинах вона здобула певні заслуги...” [40]. Отже, незважаючи на таку різноманітність оцінок, ва-
рто сказати, що створення Станіславівської Єпархії відкрило нову сторінку в історії Греко-Католицької
Церкви в Галичині.

Джерела і література:

1. Мельничук П. Владика Григорій Хомишин. – Львів: Місіонер, 1997. – 416 с.
2. Заклинський А.о. Записки... – Львів: Червона Русь, 1899. – 144 с.
3. Заклинський О.о. Записки пароха Старих Богородчан. – Торонто: Добра книжка. 1960. –144 с.
4. Мельничук П. Владика Григорій Хомишин. – Львів: Місіонер, 1997. – 416 с.
5. Полєк В. Нарис історії Івано-Франківської Єпархії//Шематизм Івано-Франківської Єпархії. –Івано-
Франківськ, 1995. – С.99–156.
6. Заклинський А.о. Записки... –Львів: Червона Русь, 1899. –1 44 с.
7. Великий А.Г. З літопису християнської України: Церковно-історічні радіолекції з Ватикану. –т. VIII
(XIX ст.). – Рим: в-во оо.Василіян, 1976. – 275 с.
8. Великий А.Г. З літопису християнської України: Церковно-історічні радіолекції з Ватикану. –т. VIII
(XIX ст.). – Рим: в-во оо.Василіян,