LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Полемічна література як чинник становлення національно-релігійної свідомості українського народу

людину високоосвічену, що зробила вагомий внесок в українську богословську науку, збагатила її досягненнями західної теологічної думки.

Дослідженню проблеми національно-релігійної свідомості в полемічній літературі сприяли також наявні у сучасній філософській думці дослідження, які безпосередньо чи опосередковано стосуються теми дисертаційної роботи. Серед них ґрунтовні праці П.К.Загайка "Українські письменники-полемісти кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. в боротьбі проти Ватікану і унії", М.В.Кашуби "З історії боротьби проти унії ХVІІ-ХVІІІ ст.", монографія "Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (ХVІ- початок ХVІІ ст.)" авторів В.М.Нічик, В.Д.Литвинова, Я.М.Стратій, деякі розвідки С.А.Падокшина та ін.

У підрозділі 1.2 "Суспільно-політичні, духовно-релігійні та національно-культурні умови укладення Берестейської унії 1596 р. та полемічна боротьба" детально вивчені причини виникнення Берестейської унії та зв'язок полемічної літератури з суспільно-політичним і національно-духовним розвитком в Україні, погляди письменників-полемістів на наслідки укладення союзу з католицькою церквою.

Завоювання українських земель Річчю Посполитою відбувалося в економічному, політичному і культурному напрямі, з акцентом на морально-духовній сфері життя. Український народ, позбавлений державних структур, гуртувався навколо церкви, яка була єдиним оберегом державних традицій і яка стала центром національно-визвольної боротьби. Під потужним наступом католиків і єзуїтів та поглибленням внутрішньої кризи Українська Церква стояла перед загрозою знищення. Одним із шляхів виходу із ситуації, що склалася, стало питання про укладення унії з Римом. Це питання загострило ситуацію в суспільстві, розділило його на два табори: уніатів і антиуніатів і, через це, викликало суперечки, дискусії, полеміку, яка згодом переросла в потужну хвилю полемічного письменства. Письменники-полемісти, намагаючись знайти відповіді на питання, як змінити ситуацію, щоб зберегти православну віру, церкву, а разом з нею і самобутність народу, висували і обґрунтовували різні ідеї, філософські концепції, які були потужним духовним поштовхом, будили національно-релігійну свідомість народу, спрямовували його на шлях боротьби за свої національні права і свободи.

Проблема прийняття унії, поставлена самим життям, була досить складною. Противники унії бачили в ній загрозу для віри "руської" і вважали зрадниками тих, хто підносив свій голос на захист унії. Прихильники ж унії, навпаки, злуку з Римом розглядали, як єдину можливість подолати кризу православної церкви і, зберігши православні літургію, обряди і традиції, тим самим зберегти український народ, як етнічну спільність із своїми правами та свободами.

Отже, уніати й антиуніати, прагнучи зберегти національну духовну культуру українського народу і врятувати його від полонізації і знеособлення, ішли різними шляхами до однієї мети.

У підрозділі 1.3 "Національно-релігійна свідомість як чинник духовної єдності українського народу" з'ясовано, що культурно-національна еволюція на Україні в другій половині ХVІ – на початку ХVІІ ст. відбувалася під знаком релігії, що було характерним для цієї доби. Православна Церква ототожнювалася з руською народністю й була сторожем українського національного життя, традицій і національної свідомості. Асиміляційна політика Речі Посполитої, спрямована на ополячення українського народу шляхом усунення православної церкви і латинізації всього українського православного люду, несла в собі загрозу знищення українства. Соціальне упослідження, пов'язане із зневагою православної віри й обряду, призвело до зростання релігійної свідомості, яка поступово ідентифікувалася із свідомістю національною. За таких умов витворився міцний вузол, у якому переплелися в одне ціле національний і релігійний інтерес, і який, підтримуючи почуття національної єдності, організовував українство до боротьби за свої права і свободи під релігійним знаменом. Український народ, що зазнавав утисків у своїх релігійних переконаннях, став з особливою силою заявляти про себе, як про народ з історичним правом на існування, а це вже був прояв національної свідомості.

У розділі 2 "Полемічна література про католицьку експансію в Україні і розвиток національно-релігійної свідомості українського народу" досліджено творчість письменників-полемістів, які перебували на передньому плані боротьби проти польсько-шляхетського засилля. В процесі розгортання боротьби на захист православної віри та українства, твори полемічного письменства стали органом громадського життя, який відігравав важливу роль у збудженні та піднесенні національно-релігійної свідомості та патріотизму серед народних мас.

У підрозділ 2.1 "Боротьба проти полонізації у творчості Герасима Смотрицького" подано характеристику полемічних творів Г.Смотрицького, зокрема праці "Ключ царства небесного". Цим твором полеміст розпочав новий етап у розвитку української полемічної літератури, що корінням своїм глибоко входила в життя і відкрито ставала на службу національним і суспільним інтересам. Засуджуючи політику полонізації України, Г.Смотрицький, як справжній патріот, став на захист національних прав і релігійних переконань українців. У дусі реформаційних ідей він виступав за рівноправний союз віруючих. Духовне оновлення людини бачив у досягненні самоутвердження через активну діяльність, в якій основним є збереження релігії предків, розвиток рідної мови і культури.

У підрозділі 2.2 "Мелетій Смотрицький про національно-релігійну свідомість українського народу" проведено аналіз полемічних творів мислителя православного характеру. Слід відзначити, що його творам характерна професійно-філософська форма викладу матеріалу. У своїй філософській концепції обстоював гідність, права, звичаї і культуру українського народу. Вважав, що людське життя повинне бути спрямоване на самовіддану працю заради добра і спільного блага. Найважливішим чинником духовного вдосконалення людини, на його думку, є самопізнання, яке є засобом пробудження національно-релігійної свідомості.

У підрозділі 2.3 "Боротьба Стефана Зизанія за духовно-релігійну самостійність українського народу" досліджено творчість знаного проповідника і полеміста, противника католицизму й унії, прихильника реформаційних ідей С. Зизанія. Мислитель присвятив свою творчість боротьбі за незалежність Батьківщини, духовно-релігійну самостійність українського народу. Зокрема, він обстоював принцип соборності, який передбачав виборність кліру мирянами і контроль за його діяльністю. Негативно ставився до світської влади Речі Посполитої та Католицької Церкви за їхні соціальні, релігійні й національні утиски українського народу. Ставлячи гострі злободенні питання, намагався пробудити в православного люду неприязнь до відступників православ'я і відвернути тим самим руський народ не лише від окатоличення, а й від ополячення.

В розділі 3 "Полемічна література про вимоги національно-релігійних прав та свобод українського народу" досліджено одне із важливих питань полемічного письменства, а саме – питання прав і свобод українського народу. Це питання займає важливе місце в творах полемістів і тісно пов'язується з питанням національно-релігійної свідомості.

В підрозділі 3.1 "Твір "Пересторога" як критика полонізації українського народу" проаналізовано анонімний трактат "Пересторога", що до нині є цінною історичною пам'яткою, як цікавий образ поглядів і настроїв українського православ'я часів унії. Звертаючись до минулого народу,