LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Полемічна література як чинник становлення національно-релігійної свідомості українського народу

перейнятий вірністю до національних традицій, автор прагне пізнати й осмислити героїчну історію предків, шукаючи в ній шлях до національного відродження. Твір перейнятий глибоким патріотичним почуттям, розумінням національно-духовних потреб свого часу. Задумуючись над історичною долею України, політичним і суспільним занепадом, знеособленням українського народу, автор "Перестороги" головними причинами цього вважає брак культури, освіти, добре організованої школи.

В підрозділі 3.2 "Клірик Острозький – борець за права і свободи українського народу" розкрито філософську концепцію осмислення Кліриком Острозьким сутності буття Бога, в трактуванні якої з'являються реформаційні тенденції, які засновані на неоплатонівській традиції найвищого авторитету давньоукраїнської духовної традиції Псевдо-Діонісія-Ареопагіта. Через призму цієї проблеми полеміст намагався показати богословські розбіжності між православ'ям і католицизмом. Розкриваючи зміст політики польського уряду в справі окатоличення й ополячення українського народу, порушував низку важливих соціальних, морально-етичних і національних питань.

В підрозділі 3.3 "Вимога національно-релігійних прав та політичних свобод у творі "Апокрисис" Христофора Філалета проаналізовано найбільш непримиренний антиуніатський твір полеміста, в якому автор з гуманістично-філософських позицій розглянув проблему церковного та суспільного життя, пов'язуючи її з соціально-політичними реаліями того часу. Христофор Філалет перелічує біди, які принесли народові Католицька Церква й унія, а Православну Церкву зображує у вигляді церкви-матері, що оплакує свою вдовину долю та зраду синів. Ідеї громадянського гуманізму, запропоновані мислителем, сприяли пробудженню патріотичних почуттів, формували національно-релігійну свідомість, утверджували цінність прав і свобод українського народу.

Підрозділ 3.4 "Іван Вишенський – захисник національно-духовного збереження українського народу" характеризує творчість І.Вишенського, як виразника консервативного, правовірного напряму. В своїх посланнях мислитель зосереджується на людині, на її індивідуальному релігійному відчутті. Відкидаючи все мирське, полеміст разом з тим відкидає будь-яку ієрархію. Істинне життя спільноти-Церкви - життя за зразком перших християн. На його погляд, як людина, так і суспільство повинні спиратися на християнські принципи, жити духовним життям, лише за таких умов можливе відновлення релігійності. У зверненні до традицій раннього християнства на Русі, філософ вбачав не лише полемічний засіб, а й справжній пошук вартостей і відповідей на найболючіші питання сьогодення. Гуманістичні ідеї І.Вишенського не мали собі рівних у філософській думці, бо осмислення національно-духовного минулого сприяло формуванню нової української еліти з власною самосвідомістю.

В розділі 4 "Полемічна література про перспективи національного та духовно-релігійного розвитку народу" досліджено роль полемічної літератури в пошуках шляхів порятунку Української Церкви, а з нею і духовної сутності й національної незалежності українського народу, не лише перед польсько-католицькою експансією, а й перед внутрішнім освітнім та організаційним занепадом. Оцінено ідею унії Української Православної Церкви з Вселенською Церквою під опікою Риму, яка виникла як шлях порятунку від натиску латинсько-польського табору та протестантів і внутрішньої кризи, що опанувала православну церкву.

В підрозділі 4.1 "Захист національної, релігійно-духовної ідентичності українського народу у творчості Іпатія Потія" всебічно проаналізовано творчість одного з найактивніших діячів унії, який потребу церковного союзу з Римом обґрунтовував нагальністю подолання кризи Православної Церкви та необхідністю протистояти "єресям", розповсюдженим в Речі Посполитій. І.Потій розглядав українську церкву як самостійний чинник загально - християнського церковного процесу. У питанні змісту унії, він стояв на тому, що Українська Церква, повертаючись в лоно Вселенської церкви, мала повністю зберегти свій автономний статус і обрядову індивідуальність. Основна проблема, яку порушує І.Потій в своїх творах - єдність соборної Апостольської Церкви.

В підрозділі 4.2 "Творчість М.Смотрицького як пошук національно-релігійної єдності (другий період)" розглянуто творчу спадщину мислителя як прихильника унії. У першому періоді своєї творчості, виступаючи прихильником православ'я, М.Смотрицький намагався віднайти шлях до національного порятунку, до згоди і примирення в інтересах політичного життя і духовного розвитку України. Та усвідомивши, що полеміка між православними і католиками-уніатами поглиблює роздвоєння всередині суспільства, в другому періоді своєї творчості він розглядає унію, як фактор національної єдності й порятунку. Апелюючи до віри давньоруських предків, коли ще панувала єдність між Східною Церквою і Ватиканом, М.Смотрицький обстоює православно-католицьке єднання – унію. Аргументуючи концепцію унії, мислитель усвідомлює її як чинник порятунку українського народу від неминучої загибелі. Небезпідставно М.Смотрицький підкреслює церковно-культурну перевагу католицького Заходу над відсталістю православного Сходу, особливо в умовах церковного і політичного розколу. Завдяки унії, вважає він, буде легше прилучитися до західної культури і цивілізації.

У висновках узагальнено результати дослідницького пошуку, які полягають в наступному:

  • Українська полемічна література, що представлена як антиуніатами, так і чільними репрезентантами унії, засвідчує специфіку, своєрідність філософського осмислення аспектів утвердження національної самобутності українського народу. І антиуніати, і уніати дбали про свою правду й домагалися своєї справедливості, проте, як одні так й інші, залишалися патріотами України, і ревно захищали права і свободи свого народу.

  • Серед причин виникнення полемічної літератури визначальними є:

    • асиміляційна політика уряду Речі Посполитої, спрямована на окатоличення, латинізацію і ополячення українського народу, що несла в собі загрозу знищення українства;

    • внутрішній освітній та організаційний занепад духовенства Української Православної Церкви, який сприяв наступу католиків і єзуїтів на культуру українського народу, його мову та релігію;

    • питання про церковну унію 1596 року, в якому сплелися, крім релігійних, ще й національні та політичні чинники;

    • католицько-єзуїтська експансія на українські землі, яка цілком природно, разом з наступом на Православну Церкву, породжувала полонізацію місцевого населення і знеособлення українства загалом, неодмінно включала державно-політичну інкорпорацію України до складу "корінних" етнічних польських земель.

  • Серед визначальних ознак української полемічної літератури є, насамперед, те, що найвагоміший внесок полемічного письменства у філософську думку України складають його здобутки у галузі суспільно-політичної, національно-релігійної та етичної проблематики. Розвиваючи гуманістичні ідеї, письменники-полемісти захищали український народ, його права і свободи, що мало значний вплив на формування національно-релігійної свідомості, сприяло вихованню патріотичних почуттів.

  • У ході дослідження розкрито соціально-політичні, церковно-релігійні та суспільні передумови виникнення полемічної літератури як унікальної історико-філософської пам'ятки України. Проаналізовано ті конкретні історичні реалії українського буття в Речі Посполитій, що спонукали до наукових рефлексій над проблемами українства,


  •