LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Помісна православна церква як чинник становлення та розвитку української нації

варіанти досвіду державотворчої та етноконсолідуючої діяльності церков окремих країн Європи;

  • дослідити конструктивні аспекти національного державотворення в конкретні історичні епохи, коли церква відігравала консолідуючу й координуючу роль в духовному розвитку української нації;

  • здійснити у філософському вимірі порівняльний аналіз російського й українського православ'я у контексті їх значення для процесів українського державотворення та націєтворення;

  • виявити основні етапи формування Української помісної православної церкви в сучасному суспільно-політичному розвитку України;

  • обґрунтувати специфіку української ментальності як духовну парадигму ідентифікації та утвердження нації.

    Об'єкт дослідження - становлення та розвиток української нації в історичній ретроспекції та перспективі.

    Предмет дослідження - цивілізаційні засади функціонування православних церков, процес становлення Української помісної православної церкви у контексті захисту національних інтересів і національної безпеки України.

    Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в процесі дослідження використовувались як загальнонаукові, так і спеціальні наукові методи дослідження. Головними із них є діалектичний метод пізнання, принципи системності, методи конфліктології, сценарного аналізу та прогнозування, на основі яких автором розглянуто теоретичні підходи щодо функціонування православних церков у європейських країнах. Логіко-семантичний метод дав змогу сформулювати окремі ключові поняття та поглибити понятійний апарат дослідження, проаналізувати сутність, зміст та особливості функціонування Української помісної православної церкви. З огляду на багатоаспектність проблеми автор спирався насамперед на філософські методи пізнання, зокрема, принципи розвитку, історизму, детермінізму.

    Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим цілісним системним дослідженням розвитку сучасного українського православ'я, відтворення й осмислення його соціально-етнічних коренів та необхідності формування Української помісної православної церкви. Наукові положення, що найбільшою мірою розкривають новизну дослідження, полягають у тому, що в дисертаційній роботі

    вперше:

    • доведено, що становлення помісних православних церков шляхом самопроголошення суверенітету є реальністю православного світу, засади якого складають: 1) етнічна ідентичність народу, національна мова в функціонуванні релігійних інституцій; 2) автономність, яку церква набула в процесі історичного розвитку, або вже мала, проте в силу певних історико-політичних обставин її втратила; 3) територіальна окремішність конкретної частини автокефальної церкви; 4) позиція державної влади щодо проголошення помісної церкви в межах даної держави, а також ставлення владних структур до керівництва церковними справами на її території церковним центром, який знаходиться в іншій державі;

    • визначено та структуровано моделі державно-церковних відносин, які існували в Україні до 1991р., а саме: 1) Києворуська модель, яка продемонструвала ідеальний варіант симфонійних відносин держави і церкви; 2) могилянська та козацька моделі, котрі відтворювали національну специфіку державно-церковних відносин у ХVІІ ст. в період захисту державності; 3) васальнамодель повної підпорядкованості церкви іноземним державним структурам; 4) реформаторські моделі церковної політики періоду спроб утвердження Української незалежної держави (УНР, Гетьманат, Директорія); 5) радянськамодель державно-церковних відносин, котра ґрунтувалася на комуністичній ідеології та політичній практиці боротьби з релігією;

    • доведено, що Україна, як і більшість держав Європи, утверджуючи свій суверенітет, захищаючи національні інтереси і усуваючи фактори експансії інтересів закордонних інституцій, повинна домагатися, в першу чергу, цілісності духовно-релігійного континууму формування і розвитку нації. Утверджуючись, національні церкви активно включаються у суспільно-політичні процеси, виступають регулятором соціальної поведінки і формують типову програму культурно-політичного простору, в якій держава і нація отримують своє найбільш повне і яскраве втілення;

    удосконалено:

    • формулювання й обґрунтування положень про те, що українці синтезували свою духовну природу, свої давні релігійні уявлення з новими християнськими ідеями і сформували свій унікальний варіант православ'я, який є цілковито відмінним від нав'язуваного їм протягом трьох століть московського варіанту православного християнства. Українське православ'я, акумулювавши дух нації, за свою історію самостійного розвитку отримало певний комплекс характерних ознак-принципів будови, розвитку і життєдіяльності, а саме – демократизм, поєднаний з виборною системою заміщення всіх посад і, тісно пов'язана з цим, моральність церкви, висока (порівняно з іншими церквами) віротерпимість, європейськість і відкритість до інших релігійних систем тощо;

    • базові теоретико-методологічні положення національної ідеї шляхом визначення ролі церковно-релігійної політики в її побудові, вплив церкви на генезу і формування національної самосвідомості, що дає можливість визначення альтернативних шляхів державної політики щодо формування помісної церкви, окреслення оптимальних і демократичних шляхів її розвитку;

    • підхід до сутності національної ідеї як стратегічної мети національного поступу, в якому Українська помісна православна церква з необхідністю повинна виконати головне завдання – піднесенням духовності консолідувати українську націю в процесі державотворення;

    дістало подальший розвиток:

    • виявлення витоків та передумов становлення Української помісної православної церкви;

    • визначення функцій Української православної церкви, яка в силу своєї збереженої етнічної специфіки, відіграє роль діючої регулятивної програми ціннісних орієнтацій та має сьогодні всі можливості відсторонитись від чужоетнічних впливів, обрати такий шлях у ХХІ століття, який збереже її ідентичність, зміцнить культурно-політичний простір України;

    • аналітичне обґрунтування ідеологічної діяльності православної церкви, яка визначалася насамперед специфічною для православ'я формою взаємодії з державою, а самеусталеною традицією партнерства з державною владою (традиція симфонії). Конституювання православної ідеології співпадало з принципами впорядкування внутрішньополітичного життя, тому гармонійність взаємин зі світською владою для православної церкви традиційно виявлялась у моделях окремих форм політичного, соціального життя, а часом і економічної відбудови, зберігаючи при цьому статус епіцентру життя духовного. Це мало особливе значення в умовах національно-визвольного руху та є вельми дієвим в умовах сьогодення;

    • прогнозування, що Українська помісна православна церква, враховуючи інтереси української нації, підтримуючи прагнення розбудови


  •